І знову тема, на яку зазвичай кажуть: «Припини про нього писати, він уже не президент!». Так, не президент. Але впливовий опозиційний політик, котрий з точки зору політології та суспільної психології значно цікавіший за чинного президента.
Та передовсім розтлумачу назву статті. Що таке «російський почерк»? Цим словосполученням я називаю пропагандистський стиль, за якого правдоподібність інформаційних повідомлень зовсім не важлива – важлива наявність критичної маси фанатиків, готових демонстративно вірити в ці повідомлення. Так було з малайзійським «Боїнґом»: версії змінювалися одна за одною, але путінські фанатики демонстративно в них вірили, повторюючи то про український винищувач, то про український БУК, то про несвіжі трупи, то про навмисне відкритий повітряний простір. Що віддаленіші такі месиджі від реальності – то краще, бо дають змогу відокремити фанатиків від хоч трохи критично-мислячих людей.
Я вже звертав увагу на те, що Петро Порошенко говорить відверту неправду – так, він заявляв, що за підписаним ним законом так звані «євробляхи» (автомобілі на іноземній реєстрації) можна буде розмитнити, заплативши «від 500 до 1000 євро». Але тоді ще можна було припустити, що Петро Олексійович просто погано знає математику та податкову систему. Це був сарказм, якщо що.
Але от свіжий приклад. На мітингу Порошенко заявляє: «Якщо ти хочеш жити як зараз в Білорусі – щоб ти на вулицю не вийшов, кийками тебе ганяли, а рахували голоси так, щоб ти з 3% перерахувався на 80 – і від народу нічого не залежало. Хочеш жити як у Білорусі – голосуй за "Слуг народу"!»
Першим ділом відзначу: Порошенко заплутався, хто в цьому довгому реченні «ти». На самому початку «ти» – це простий громадянин («щоб ти на вулицю не вийшов, кийками тебе ганяли»), а наприкінці «ти» – вже диктатор («щоб ти з 3% перерахувався на 80 – і від народу нічого не залежало»). Напевне, це щось психологічне, тож я – як нефахівець – висновку не робитиму.
Але сама думка цікава. Як відомо, Лукашенко переміг на виборах 10 липня 1994 року з результатом 80%. Уже 14 травня 1995 року відбувся референдум про зміну символіки, впровадження російської мови, інтеґрацію з РФ. Були створені підконтрольні Лукашенку силові структури, потім знищено парламент, вибори перетворено на суто формальну процедуру. Політичні опоненти Лукашенка зникали або загадково помирали. Одне слово, Лукашенко діяв як досвідчений, впевнений у собі керівник, який вміло «зачищав» усе навкруги під себе.
Може, щось таке ми бачимо в Україні? Може, вмілий і жорстокий хижак Володимир Зеленський уже зачистив значну частину української демократії і повів нашу державу в російське стійло? Відповідає сам Порошенко: «Я не кажу, що український президент – людина Путіна. Ніколи. Я кажу, що він доволі недосвідчений».
Так звідки ж марення про «ганяння кийками» – коли сам Порошенко виступає на багатотисячних опозиційних мітингах, де нема жодного «ганяння»? Звідки «від народу нічого не залежало» – коли Порошенко заявляє це з передвиборчої трибуни, коли і він, і його прибічники сподіваються на власний реванш?
А це імпровізація. Така ж імпровізація, як і «розмитнення автомобілів від 500 до 1000 євро». Порошенко приблизно вловлює, що від нього хоче почути слухач, – і говорить йому це. От у випадку інтерв’ю BBC говорити про «кийки» було безглуздо – не та авдиторія. Тому говорив про «недосвідченість». А от на передвиборчому мітингу можна поімпровізувати дещо активніше.
Знаєте, хто ще так робив? Лукашенко. У запалі «розмов із народом» він міг і батька, загиблого на війні згадати (хоча народився 1954 року), і «вірші Бикова» (хоча той ніколи не писав віршів), і життя Франциска Скорини в Петербурзі... А останнім часом так взагалі. Навіть переказувати не буду.
Проблема не в тому, що більшість народу не може вірити у відверту маячню, яка сама ж із собою не клеїться, а в тому, що меншість готова вірити в неї фанатично, перетворюючи на своєрідний символ віри. І що менше віритиме більшість – то сильніше лютуватиме меншість, сильніше гуртуватиметься довкола свого вождя.
Жодних прогнозів зараз я не будуватиму – зрештою, Лукашенко зміг понад 25 років пудрити мізки білорусам, переконуючи більшість, що більшість за нього. Дуже цікавий з погляду історії, політології та соціальної психології досвід. Побачимо тепер, чи довго зможе втриматися на плаву Порошенко, який примудряється малювати свого основного суперника – чинного президента – слабким («недосвідченим») та грізним («жити як зараз в Білорусі») водночас.
От лише насамкінець хотілося б попросити політиків не паразитувати настільки відверто на білоруській трагедії. Вивчати досвід, робити висновки, підтримувати сусідів – це добре, але робити з диктатури, яка вбиває своїх громадян, потішне ґротескне опудало – це якось... Не по-європейськи, чи що?