Нині в інформаційному просторі (передовсім російському, але теж і українському) знову виплило ім’я одіозної Тетяни Монтян. Зрадниця України зненацька стала парією і в Росії. Федеральна служба з фінансового моніторингу Російської Федерації (Росфінмоніторинг) внесла Монтян до переліку «терористів та екстремістів».
Хто ще 15-20 років тому не гребував дивитися українське телебачення, той не міг не знати такої громадської активістки як Тетяна Монтян. Вона була всюди, її було багато. Вона говорила і про корупцію у владі, і про нерозв’язаність житлово-комунальних проблем, і про нікчемність судової системи в Україні, і… тощо, тощо, тощо. Язика вона мала добре підвішеного, тож не дивно, що знаходила багатьох вдячних слухачів, які нею захоплювалися.
Хоча красномовством її особисті плюси не обмежувалися. Вона була правницею, адвокаткою, причому напрочуд фаховою, а головне – виділялася неймовірною скрупульозністю. У протистоянні з прокурорами чи іншими юридичними опонентами, які зазвичай готувалися до судових розглядів не надто сумлінно, вона влаштовувала привселюдні побиття немовлят.
Зрештою, й освіту вона мала найкрутішу з можливих на зламі 1980-1990-х років: елітний Московський держуніверситет і суперелітний юридичний факультет. Як їй 17-річній (у 1989 році) мешканці Херсона без крутих батьків і зв’язків вдалося пройти один з найбільших вишівських конкурсів на теренах тодішнього СРСР – досі є загадкою. Як і те, чому вона 1994 року вирішила таки полишити Москву (де перед нею відкривалися неймовірні перспективи) й перебратися до Києва, до вже незалежної, але ще відносно бідної України. Невже почуття патріотизму? Ну, як варіант.
До певного часу Тетяну Монтян важко було запідозрити в браку українського патріотизму. Вона була реальним борцем за становлення демократії в Україні. Варто пригадати її участь в кампанії «Україна без Кучми», у Помаранчевій революції, у створенні «Пори» («чорної», тобто тої незалежнішої). Також варто пригадати участь Монтян як захисниці у справі УНА-УНСО, через яку їй заборонили здійснювати адвокатську діяльність за кримінальними справами.
Далі вона вела активну громадську й водночас професійну роботу, спрямовану на проведення докорінної житлово-комунальної реформи, перетворення радянських ЖЕКів на ОСББ, боролася проти корупції в цій сфері, вигравала відповідні суди. 2012-го Монтян отримала нагороду «Юридична премія 2012 року» в номінації «За видатні професійні досягнення». Саме в той час її часто запрошували на телебачення, завдяки чому вона перетворилася на надзвичайно медійну, впізнавану особу.
Хоча вже тоді в її промовах часто проскакували українофобські нотки. Інколи латентні, інколи відкриті. Пригадую палкі фейсбучні дискусії тих часів монтяністів і антимонтяністів (особисто я радше належав до других).
Утім остаточно на бік зла наша героїня стала під час Євромайдану. Вона чомусь з порога виступила проти учасників протестних акцій. Хоча, здавалося б, мала бути послідовною у відстоюванні своїх демократичних принципів і, відповідно, виступати проти режиму Януковича. Режиму, який підім’яв під себе всі гілки влади, хитрим й абсолютно нелегітимним вивертом скасував реформу Конституції України, відновивши президентську республіку замість парламентсько-президентської. Який нищив опозицію, погруз у корупції. Для якого «віджимання» успішних бізнесів стало звичною справою. Який розпоряджався державним бюджетом, як своїми приватними грошима.
Проте Монтян стала не на бік «революціонерів гідності», а долучилася до їхніх опонентів, тобто до «антимайдану». А Революцію гідності назвала «олігархічним бунтом».
Далі – більше. Щойно спалахнули події так званої «русской вєсни», як вона подалася на Донбас, де ручкалася й обнімалася з кримінальниками, які очолили антиукраїнський заколот.
Проте тоді ще тікати ні до Росії, ні до «ЛДНР» вона не поспішала. А навіть вкотре восени 2014 року спробувала балотуватися до Верховної Ради (перша спроба була ще 2012 року, друга – 2013-го), але знову безуспішно. Було б доволі дивно, якби кияни підтримали на виборах особу, яка вже тоді, виступаючи на ток-шоу на російських телеканалах, називала постмайданну владу «хунтою» і закликала «вішати майдаунів на стовпах». Хоча дивно й те, чому СБУ ще тоді не притягнула авторку таких висловлювань до відповідальності.
Досить знаменною була участь Монтян у судовому процесі в Івано-Франківську 2015 року проти Руслана Коцаби, якому інкримінували державну зраду й перешкоджання діяльності Збройних Сил України. Зраднику загрожувало 13 років позбавлення волі, і він би, найімовірніше, загримів на такий термін (на моє переконання, цілком заслужено). Проте досвідчена і скрупульозна правниця Монтян легко змогла вщент розвалити справу й познущатися з недбайливих прокурорів. Так Коцабі вдалося уникнути жорсткого покарання, і щойно видалася нагода, він втік за кордон, звідки тепер поливає Україну пропагандистською багнюкою.
