Серед країн, позиція яких розчарувала і здивувала після початку повномасштабної російської агресії проти України, – Грузія. Влада держави, яка стала жертвою російського нападу незадовго до України, зайняла хитку позицію балансування. На словах засуджуючи агресора, а на ділі – активно торгуючи з ним і допомагаючи обходити санкції.
Крім України, багато сусідів Росії мають до неї особливі історичні рахунки. Москва не раз знищувала державність і суверенітет інших держав. Це те, що Кремлю вдавалося робити найкраще упродовж тривалого проміжку часу. Серед країн колишнього СРСР, які на собі відчули усі потворні прояви російського імперіалізму, Грузія посідає особливе місце.
По суті, Грузія стала таким собі випробувальним полігоном для новітнього російського реваншизму, який почав проявлятися відразу ж після розпаду Радянської імперії. Абхазія, Південна Осетія – це пролог «ДНР» і «ЛНР» на території України. У цих грузинських регіонах росіяни спільно з місцевими колаборантами і сепаратистами зуміли апробувати нові способи дефрагментації суверенітету сусідньої країни. Внаслідок втручання Москви Грузія позбулася майже 20% своєї території. Війна 2008 року продемонструвала: Кремль готовий використовувати армію для зовнішньої агресії у XXI столітті. З огляду на все це, хитка поведінка нинішньої грузинської влади для українців видається дивною і незрозумілою.
Перші невдачі російської армії в Україні і провал бліцкригу породили завищені очікування в українському суспільстві. Погляди звернулися до Грузії. У публічному просторі почали лунати думки: настав вдалий момент для усіх, у кого Росія забрала частину території, відновити свою територіальну цілісність. Оскільки російсько-грузинська війна 2008 року була своєрідною репетицією вторгнення в Україну у 2014-му, логічно, що на Грузію покладалися значні сподівання. Хтось з експертів навіть висловлював припущення, що Тбілісі спробує скористатися ослабленням російської військової машини, яка зайнята війною в Україні. Більш обережні аналітики сподівалися, що Грузія хоча б відтягне на себе частину російських збройних сил, здійснюючи маневри поруч з окупованими регіонами. Не сталося ні того, ні іншого.
Росіяни уже в березні вивели частину своїх військ з Абхазії і Південної Осетії та перекинули їх в Україну. Жодних спроб з боку Грузії порушити статус-кво не було. Хоча шанси повернути бодай частину окупованих територій у грузинської армії були. Але без політичної волі керівництва держави вони залишилися суто гіпотетичними. Стало зрозуміло: навіть якщо весь російський окупаційний контингент покине Абхазію і Південну Осетію, Грузія не наважиться зробити хоча б якісь кроки в напрямку повернення втрачених земель. Тоді як Азербайджан скористався вікном можливостей у Карабасі і наблизився до відновлення територіальної цілісності, Тбілісі вирішив не робити нічого. Ще неприємнішою новиною для України стало те, що Грузія відмовилася приєднатися до санкцій проти Росії. Навпаки, уряд «Грузинської мрії» всебічно активізував економічну співпрацю з країною-агресором та відкрив двері для російських мігрантів-ухилянтів. На словах підтримуючи Україну, Грузія прямо чи опосередковано допомагає Кремлю обходити західні економічні санкції. І чудово заробляє на війні.
Товарообіг Росії і Грузії у 2022 році зріс на 50% і досяг 2,5 млрд доларів. Росія за підсумками 2022 року стала другим найбільшим торговим партнером Грузії – після Туреччини. Зростання сталося передусім за рахунок імпорту з Росії до Грузії: він зріс на 79% і сягнув рекордних 1,83 млрд доларів. Громадяни Росії з початку повномасштабної війни РФ проти України відкрили у Грузії майже 110 тисяч банківських рахунків. Майже половина грошових переказів, що надходили в країну протягом року, надійшли з Росії. Грузія стала одним з основних маршрутів, яким проходить потік західних товарів до країни-агресора. Це допомогло шалено збагатитися окремим грузинським підприємцям та перевізникам. Також до Грузії в’їхало близько 800 тисяч росіян після оголошення мобілізації.
