«Ми не чинитимемо суду над "Бурим", бо не судитимемо героїв. Ми виставлятимемо їх на п'єдестали», – ці слова заступника директора телеканалу TVP Historia, доктора Єнджея Ліпського (Jędrzej Lipski), на дискусії щодо стрічки Єви Шакаліцької (Ewa Szakalicka) «Подвійно проклятий» (Podwójnie wyklęty), яка відбулася 11 січня в навчальному центрі Інституту національної пам’яті Przystanek Historia.
Підляська травма
Ромуальд Райз (Romuald Rajs) «Бурий» був офіцером Армії Крайової, зокрема, учасником операції «Остра Брама» (Ostra Brama) – звільнення Вільнюса від німецьких загарбників. У липні 1944 року йому вдалося уникнути арешту радянськими карними органами. Він прорвався на терени Підляшшя, де долучився до антикомуністичного підпілля, яке було спершу «постаківським», а з вересня 1945 року – до Національного військового союзу (Narodowe Zjednoczenie Wojskowe - NZW) – формування, близького до націоналістичного руху.
Якщо б на цьому місці закінчилася біографія «Бурого», то він, мабуть, був би реальним кандидатом у герої. Райс був здібним і мужнім командиром, за участь в бойових діях під Вільнюсом був нагороджений Хрестом Доблесті й орденом Virtuti Militari. Він не складав зброї, коли в Польщі розпочалося встановлення комуністичної влади. Схоплений комуністичними спецслужбами, він був засуджений до смерті й страчений 1949 року.
Проте події січня та лютого 1946 року визначили його долю. Як командир загону особливих операцій NZW «Бурий» зі своїм підрозділом здійснив пацифікацію кількох сіл в околицях міста Більська-Підляського, населених православними білорусами. Приводом для акцій стала підозра, що мешканці співпрацюють з комуністичною владою та органами безпеки. Проте підрозділ «Бурого» не обмежувався ліквідацією ймовірних інформаторів. Було підпалено господарства, помешкання селян. Також було також розстріляно кілька десятків селян. Загалом було вбито 79 осіб, включно з жінками й дітьми.
Справу розслідував прокурорський відділ ІНП в Білостоці. У звіті, оголошеному після завершення розслідування в 2005 році, зазначається, що дії загону особливих операцій NZW у січні й лютому 1946 року не можна ні виправдати, ні ототожнити з боротьбою за незалежну державу, вони носять ознаки геноциду. На думку прокуратури ІНП дії «Бурого» негативно позначилися на польсько-білоруських відносин на теренах Білосточчя й зіграли на руку комуністичному режиму, забезпечивши його аргументами про бандитський характер підпілля.
Упродовж тривалого часу, вже після 1989 року, постать «Бурого» збуджує емоції головним чином на Підляшші, передовсім – у громаді місцевих білорусів. Ці емоції посилилися останніми роками разом із активізацією на державному рівні вшанування вояків антикомуністичного підпілля. У той час як на загальнонаціональному рівні постать Райса ще не була репрезентована в тій же мірі, як, наприклад, Вітольда Пілецького (Witold Pilecki) чи Зиґмунта Шендзєляжа (Zygmunt Szendzielarz), на Підляшші вже давно проводяться заходи з вшанування його пам’яті. Він був популярною постаттю у лавах прихильників націоналістичних рухів, але також і деякі історики позитивно висловлюються про його підпільну діяльність.
Один з них, доктор Войцех Мушинський (Wojciech Muszyński) з ІНП, співавтор монографії про боротьбу NZW проти Pax Sovietica, заявив під час промоції книги, що метою Райса було не спалення села і вбивство мешканців, а «вгамування» комуністичних настроїв. Згідно з аргументацією захисників загону особливих операцій NZW, жертви серед мирних мешканців виникли внаслідок того, що жителі сіл відмовлялися виконувати рекомендації партизанів. Це суперечить висновкам розслідування ІНП, згідно з яким Райс винищував населення за національними та релігійними ознаками.
«Бурий» і Бандера
Ромуальд Райз – не єдина постать з лав так званих «проклятих вояків», котра викликає такі суперечки. Тінь злочину проти цивільних осіб падає й на інших провідників NZW: Мечислава Паздерського (Mieczysław Pazderski) «Сірого» та Йозефа Задзєрського (Józef Zadzierski) «Волиняки», відповідальних за пацифікацію українського населення. За вбивство представників єврейської та словацької національності на Підгаллі несе відповідальність інший відомий партизанський провідник Юзеф Курась (Józef Kuraś) «Вогонь». Прихильники реабілітації таких персонажів, ймовірно, не усвідомлюють потенційних загроз як для іміджу Польщі за кордоном, так і для відчуттям спільноти в країні.
Те, в який спосіб зараз формується польська історична політика, уважно відслідковують, наприклад, в Україні. У ситуації, коли представники польської держави вимагають від України засудження злочинів УПА проти польського населення та критикують вшанування Степана Бандера і Романа Шухевича, намагання реабілітувати польських злочинців роблять виконання таких вимог маловірогідними.
Вшанування «Бурого» найбільше може зашкодити польсько-білоруським відносинам. Зближення поглядів на історію між Варшавою та Мінськом, скоріш за все, не відбудеться доти, допоки в офіційній білоруській історіографії домінує радянський наратив, в якому, наприклад, солдати АК вважаються бандитами. Водночас зближенню позицій однозначно не допоможе «встановлення на п'єдестали» таких постатей, як Райс.
Минулого року білоруський історик і депутат парламенту д-р Ігар Марзалюк в одному з інтерв'ю зазначив, що злочини «Бурого» є одним з гріхів, за які Польща повинна попросити білорусів пробачення. Це голос історика, пов'язаного з владою, але його погляди поділяє також частина білоруської опозиції. У незалежних колах Білорусі часто можна зустріти думку, що подальше вшанування осіб, відповідальних за злочини проти білорусів, може серйозно нашкодити не лише міждержавним відносинам, але й взаєминам між двома суспільствами.
Під час нещодавньої зустрічі з представниками національних меншин та релігійних об'єднань президент Анджей Дуда говорив про Річ Посполиту як про спільноту, «яку ми творимо попри всі відмінності». Тим часом для білорусів Підляшшя Ромуальд Райз був, є і залишатиметься злочинцем. То чи зможуть вони й надалі відчувати себе повноправними членами цієї спільноти з огляду на його публічну реабілітацію?
Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів,Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом,Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху,Україну придумали на Сході,Нове старе відкриття, А мало бути так красиво,Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.
Оригінальна назва статті: Podzielona pamięć („Nowa Europa Wschodnia”)