Російські політв’язні в обмін на вбивство українців

Нещодавно американське видання The Atlantic вийшло з доволі тривожною для України статтею. Її автор – Саймон Шустер, той самий, який на початку російського повномасштабного вторгнення 2022 року провів два тижні з Володимиром Зеленським, а потім видав книгу «Володимир Зеленський та війна в Україні», у якій часом доволі критично висловлюється про українського президента і його оточення.

Так-от, у статті під назвою «Останнє звернення Трампа до Росії може обурити навіть його союзників» Шустер, покликаючись на свої джерела, розповів, що президент Сполучених Штатів Дональд Трамп схвалив ідею пом'якшувати санкції проти Росії в обмін на визволення тамтешніх політв'язнів. Якщо бути точнішим, то глава Білого дому нібито позитивно поставився до ідеї свого спецпредставника Джона Коула поширити білоруську практику комунікації на Кремль, тобто почати точково пом'якшувати санкції проти Росії в обмін на звільнення Москвою політв'язнів.

Мовляв, із Мінськом це ж працює: з лукашенківської цюпи вдалося витягнути близько пів тисячі опозиціонерів, зокрема Тихановську, Колесникову, Біляцького, Бабарика тощо. А за це з Мінська знято низку американських санкцій, зокрема з такого важливого для наповнення державного бюджету білоруського калію.

За твердженням Коула, така оборудка (санкції в обмін на політв’язнів) допоможе не лише виконати гуманітарну місію, врятувати людей від тортур у російських тюрмах, а й напоумити Москву, повернути її на шлях миру й добросусідства.

«Ця нова ініціатива, яка все ще перебуває на ранніх стадіях і про яку раніше не повідомлялося, обіцяє просунути одразу кілька цілей Трампа. Вона допоможе реінтегрувати Росію у світову економіку та розширить переговори Трампа з Кремлем за межі нерозв'язної війни в Україні, яку його посланці не змогли припинити після більш ніж року дипломатичних зусиль. Це створить шлях для США до підписання вигідних угод щодо російської нафти, дизельного палива, рідкісноземельних мінералів та інших товарів. Як бонус, звільнення в'язнів з гуманітарних міркувань може посилити аргументи Трампа на отримання його давно жаданої Нобелівської премії миру», – читаємо в The Atlantic.

Якою була реакція України – зрозуміло: тут зразу ж послали таку ініціативу за російським військовим кораблем. А президент Володимир Зеленський навіть пообіцяв її блокувати всіма силами й засобами.

А от де розпалилися бурхливі дискусії навколо плану Коула, то це в середовищі російської опозиції. «Хороші росіяни» розділилися приблизно навпіл. Ті, хто щиро підтримував Україну, звісно ж, виступили проти цієї ініціативи. Ті, хто лише вдавав, – активно її підтримали.

От візьмімо для прикладу Дмітрія Муратова, багаторічного головного редактора «Нової газети», який був удостоєний Нобелівської премії миру 2021 року. За твердженням Шустера, саме він надихнув Коула на ідею оборудки – санкції в обмін на політв’язнів. Муратов та інші захисники цієї ідеї, окрім уже згаданого нещодавнього білоруського прикладу, звертаються й до подій 40-річної давнини, коли Міхаіл Горбачов розпочав свою «перебудову» й погодився на американську пропозицію про звільнення з радянських в’язниць тодішніх дисидентів.

«На самітах з Міхаілом Горбачовим, останнім лідером Радянського Союзу, президент Рональд Рейґан або його посланці часто представляли Радянському Союзу списки ув'язнених дисидентів і просили про їхнє звільнення. Горбачов регулярно погоджувався, створюючи гуманітарний вимір у своїх ширших зусиллях щодо послаблення напруженості з американцями та зменшення ризику ядерної війни», – пише The Atlantic.

Тоді ця ініціатива дійсно була корисною. Нагадаємо, що в другій половині 1980-х на свободу вийшло багато гідних людей: брати Михайло й Богдан Горині, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, подружжя Ірина й Ігор Калинці тощо. Важко переоцінити їхній внесок у здобуття Україною незалежності.

І дійсно, тоді цей процес посприяв якій-не-якій демократизації СРСР, нормалізації умов життя в країні, зниженню міжнародної напруженості. І навіть було покладено край безглуздій війні в Афганістані.

Головний аргумент критиків ініціативи Коула зі середовища «хороших росіян» полягає в тому, що послаблення санкцій поверне Росії мільярди доларів від торгівлі нафтою та ресурсами. Ці гроші підуть безпосередньо на фінансування військової машини. На думку опонентів плану, не можна оплачувати свободу російських дисидентів життями українців.

Другий контраргумент полягає в тому, що така ініціатива призведе до легітимізації бізнесу на заручниках. Такий обмін створює для Путіна ідеальну й вигідну бізнес-модель: спочатку саджати безневинних людей у в'язниці, а потім «продавати» їх Заходу в обмін на зняття санкцій та відновлення торгівлі.

