Історія з наданням українським православним Томосу закрутила у вирі не тільки високу політику, вихлюпнулася на міжнародний рівень, але й викликала справжню істерику в Українській православній церкві Московського патріархату. Православні ієрархи та їхні інтелектуальні підручні з усіх сил пнуться, щоб перешкодити проголошенню української автокефалії.
Зрозуміло, що питання Томосу для України є перш за все політичним. Відомо також, хто був ініціатором цих процесів. І це, напевно, саме той випадок, коли істерика з боку російських православних є знаком, що Україна на правильному шляху. З однією ремаркою, шкода тільки, що ідею надання автокефалії українським православним цілком і повністю монополізував для своєї виборчої кампанії чинний президент Петро Порошенко. Це може в окремих моментах негативно позначитися на перебігу згаданих процесів.
Але сьогодні мова піде про трохи інший аспект проблеми. І не зовсім політичний. Загроза втратити Україну настільки стурбувала Москву, що та змушена мобілізувати майже всі свої інтелектуальні сили. І ми нарешті можемо побачити справжнє обличчя московського православ’я. І особливо його моральний та інтелектуальний рівні.
Візит російського патріарха Кіріла в гості до Константинопольського патріарха Варфоломея показав, що якщо за РПЦ не стоїть фізична сила, яка нічим не може загрозити співрозмовникові, то потрібно шукати логічних аргументів і погоджуватися на компроміси. Але якщо ти не звик до компромісів, якщо для тебе не існує жодних правил і ти звик тільки диктувати і вимагати, то будь готовим отримати категоричне «ні» на всі необґрунтовані претензії. Так воно і сталося з візитом патріарха Кіріла до Стамбула. Те, що православні Константинопольського патріархату пізніше опублікували стенограму розмов, чітко показало, що хваленого російського православного інтелектуалізму не існує. А існують бундючність, пиха і нахабство.
Виявляється, в РПЦ немає високого рівня богословів, які могли б обґрунтувати свої вимоги і претензії. І якщо послухати численні заяви та інтерв’ю російських духівників, то волосся стає дибки від неосвіченості, обскурантизму і невігластва цих речників «святого православ’я».
Почнімо із заяв про те, що, виявляється, ніякого Константинополя нема, а є Стамбул і турецька влада усіляко перешкоджає використанню цієї назви. Отакої! Завжди для РПЦ Константинопольський патріарх був першим серед рівних і раптом він ніхто і зовуть його ніяк.
До всього, настоятель Києво-Печерської лаври митрополит Павел (в миру Петро Лебедь) починає тлумачити статус Вселенського патріарха зовсім інакше і зводить його компетенції виключно до формального права скликати на собор предстоятелів православних церков у разі загрози єресі. І наостанок додає: «Для мєня лічно важнєє Ієрусалімскій патріарх». «Лічно», може, й важливіший, оскільки виступає в ар’єргарді РПЦ, але ж ніхто канонічного права не скасовував. І його не можна змінювати залежно від кон’юнктури. Взагалі владика Павел намагається останнім часом бути дуже медійною особою й усілякими способами хоче вберегти для себе Лавру і себе для Лаври. Говорить він по-написаному, із суфлера, бо відомо, якими «перлами» усно він може осипати співрозмовника. Треба розуміти, що ці тексти для нього готують найкращі експерти, які тільки є в УПЦ МП. І тут переходимо до думок «найкращих».
Судячи з промов Павла, після обіцянки Томосу Константинопольський патріархат переходить в категорію «так званий». Українська держава руйнує історію, в якій ніколи не було «материнської» церкви, а тільки братські. Україна не є православною країною, оскільки тут є «прєнєбрєженіє к свящєннікам» і тільки те й робить, що насміхається над Спасителем. Що за потік хворої свідомості, скажете ви? Але це тільки квіточки. Уражене самолюбство високопоставленого монаха може ще й не таке видати. І видає.
Звикнувши називати людей рабами, владика Павел і в світському житті послуговується подібними оцінками роду людського. Ще зовсім недавно він намагався принизити журналіста-розслідувача, який виявив, що монах любить купатися в розкоші: живе в палаці, роз’їжджає на автомобілі люкс-класу і взагалі веде розгульне життя. У відповідь владика звернув увагу на дешеві кеди журналіста і відрізав, що той завжди буде бідняком, бо йому ніхто не подарує дорогого Mercedes’а.
Напевно, перебуваючи в істеричному стані від небезпеки втрати «хлібну» Лавру, владика Лебедь, не контролюючи себе, на камеру заявив: «Люди сьогодні не розуміють, що роблять. Вони вбивають те, що приносить користь, а рятують калік і дають можливість бути такими, знаєте, овочами». Що, спитаєтеся ви? Хіба може монах і взагалі християнин закликати не лікувати хворих та людей з інвалідністю? Невже закликає до евтаназії або спостерігати за повільним вмиранням хворих? Певно, що так. І, мабуть, гроші, що мають піти на лікування хворих і немічних краще було б передати для якоїсь «богоугодної» справи, наприклад, оздоблення золотом чергового храму.
