У Європі є багато країн, в яких регіони вимагають автономії. Їхній досвід показує, що значно краще дозволити деяким групам розвивати свою відмінність за сприятливих умов, ніж вдавати, що проблеми не існує, або ще гірше, заперечувати цим людям право розвивати власні традиції. На прикладі Шотландії та Квебеку можна також побачити, що групи, які прагнуть незалежності, в автономних регіонах є маргінальними, тому не можна припускати, що автономія є тільки першим кроком до створення власної держави.
У суспільних науках існують два поняття, які можуть бути використані для опису культурних спільнот: нація і етнічна група. Нація – це спільнота, яка, відповідно до прийнятого на конференції у Версалі принципу про самовизначення, має право мати власну державу. Про етнічну групу натомість можна казати, коли якась група людей визнає свою належність до певної спільної культурної, мовної і звичаєвої традиції, але не претендує на власну державність. Користуючись цим розрізненням, ми можемо визнати шльонзаків не нацією, а власне етнічною групою.
Позначити межі
Було б найкраще, звичайно, якби у Європі взагалі не з’явилися національні держави. Але поки вони існують, ми повинні впоратися з проблемами, що випливають з культурних відмінностей окремих регіонів. У Польщі ми щось занадто звикли до думки про однорідність нашої нації. Але ж окрім шльонзаків в нас є також кашуби, гуралі чи навіть підляшани.
Що випливає з такої постановки справи? У Польщі немає традиції союзної держави (федерації), але це не означає, що ми не можемо дати автономію певних регіонам, у яких почуття культурної ідентичності є сильним. Тому ми повинні замислитися, як далеко вона може сягати. Було б краще поєднати культурну автономію з юридично-податковою.
Польщі пішло б на користь, якби центральний уряд відмовився від частини повноважень на користь сильних воєводств. Система перерозподілу грошей через Варшаву менш ефективна, ніж та, у якій частина податків залишалася б в регіонах, з яких вони походять.
На жаль, в нас немає традиції союзної держави (федерації), а уряд не бажає відступати свої повноваження регіонам, тому на даний момент важко уявити собі таку реформу. Важливо чітко позначити межі автономії. Однозначно не можна допускати ситуації, коли б діти шльонзаків чи гуралів вчилися б у школах лише на власному діалекті. Приклад Іспанії показує, що люди, які розмовляють тільки місцевою мовою або на діалекті, стають громадянами другого сорту.
Опоненти автономії Сілезії висувають звинувачення, що на останньому переписі про свою належність до етнічної групи шльонзаків заявила невелика частина мешканців Сілезії. Цей аргумент є незрозумілим. Не має значення, наскільки великою є група, яка відчуває належність до власної традиції. Якщо вона невелика, то тим більше її слід підтримувати.
У цьому році внаслідок провокації, яку вчинив ПіС, назвавши шльонзаків прихованими німцями, кількість людей, які заявляють про себе як шльонзаки, може бути вища. Ярослав Качиньскі досягне таким чином результату протилежного до задуманого. Його заява може навіть призвести до фальсифікації реальності, тому що багато людей в анкеті зазначить належність до етнічної групи шльонзаків на знак протесту проти його слів.
Качиньскі хотів зіграти на антинімецьких почуттях великої частини нашого суспільства, і жертвуючи голосами ображених шльонзаків знав, що в кінцевому рахунку він виграє від цієї заяви. Так що вона була або дуже нерозважливою, або просто цинічною. Шльонзаки виїжджають на заробітки до Німеччини так само охоче, як мешканці інших регіонів країни, що показує, як мало спільного з дійсністю мають погляди голови ПіС.
Випадок Сілезії зовсім не є таким однозначним, як би цього хотів Качиньскі. У Європі є багато країн, в яких регіони вимагають автономії. Їх досвід показує, що значно краще дозволити деяким групам розвивати свою відмінність за сприятливих умов, ніж вдавати, що проблеми не існує, або ще гірше, заперечувати цим людям право розвивати власні традиції.
Зберегти спокій
На прикладі Шотландії та Квебеку можна також побачити, що групи, які прагнуть незалежності, в автономних регіонах є маргінальними, тому не можна припускати, що автономія є тільки першим кроком до створення власної держави.
Якщо створити десятибальну шкалу для визначення належності мешканців Сілезії до етнічної групи шльонзаків, то серед них знайшлись би люди, які визначають себе ними на 10 балів, і ті, що на одиничку. І перші, і другі перебувають у меншості. Переважна більшість поєднує польську ідентичність із сілезькою.
Використання грубих слів щодо них і відмова їм у праві розвивати свою ідентичність може їх тільки радикалізувати. У цьому питанні слід зберегти спокій та розглянути вимоги шльонзаків під час тверезої дискусії.
Автор: Марцін Круль [Marcin Król]
Професор Марцін Круль - філософ, історик ідей і публіцист. Колишній головний редактор журналу Res Publica, брав участь у роботі Круглого столу. Нині працює деканом факультету прикладних суспільних наук і ресоціалізації Варшавського університету Назва оригіналу: Rozważmy postulaty Ślązaków Джерело: Rzeczpospolita, 07.04.2011 Зреферував Омелян Радимський