За підсумками 2022 року ВВП Грузії зріс на 10,1%. Це рекордний показник не тільки в Європі, а й у світі. Хай як цинічно це звучить, російська агресія проти України дала поштовх потужному економічну росту в закавказькій країні. Ще ніколи з часів президентства Саакашвілі економіка Грузії не зростала такими темпами. Така ситуація цілком влаштовує і Росію, і Грузію. Правляча партія «Грузинська мрія» заробляє додаткові бали до наступних виборів. А Москва транзитними потоками отримує через Грузію вироблені на Заході товари.
Грузинська влада на словах зберігає західний вектор. Але з часу приходу до влади «Грузинської мрії» у 2012-му значного ентузіазму в напрямку євроатлантичної інтеграції не спостерігається. Навпаки, є ознаки повільного неухильного дрейфу в бік Росії. Якщо не політичного, то економічного характеру. Та й у політичній площині грузинська влада вже понад 10 років намагається не робити якихось рухів, які можуть не сподобатися Кремлю.
Наприкінці 2020 року парламент Грузії схвалив резолюцію, що декларує інтеграцію в ЄС та НАТО безальтернативними пріоритетами Грузії. Також там ідеться про зміцнення партнерства з Британією, Францією, країнами Балтії і Вишеградської групи та продовження «прагматичної і принципової» політики щодо Росії. «Прагматизм і принциповість» щодо Росії грузинська влада трактує дуже своєрідно: закриває очі на окуповані території та веде активний бізнес і торгівлю з державою-агресором. Це цілком влаштовує Москву.
Щодо безальтернативності західного вектора, то 80% грузинів дійсно підтримують ідею євроінтеграції. Але в червні 2022 року Єврокомісія відмовилася надати Грузії статус кандидата у члени ЄС. Привід – висока політична поляризація, монополізація медіа, вплив олігархів на політику і залежність антикорупційних органів від влади. Відмова Єврокомісії на словах нібито засмутила «Грузинську мрію». Та ніяк не вплинула на політику правлячої партії, в якій помітне прагнення монополізації державної влади. У цьому «Грузинська мрія» явно ближча до російської авторитарної політичної традиції, ніж до європейської. Наразі грузинську владу влаштовує статус-кво, де можна балансувати між Москвою і Європою. А далі час покаже.
Багато українців за часів Ющенка і перших років правління Януковича щиро захоплювалися успішними реформами Саакашвілі. Але кількох років реформ і значних успіхів у боротьбі з корупцією на побутовому рівні виявилося замало, щоб забезпечити незворотність ментальних суспільних змін. За рекламним блискучим фасадом нових готелів і поліцейських дільниць ховалася країна зі своїми проблемами і стереотипами. Які неможливо здолати і вирішити за 5 чи 10 років.
Сила «Грузинської мрії» в тому, що вона краще зрозуміла грузинське суспільство, його слабкі сторони та вади. Це й забезпечує їй десятилітнє перебування при владі. Так, більшість грузинів за євроінтеграцію. Але більшість грузинів не бажає повертати втрачені території військовим шляхом чи провокувати Росію. А ще багато хто зовсім не проти отримувати економічні дивіденди з нинішньої ситуації. Тому Грузія не приєдналася до санкцій проти Росії. Тому вона не надає Україні військової допомоги і навіть демонстративно відмовляється від візиту парламентської делегації до Києва 24 лютого в річницю російського вторгнення.
У Грузії, звісно, не проти повернути собі Абхазію і Південну Осетію. Але грузинська влада самостійно нічого робити для цього не буде. А хоче отримати ці території як подарунок від міжнародного співтовариства після поразки Росії. Це випливає зі заяви президентки Грузії Саломе Зурабішвілі, яка заявила, що «майбутня мирна угода за підсумками завершення війни Росії проти України має включати припинення окупації Москвою грузинських територій – Абхазії та Південної Осетії».
Багато українців щиро розчаровані й обурені нинішніми подвійними стандартами Грузії. Але їхня психологічна реакція – наслідок оманливого сприйняття дійсності і незнання багатьох чинників. Щоб не розчаровуватися кимось, спочатку не потрібно зачаровуватися. Ця істина працює не тільки на міжособистісному рівні, а й у міжнародній політиці.