На початку поточного тижня Кремль несподівано знову заговорив про ядерну загрозу світу. Причому ця загроза була, так би мовити, диверсифікована. Спочатку Дмитро Медведєв, який після смерті Володимира Жириновського міцно зайняв місце головного кремлівського «злого поліцейського», заявив про те, що світу без Росії не буде, бо «нам він такий не потрібен». Причому це було зроблено не у звичному вже форматі Telegram-залякування, а у статті для респектабельного за російськими мірками видання «Известия». Що мало б підкреслити серйозність намірів Росії щодо використання зброї стратегічного стримування.
Далі слово взяла речниця міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова. Вона пішла іншим, втім, уже торованим шляхом – звинуватила в ядерній загрозі Україну. Оскільки, на відміну від медведєвської статті, йшлося про ворога, то тут кремлівські пропагандисти для реалістичності додали різних деталей – назвали два українські порти, в які нібито прибули контейнери з радіоактивними речовинами, а також уточнили, про який саме хімічний елемент ідеться. Спойлер – про каліфорній-252. Очевидно, сама назва мала символізувати для росіян причетність до цієї справи Сполучених Штатів.
Такі заяви – і про ядерний апокаліпсис, і про «брудну бомбу» – не є новими у цій війні. Восени минулого року Кремль уже вдавався і до ядерного шантажу Заходу, і до ядерного обвинувачення України. Тоді це не справило серйозного враження. Натяки на ядерний удар по Україні лідери західної коаліції швидко зупинили відповідними заявами, та й Китаю ситуація з можливим початком ядерної війни на Євразійському континенті не дуже сподобалася – про що Пекін не забув згадати навіть у лютому, у своїх «мирних» 12 пунктах. А заяви і набридливі дзвінки Шойгу з «інформацією» про українську «брудну бомбу» взагалі ніхто не сприйняв усерйоз.
Зазнавши поразки у цьому ядерному блефі, російська влада на деякий час про нього взагалі забула. Тим паче, Україна тоді входила в зиму, тож з'явився чудовий (принаймні так здавалося в листопаді; зараз ми знаємо, що це не так) спосіб вплинути на непоступливий Київ – удари по об'єктах енергетичної інфраструктури. Але тепер Кремль знову підняв цю тему. Навіщо?
По-перше, як уже було сказано в попередньому абзаці, – план знищення енергетичної інфраструктури України, з усіма відповідними наслідками (блекаут, непридатні для життя міста, нові мільйони мігрантів), провалився. Наша країна пережила найтяжчу зиму у своїй історії, причому пережила, прямо скажемо, «малою кров'ю». Відключення світла максимум на 2-3 дні, порівняно з тим апокаліпсисом, який прогнозували, – це цілком прийнятна ціна.
По-друге, попри бравурні заяви Володимира Путіна, зроблені ним під час виступу перед депутатами Федеральних зборів Російської Федерації, ситуація в економіці країни-агресора є далекою від стабільної. У перший день березня рубль упав до найнижчої позначки за останні 10 місяців – і це за усіх тих титанічних зусиль, яких доклав Центробанк на чолі з Ельвірою Набіулліною, однією з найпритомніших (і тому найнебезпечніших) у кремлівській еліті. Далі – тільки обвал на кшталт того, який був на самому початку війни – але уже без можливості відновлення, оскільки резерви Росії стрімко тануть через продовження війни. І не рублем єдиним. Свіжий аналіз спеціалізованого видання Bloomberg свідчить про те, що в Путіна попереду дуже нелегкі місяці. Виходу з яких у світле – чи принаймні не таке чорне – майбуття у кремлівського диктатора немає.
На театрі бойових дій у росіян ситуація не краща. Бахмут досі чинить запеклий опір, а західна наступальна зброя, на чолі з танками Leopard 2, починає надходити до України. В американському Конгресі, як пишуть тамтешні ЗМІ, усе сильніше тиснуть на Білий дім щодо надання ЗСУ літаків F-16. А про весняний контрнаступ України уже не говорить лише лінивий.
Призначення очільника російського Генштабу Валерія Герасимова командувачем окупаційного контингенту обернулося для росіян велетенською катастрофою під Вугледаром – де в найбільшій танковій битві великої російсько-української війни країна-агресор втратила щонайменше 130 одиниць бронетехніки. Про фактично знищену 155-ту бригаду морської піхоти годі й говорити.
Військові невдачі вкупі з кумулятивною дією санкцій, які, до того ж, посилюються, охоплюючи чимраз більше галузей російської економіки, відбирають у Володимира Путіна головне – час. Тепер годинник, який, здавалося б, відраховував останні тижні чи навіть дні для України, почав грати проти ініціатора війни. Розуміючи це, на Заході, ніби знущаючись, нагадують про те, що країни-коаліціянти взагалі-то виділили на допомогу України мізерну частку своїх ресурсів. Тобто їм ще є куди рости.
А Росії – нікуди. Навіть власні ракети й іранські дрони-камікадзе, як виявилося, мають здатність завершуватися. А Китай ще треба умовити надати потрібне озброєння. Сполучені Штати уже довели, що слів на вітер щодо серйозних наслідків не кидають. 7 лютого минулого року, за 17 днів до вторгнення, Джо Байден заявив – якщо Росія розпочне наступ, «Північний потік-2» перестане існувати. Минув рік – і про цей газопровід, який здавався Кремлю таким зручним способом накинути на європейську шию енергетичний зашморг, уже ніхто і не згадує.
До речі, випадково чи ні, але через кілька днів після оголошення Пекіном «12 пунктів мирного плану», які за фактом є пропозицією Заходу здати Україну Путіну, – The Wall Street Journal, посилаючись на федеральний уряд США, пише про витік із лабораторії (китайської, звісна річ) як причину пандемії коронавірусу. Нескладно уявити реакцію світу, зокрема й судову, на цю інформацію, якщо вона отримає більш-менш реальне підтвердження. Чи ж це не є своєрідним попередженням Піднебесній?
Але навіть якщо відкинути такі напівконспірологічні теорії, то самої лише економічної війни може вистачити для приборкання китайського дракона. Потужність і вплив авторитарних режимів, як показує історія з Росією, виявилася сильно переоціненою. Навіть Німеччина, головний газовий контрагент Кремля в Євросоюзі, яка сама визнавала складність ситуації з імпортом газу, – успішно перевела увагу на інших постачальників і пережила цю зиму без жодних серйозних проблем.
На кінець зими Кремль виявив, що усі його козирі перебиті Заходом і навіть Україною. А оголосити загальну мобілізацію – тобто використати єдиний ресурс, який ще є доступним і не залежить від санкційного тиску США та союзників, – Путін побоявся оголошувати.
От і виходить, що Кремлю нічого не залишилося, як знову згадати про варіант із ядерним залякуванням. Ядерні бомби, які в середині минулого століття створювалися як зброя стратегічного стримування – стали для Росії символом стратегічного безсилля. І навіть їх Путін може використати тільки для безплідного залякування своїх ворогів – оскільки проти реального використання ядерної зброї виступає і Китай, на позицію якого Росія просто не може не зважати. Навіть після чергової танкової катастрофи і з доларом за 150.