Українська енергетика стала однією з головних невійськових цілей Росії. Ракетні удари по українських електростанціях – це не просто руйнування українського економічного і промислового потенціалу. Це також акт залякування цивільного населення й інструмент тотальної війни, спрямованої на знищення української нації. Російські масовані удари по українській енергетичній інфраструктурі актуалізують питання відплати. Однак перш ніж ухвалювати рішення, варто проаналізувати особливості російської енергетичної системи і знайти її особливо вразливі місця.
Цієї весни РФ фактично знищила українську теплову енергетику. Гострий дефіцит засобів ППО мав катастрофічні наслідки для України. За деякими даними, зараз наші ТЕС і ТЕЦ працюють лише на 20% своїх потужностей. Також ворог атакував Дніпровську й Канівську ГЕС. На щастя, Україні поки що вдається уникати найгіршого сценарію, який означає тотальний блекаут. Причина цьому – наша структура енергетики.
У 2021 році теплові електростанції України виробляли близько 29% від усього виробництва електроенергії. Ще 7% припадало на гідроелектростанції і 8% – на відновлювальну енергетику. Водночас частка АЕС у структурі виробництва кіловат становила 55%. Це і стало порятунком для України.
Повномасштабна війна суттєво не змінила енергетичного балансу України. Як і раніше, понад 50% виробництва електроенергії забезпечують атомні електростанції. Навіть втрата Запорізької АЕС – найбільшої атомної електростанції в Європі, не змінила цього факту. Водночас частка української теплової генерації, хоч і значна, але становить менше як 30%. Роль теплової енергетики важлива в пікові години, коли різко зростає споживання електроенергії. Атомна енергетика не може реагувати на такі коливання. Інша справа ТЕС, які здатні нарощувати виробництво в години пік. Поки що нам вдається більш-менш уникати серйозних проблем. Та невідомо, що буде влітку, коли доведеться вмикати кондиціонери. А також узимку, коли споживання електроенергії зростає через короткий світловий день та необхідність опалювати помешкання.
Звісно, ворог і надалі може атакувати наші електростанції. Проте є підстави вважати, що найближчим часом спроможності української ППО істотно посиляться. Також сумнівно, що агресор ризикне завдати удар по атомних електростанціях, які є фундаментом української генерації струму. Адже це може мати вкрай непрогнозовані міжнародні наслідки для Кремля. Україні ж варто уважніше придивитися до структури російської енергетики, яка суттєво відрізняється від нашої. Що й може зробити її значно вразливішою.
За даними Росстату, у 2023 році теплові електростанції країни-агресора виробили майже 64% всього об’єму електроенергії. Ця цифра є відносно стабільною і не змінюється упродовж останніх десяти років. Тобто в Росії саме теплові електростанції є фундаментом енергетичної інфраструктури і забезпечують майже дві третіх усього виробництва струмку. Водночас частка атомної енергетики в Росії порівняно незначна і становить менше як 20%. Щоправда, у європейській частині атомна енергетика забезпечує близько 30% усієї виробленої електроенергії. Ще 20% припадає на гідроелектростанції. Частка відновлювальної енергетики в РФ мізерна і її можна не брати до уваги.
Якщо за замовчуванням припустити, що атомні електростанції не можуть бути об'єктами для атаки, російська енергетика постає значно вразливішою перед ударами, ніж українська. Адже у РФ 80% електроенергії виробляється на електростанціях, які можуть бути умовно легітимною ціллю у війні. Потрібно тільки з’ясувати, де саме розташовані найбільші електростанції країни-агресора.
У Росії є 15 найбільших ТЕС потужністю понад 2000 МВт. Значна частина з них вже перебуває в зоні потенційного ураження української зброї. Зокрема, йдеться про Костромську електростанцію потужністю у 3720 МВт, Рязанську ТЕС (3020 МВт), Конаковську ТЕС у Тверській області (2525 МВт), Ставропольську ТЕС (2423 МВт), Новочеркаську ТЕС у Ростовській області (2258 МВт), Заїнську ТЕС у Республіці Татарстан (2205 МВт). Під питанням Кірішська ТЕС, яка розташована в Ленінградській області та має потужність 2595 МВт. Хоча українські дрони вже долітали до самого Санкт-Петербурга. Крім цього, європейська частина країни-агресора доволі густо насичена великими електростанціями потужністю понад 1000 МВт. Це логічно, оскільки саме тут мешкає більшість населення РФ. Безперечно, що виведення з ладу хоча б кількох основних об’єктів генерації серйозно розбалансує енергосистему противника.
Щодо російських гідроелектростанцій потужністю понад 1000 МВт, то в межах потенційної досяжності зараз перебуває принаймні кілька з них: Волзька, Жигулівська, Саратовська, Чебоксарська, Нижньокамська.
Російська енергетика справді може бути дуже вразливою перед атаками. Сумнівно, що всі російські електростанції можна надійно прикрити системами ППО. Адже РФ не спроможна захистити навіть свої нафтопереробні заводи. Однак дронами навряд чи можна серйозно ушкодити електростанцію чи бодай надовго вивести її з ладу. Для цього знадобляться більш потужні засоби. Наприклад, українські ракети власного виробництва. За деякими неофіційними даними, у нас вже є ракети дальністю до 1000 км. Але невідома їхня кількість і бойова ефективність застосування.
Та навіть наявність ракет дальністю у 1000 км і більше не означає, що Україна ухвалить рішення атакувати російську енергетичну інфраструктуру. Адже для таких ракет є й інші, потенційно перспективніші об’єкти сфери ВПК. Проте нічого категорично відкидати не варто. Дії ворога не залишають вибору. Тому українським фахівцям уже зараз варто уважніше придивитися до місць розташування російських ТЕС і ГЕС. У разі знищення значної частини російської тепло- і гідрогенерації атомна енергетика не зможе врятувати ситуацію і стабілізувати систему, оскільки її потужності недостатні. І тоді блекаут стане вже не українською, а російською реальністю.
Знищення джерел електрогенерації критично вплине на промисловий потенціал агресора і гарантовано спричинить великі економічні проблеми. Та й росіяни зможуть на собі відчути хоча б частину того, що відчувають українці. Розташування РФ у більш суворій кліматичній зоні і провідна роль саме теплових електростанцій роблять російську енергетику досить вразливою. Питання лише в наявності в України військових засобів і політичної волі для відправлення її у блекаут.