Проти цього застерігала й лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська і загалом білоруське опозиційне емігрантське середовище. Тихановська вважає, що обмін в'язнів на зняття санкцій може лише підштовхнути владу Росії та Білорусі до захоплення більшої кількості заручників. «Вони завжди можуть заарештувати більше людей, тоді як Захід втрачає важелі впливу на ці режими, знімаючи санкції та укладаючи угоди», – так прокоментувала вона план Коула.

До речі, такий «бізнес» на заручниках-політв’язнях не є чимось новим. Такими оборудками займалася, наприклад, влада Демократичної Республіки Німеччини, коли агенти Штазі абсолютно безпричинно хапали громадян країни, видавали їх за «зрадників батьківщини». А потім заможна Федеративна Республіка Німеччини викуповувала цих бідолах, поповнюючи так бюджет прокремлівського німецького режиму.

Тобто Кремль може й буде діяти за принципом Попандопуло: мовляв, беріть собі тих політв’язнів, скільки заманеться, – ми ще насаджаємо. А скінчаться «ідейні» – візьмемо нейтральних, а то й безідейних, навіть лояльних не шкода. Схопимо, кинемо за ґрати й видамо їх за лютих противників режиму.

І тут ми зразу ж можемо спростувати ще одну тезу «хороших росіян», що, мовляв, так можна реалізувати високу гуманітарну місію, врятувати людей, які постраждали, виступаючи проти війни. Дійсно, когось можна врятувати, але на його місці зразу ж опиниться хтось новий, а то й двоє. Тобто кількість постраждалих лише зростатиме.

І на підтвердження маємо свіжий інцидент із жорстким затриманням російськими силовиками політолога Алєксандра Кинєва. Під час арешту його жорстоко побили, внаслідок чого він тепер перебуває в тюремному шпиталі з двома переломами гомілкової кістки. У чому особливість саме цього інциденту? У тому, що Кинєв не був опозиціонером, ба більше, він під час останніх парламентських виборів у Росії працював на партію «Нові люди», створену під кураторством заступника голови адміністрації президента Сєргєя Кірієнка. Але, як бачимо, це не врятувало Кинєва ні від арешту, ні від тортур. Він став ще одним артикулом живого товару, яким Кремль може торгувати в питанні санкцій. І байдуже, що Дмітрій Пєсков – так звана балакаюча голова Кремля – чітко заявив, що в Росії «немає жодних політв'язнів», тож нібито й звільняти немає кого. Але, як би дійшло до зняття санкцій, «неіснуючі» в’язні швидко б знайшлися. Приклад Лукашенка (у якого теж нібито не було політв’язнів) це яскраво підтверджує.

А втім, усі ці аргументи «за» і «проти» – абсолютно другорядні. Головним у питанні ініціативи Коула має бути Україна, закінчення війни та встановлення миру. І якось воно геть випадає з порядку денного дискусій. Бо одна справа, якби за звільнення російських політв’язнів США знімали з Росії санкції, запроваджені за політичні репресії всередині країни, – наприклад, за «справою Магнітського» чи у зв’язку з убивством Алєксєя Навального. Проте із заяв Коула випливає, що США мали б знімати з Росії саме секторальні санкції, бо саме вони нібито заважають «реінтегрувати Росію у світову економіку», а не обмежувальні заходи щодо прокурорів, суддів і тюремних наглядачів.

Тобто ініціатива передбачає зняття санкцій, запроваджених за анексію Криму й повномасштабне вторгнення в Україні. І це попри те, що Росія не зробила жодних кроків для усунення причин, через які ці санкції було запроваджено, а навпаки – нарощує ескалацію і навіть у своїх заявах не демонструє наміру зупинятися.

Твердження, що, мовляв, відновлення світових економічних зав’язків з Росією змусить Путіна відмовитися від своїх агресивних намірів і повернутися до business as usual, видаються вкрай наївними. Країни Європи 30 років зміцнювали торгівельну кооперацію з Росією, будували там свої величезні підприємства, відкривали представництва, делегації їздили туди-сюди. І це аж ніяк не завадило Путіну розв’язати найкривавішу війну в Європі з часу закінчення Другої світової.

Порівнювати Путіна з Горбачовим абсолютно некоректно. Жодної нової «перебудови» в Росії не буде. Горбачов наприкінці 80-х сам прагнув миру й шукав усіляких шляхів до зниження напруженості. Чинний російський диктатор чітко заявляє, що не має наміру припиняти військової агресії, а тепер ще й залякує Захід ядерним ударом.

Таке враження, що завсідники Білого дому просто не хочуть бачити очевидного, не хочуть чути публічних заяв із Кремля, які їм не до вподоби. А в Кремлі без жодних метафор й алегорій заявляють, що не потрібно пов’язувати процес економічної співпраці США й Росії з миром в Україні.

Кремль дає чіткий сигнал: можете хоч усі санкції з нас познімати в обмін на політв’язнів, але бомбардувати Україну до повного її знищення ми не припинимо. То знайдеться нарешті в Білому домі якийсь дорослий, хто почує ці відверті заяви й донесе їх до вух решти адміністрації і самого президента?