За кілька років протистояння з РФ в Україні утвердилася низка міфів та національних ілюзій, які були корисними й могли обнадіювати деморалізовану націю в 2014 році, в період розвалу вертикалі державної влади та слабкості армії, однак стають небезпечними рожевими окулярами сьогодні. А недооцінювати противника, як відомо – одна з найнебезпечніших помилок.
Росія занепадає під санкціями
Українські медіа у випусках новин та популярних телепередачах таких як «Громадянська оборона», «Антизомбі» часто повідомляють про значне погіршення життєвого рівня росіян, постійне падіння курсу рубля та мало не близький крах економіки РФ від санкцій Заходу. Проте це дедалі більше нагадує радянські байки про «загниваючий Захід», який от-от загнеться, але все ніяк загине. В результаті розвалився СРСР – країна, яка й була автором цього пропагандистського наративу.
На жаль, західні санкції щодо РФ надто м’які та за чотири роки суттєво не погіршили становища російських олігархів та й пересічних росіян – принаймні, не пустили їх по світу з торбами, як люблять зображати наші ЗМІ. Громадяни РФ і далі продовжують смітити грошима на закордонних курортах Єгипту, Туреччини чи Європи, в той час, як більшість українців для таких поїздок шукають дешевих туроператорів. Певний обмежувальний ефект міжнародних санкцій існує, однак він серйозно не впливає на наповнення російського бюджету і не позбавляє Кремль основних фінансових потоків.
Дію міжнародних економічних санкцій українці чудово можуть бачити на прикладі Білорусі, яка з середини 1990-их «страждає» від санкцій: країна фактично без корисних копалин побудувала кращі дороги, аніж Україна, а населення Полісся їздить в Білорусь на заробітки. Безпрецедентні санкції світова спільнота застосовувала проти Ірану це майже не вплинуло на матеріальний добробут населення (який в Ірані за деякими показниками вищий, аніж в Україні). Обмежувальний ефект від міжнародних санкцій може вплинути навіть на зменшення залежності РФ від Заходу, шляхом переорієнтації на внутрішній ринки і ринки азійських країн, зокрема Китаю, Казахстану, Вірменії, які не бачать підстав сваритися з багатою на ресурси Росією.
На відміну від країн, які не маючи жодних природних ресурсів і десятки років успішно існують попри будь-які санкції, РФ достатньо забезпечена всіма ресурсами та має розвинену промислову інфраструктуру. Можна без перебільшення стверджувати: Росія здатна самостійно вижити навіть в умовах повної міжнародної ізоляції, оскільки має на своїй території всі необхідні ресурси, корисні копалини й промислову розробку всіх елементів таблиці Мендєлєєва. Підтвердження цьому – СРСР, який в умовах санкцій Заходу проіснував 70 років. За «добробутом» часів санкцій проти СРСР і сьогодні шкодує (хай навіть безпідставно) значна частина українців. То ж українцям слід більше дбати про реформування та інвестування власної економіки, яка за низкою показників, зокрема за стабільністю національної валюти, і за так званої «підтримки західних партнерів» впала глибше, аніж страждаюча від санкцій російська економіка. Наївна віра в близький крах нашого сильного противника може обернутися реалізацією української приказки «поки сонце зійде – роса очі виїсть».
Злидні окупованого Криму
На жаль не все так погано й на окупованому півострові, якби нам цього хотілося. Перебуваючи у полоні ілюзій, українці чомусь вважають, нібито життя в Криму зараз нагадує ледь не Чорнобильську зону відчуження: пусті пляжі, жодних туристів, бізнес не функціонує, ціни зросли в сто разів, повна міжнародна ізоляція. Але люди, які регулярно їздять з Криму в Україну і які вважають українські новини правдивими, на відміну від російської пропаганди, дивуються неадекватності висвітлення подій українськими медіа.
На жаль, ціни в Криму на сільськогосподарську продукцію та продовольство приблизно такі ж самі, як і на ринках Києва чи Одеси. Кримчани мають доступ і до модного одягу закордонних брендів, і до айфонів найновіших моделей, і до іноземних автомобілів, які в них чомусь навіть дешевші, аніж в Україні. В кримські порти продовжують заходити іноземні кораблі, яким час від часу Україна оголошує ноту протесту, а туристи на півострів все таки приїжджають, хоч і в меншій кількості. В деяких аспектах, зокрема щодо цін за комуналку, навіть українцям може стати соромно за те, чому вітчизняна «демократична» влада створила своїм громадянам гірші умови життя, аніж окупанти на окупованій території.
От зазомбованих пропагандою росіян вже переконали, нібито в Україні на кожному кроці висять свастики, фашисти знущаються над російськомовними і вбивають снігурів. Схожим чином й українці ризикують опинитися немов в паралельному інформаційному світі та, замість реальної картини дійсності, бачити лише пропагандистські міфи та ілюзії.
Українська армія боєздатна
За період АТО в українському інформаційному просторі утвердилася думка про високу боєздатність нашої армії, яка начебто після початку російської агресії добре фінансується, постійно озброюється і здобуває неоціненний бойовий досвід в шанцях. Президент Порошенко навіть зазначив, що за останні роки вдалося не просто відродити українську армію, а й перетворити ЗСУ на одну з п’яти найефективніших армій у Європі. Багатьом українцям хотілося б вірити, що нас є кому захищати, що паніка березня 2014 року з нами більше не повториться і що наша влада хоча б в такий критичний час дбає про оборону країни. Однак, звіти та заяви про високу боєздатність наших збройних сил часто рясніють окозамилюванням та популізмом, а реальний стан нашої армії часто далекий від рекламних роликів Міноборони.