А Монтян знову потрапила в українські новини в серпні 2016 року, коли її з чоловіком затримали на КПП на кордоні з Польщею. На камеру потрапили її слова, звернуті до українських прикордонників і митників: «Скоро прийде Росія, і вас усіх повішають на телеграфних стовпах. І я буду цьому дуже-дуже рада. Так вам і треба, скотам». Проте правоохоронні органи чомусь і після таких висловлювань не затримали Монтян, не притягнули до відповідальності, а врешті-решт пропустили до Польщі.
Хоча притягнути Монтян до відповідальності варто було не тільки за цю бридку фразу, кинуту під час сварки з прикордонниками. Справа в тому, що вона починаючи з 2014 року відкрито надавала інформаційно-пропагандистську підтримку путінському режиму і проросійським терористам у «ДНР» і «ЛНР».
А кримінальну справу проти Монтян СБУ відкрила щойно через рік після російського повномасштабного вторгнення – у лютому 2023 року, коли та вже давно перебралася до Росії і вела звідти свої пропагандистські програми на різноманітних кремлівських каналах, а також на YouTube та інших медійних платформах. Паралельно вона стала волонтеркою для російської армії (чи, як там називають, «срочносборщіцей»). Тобто вона стала надавати окупантам уже не тільки інформаційно-пропагандистську підтримку, а й суто матеріальну.
Хоча й себе при цьому не обділяла. Як стало відомо з розслідувань інших російських «срочносборщіков», між якими точиться затята конкуренція, Монтян на зібрані для окупаційної армії мільйони накупила собі елітної нерухомості в Москві. Утім, що тут такого, «кормлєніє» з використанням доступних коштів – звична справа в Росії. А от у чому Монтян допустилася фатальної стратегічної помилки, то це в тому, що не зрозуміла, що «Україна – не Росія» (хоч Леонід Кучма ще коли застерігав). У Росії не допускаються такі вольності з критикою, які допустимі в Україні.
А «критичну лапку» Монтян підняла не на кого-небудь, а на самого Владіміра Соловйова – фельдмаршала російської пропаганди. І не просто розкритикувала, а повела проти нього справжню інформаційну війну, називаючи його і йому подібних державних пропагандистів «охранотою». Зрозуміло, що сам Соловйов такого не стерпів і почав свої контратаки, назвавши Монтян «криптобандерівкою», вимагаючи позбавити її і їй подібних перебіжчиків російського громадянства. Та відповіла у своєму стилі, що треба «охраноту мочити без жодного жалю».
Цікаво, що в цьому «жабогадюкінгу» Монтян вперто не помічала «слона», тобто Владіміра Путіна. Ніби не розуміла, що саме російський диктатор стоїть за спиною свого вірного пропагандистського піхотинця Соловйова та іншої «охраноти». Не зачіпала вона Путіна і в усіх інших своїх критичних виступах, зокрема щодо водяних і каналізаційних проблем на окупованому Донбасі, у розповідях про «обнуління» (так у російській армії називають позасудові страти) та про корупцію в російській владі тощо. Ну от «не бачить баба» та й усе.
Чи це їй допомогло? Ну, певний час допомагало. Аж поки Соловйов зрозумів, як саме можна виграти жабогадюкінську війну. Він дав команду своїм міньйонам носом землю рити, але розкопати компромат на Монтян, де б вона ображала самого Путіна. І таки вдалося. Знайшлося відео з 2014 року, де наша героїня називає російського диктатора «тупим х-лом» за те, що він «віджав» Крим.
І реакція Кремля не змусила себе довго чекати. Монтян й оком не встигла кліпнути, як стала «терористкою й екстремісткою». Що далі з нею буде? Варіантів небагато. Один з найімовірніших – тюрма надовго за «дискредитацію російської армії» чи за «виправдання тероризму». А можуть і пристрелити, поклавши вину на СБУ чи ГУР. Для ФСБ це звична справа.
Чи буде наприкінці тексту якась мораль? А навіщо вам ця банальщина на кшталт: зрадників ніхто не любить, ні ті, кого вони зрадили, ні ті, до кого перекинулися. Це й так зрозуміло. Цікавіше спрогнозувати наслідки. І не тільки те, що відтепер, якщо й хтось замислить зрадити задля Росії, то пригадає кейс Монтян і, найімовірніше, вирішить, що це лише собі дорожче. Щоб зрозуміти інший наслідок, треба пригадати, що Монтян була, як ми вже казали, «срочносборщіцей». І такі, як вона, на жаль, заповняли досить відчутну матеріально-фінансову лакуну в забезпеченні російської армії. Але тепер кожного, хто надіслав якийсь переказ на рахунок Монтян, російська влада може притягнути до відповідальності «за підтримку тероризму». Байдуже, що заднім числом. Це в Росії звична практика. Тож Кремль у такий спосіб сам себе переграв, тобто зіграв на користь Україні: нейтралізував антиукраїнську пропагандистку і ще й дискредитував «срочносборство». Тепер кожен потенційний спонсор замислиться, чи варто переказувати гроші на потреби російської армії, адже «срочносборщік» може раніше чи пізніше виявитися як не «екстремістом» чи «терористом», то принаймні «іноагентом».