І ніби вловивши наперед негативну реакцію суспільства на такі слова, владика намагається пояснити свою думку з погляду нібито православної теології: «Ми бачимо, скільки тепер хворих, які вже, напевно, давно мали б померти, але Господь за наші гріхи посилає їм муки, щоб ми в них побачили свої страждання в майбутньому». Ні, вам не почулося. Такі міркування висловлює митрополит УПЦ МП.
Такі думки і навіть дії вже траплялися в історії. Коли в розрахунок бралися тільки здорові «юберменші», а всілякі хворі і немічні могли послужити матеріалом для експериментів з удосконалення вищої раси. Наприклад, німецькі нацисти умертвляли психічно хворих, перед тим досхочу попрактикувавшись над ними в експериментах. Або ж, проводячи досліди над дітьми в концтаборах. І взагалі в голові не вкладається, що священик і християнин може виступати з таких абсолютно антигуманних позицій.
Одна з редакцій звернулася за коментарями з цього приводу до православних інтелектуалів. І протоієрей Чаплін з РПЦ нічого дивного не побачив у словах православного владики. Він навіть наголосив, що знає таких високодуховних православних, які вважають хвороби корисними, бо страждання духовно зміцнює. І додав: деколи хвороба стримує від гріхів, допомагає зрозуміти обмеженість людських можливостей. І на завершення резюмував: «Фізичне здоров’я – не завжди благо, а хвороба – не завжди погано». Щоб не занурюватися в полеміку навколо такої віри, хочеться тільки спитатися, а у вас, православні мракобіси, як складаються відносини з лікарями? Вас, як обраних, це не стосується? А посполитих «рабів божих» можна і «в расход»? Звична справа.
Для нас цікавим є те, що ж змусило владику Павла вдатися аж до такого біологізму? І тут відповідь однозначна – наступ бездуховного Заходу на святу Русь. Тут однозначно загроза надання Томосу. Митрополит Павел не послуговується якимись знаннями або фактами – він вірить в теорію змов і найбільше довіряє забобонам. За прикладом свого шефа – патріарха Московського Кіріла, який колись під час повені на Далекому Сході неймовірно втішався, що нарешті населення Росії приймає свячення водою, Павел застерігає не погоджуватися на присвоєння ідентифікаційного коду (число сатани) і закликає відмовлятися від біометричних паспортів. І взагалі, складається враження, що для православних священиків особливе задоволення приносить залякування своєї пастви. Бо тільки страх, темнота і забобони можуть втримати людей при такій церкві.
А щоб ні в кого не лишалося сумнівів, хто сіє зло на цій землі, і щоб якнайбільше залякати темних людей, митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел заявляє: «Сьогодні небачена кількість хвороб… Ну, вони самі по собі не з’являються. Це появляється в лабораторії. Мені недавно довелось почути, що на території колишнього СРСР є кілька американських лабораторій, які заражають комарів, заражають інших комах, тварин і випускають у світ для того, щоб нести загрозу населенню». Важко коментувати цей дикий абсурд. Скажу тільки таке, що подібні нісенітниці з’являються в мозкових центрах російських спецслужб. Вони примітивні і розраховані на примітивних людей.
Достеменно відомо, що першим інформацію про бойових комарів озвучив колишній керівник Роспотрєбнадзору Оніщенко. Який у 2016 році розповів, що американці в Грузії заражають вірусом Зіка комарів і відпускають їх на волю. Для Далекого Сходу Росії придумали іншу модифіковану версію. Там в ролі підступних натравлювачів комарів на «істінних» православних виступають японці.
З усього сказаного можна зробити висновок, що чи з Томосом, чи без, але Україна має щось зробити із цим розсадником мракобісся та фашизму. Це треба зробити навіть не з політичних міркувань, а з морально-етичних.
Єдине, що порадувало в цій історії – це реакція виконувачки обов’язків міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун на висловлювання настоятеля Лаври. Для збереження стилю дозволю собі повністю процитувати її пост у Фейсбуці.
«Здавалося б, що таке можна було почути у середньовіччі, але аж ніяк не у 2018 році від керівника християнського закладу. Ці слова належать настоятелю Києво-Печерської лаври Петру Лебедю. Це суперечить основним цінностям всього цивілізованого світу та християнства зокрема, адже нехтує такими поняттями, як гідність кожної людської особи та цінність кожного людського життя.
Допомогти людині, яка хворіє, є проявом солідарності та милосердя, які є важливими складовими і християнського світогляду в тому числі. Одним із найбільш дієвих способів надати таку допомогу є медична наука. Досягнення в галузі медицини – це те, що дає можливість вилікуватися або ж досягти максимально якісного та наповненого сенсом рівня життя. Доступ до якісної медичної допомоги кожного, незалежно від його фінансового забезпечення чи фізичного стану, є ознакою розвиненого суспільства, яке ми всі намагаємося будувати в Україні. Твердження людей, які закликають до зворотного, говорять лише про їхню аморальність та є спробою затягнути нас у минуле.
Бачити в кожній людині передусім людину – ідея, на якій будується простір безпеки, взаємоповаги та довіри. Шкода, що доводиться нагадувати про це у ХХІ столітті».
Більше тут ні додати, ні відняти.