Попри ці розповіді українська армія не має великого бойового досвіду. Весь активний період АТО, коли наші війська наступали, маневрували й вели активні бойові операції – це лише 5-6 місяців всієї АТО. Від квітня 2014 року до Іловайська у вересні того ж року, після якого конфлікт на Донбасі набув переважно рис позиційних перестрілок. Окрім окремих боїв за Донецький аеропорт, Дебальцеве та Мар’їнку, більша частина лінії фронту завмерла, армія роками стоїть на тих самих рубежах. За такий короткий час рідко яке військо навчиться воювати, тим більше, що більшість тих, хто брав участь у боях початкового періоду АТО, сьогодні вже демобілізувалися.
Оскільки активних бойових дій не ведеться, а на наступ українське командування не наважується, то бойовим завданням типового армійця є утримувати населений пункт чи окоп. Інколи потрібно місяцями жити в глухому донбаському селі й нічого не робити, очікуючи смертоносних мінометних чи артилерійських обстрілів, які можуть забрати життя або ж зробити інвалідом. При цьому, навіть ворога в такій війні часто не видно: противник може перебувати за десятки кілометрів, скерувавши «Гради» в потрібний квадрат. Тож солдати з безвиході знімають стрес алкоголем. Будь-яка армія, яка стоїть на місці й не веде активних боїв – швидко деградує і морально вироджується, а найвидатніші стратеги, називали це однією з найбільших загроз для війська.
Масштаби алкоголізму та недисциплінованості на фронті призвели до більших втрат, аніж від куль ворога. Третину атовців вбив алкоголь. Для пияків у зоні АТО придумали навіть прізвисько – «аватари», - тому що постійно сині. П'яні військовики при собі мають зброю, від якої можуть постраждати як товариші по службі, так і звичайні жителі. «З 2014 року серед усіх, хто отримав зброю і захищав державу, втрачено 10 103 людини – безповоротних і санітарних втрат. Не від бойових дій», – заявив головний військовий прокурор Анатолій Матіос. За його словами, не бойові втрати становили 3 700 осіб. Серед основних причин не бойових смертей — розстріл товаришів по службі, необережне поводження зі зброєю, каліцтва, ДТП, підрив на міні.
До того ж в армії не викорінена корупція у військоматах та штабах, яка зі зростанням небезпеки на службі лише набула більших масштабів. За перші 15 років незалежності в Україні присвоєно 637 генеральських звань. І зараз в командуванні повітряних сил – 20 генералів, а також 13 адміралів і генералів в командуванні флоту. При тому, що особливих воєнних успіхів ці роди військ досі не демонстрували. Українцям залишається надіятися, що корупція серед вищого керівництва Міноборони не стала більшою загрозою національній безпеці, аніж агресія РФ.
Як буде діяти українська армія з усіма цими проблемами, якщо РФ розпочне масштабне вторгнення із застосуванням всіх родів військ? І чи не станеться так, як з професійною та розпіареною грузинською армією у 2008 році, яка задала ворогу території, «щоб уникнути втрат». Всі військові стратеги застерігали не вважати себе безпідставно надто сильним, адже це може стати першим кроком до поразки.
Європа на нашому боці
Ще одним популярним міфом українців є думка, нібито у конфлікті на Донбасі та в питанні деокупації Криму Європа повністю перебуває на нашому боці та підтримує всі наші ініціативи. Однак насправді Брюссель підтримує не нас, а мир, законність та права людини, а це не завжди сприймається як тотожні речі. Брюссель не підтримує обома руками корумпований український уряд та нашу недолугу політику на сході попри те, що наша влада любить записувати Європу до своїх беззастережних союзників.
Представники спостережної місії ОБСЄ частенько, окрім сепаратистів, критикують й українських військовиків за порушення перемир’я й відкриття вогню. Європі потрібно, щоб на сході був мир та дотримувалися міжнародні конвенції, а не щоб Донбас увійшов до складу України, а всі сепаратисти –розстріляні та арештовані, як би цього хотілося українським патріотам. Розуміння миру на Донбасі в Брюсселі та в Києві зовсім не тотожні, адже мирний план у зоні АТО сприйматиметься як зрада з точки зору українських патріотів. Для ЄС важливо, щоб Київ дотримувався мовних та культурних прав нацменшин, щоб не утискалися релігійні права віруючих (тобто Московського патріархату), щоб, згідно з Мінськими домовленостями, усі обрані на виборах представники ОРДЛО мали право представляти інтереси свого регіону в українському парламенті. І щоб бійці сепаратистських формувань після амністії мали такі ж права, які демобілізовані українські учасники АТО та не зазнавали переслідувань і дискримінації.
Слідування букві закону, рівність, толерантність, компроміс, примирення та взаєморозуміння – ось базові принципи вирішення конфлікту на Донбасі з точки зору Європи. Нерозуміння позиції та мотивів наших союзників може призвести до гіркого розчарування, відчуття зради й перетворення потенційної перемоги на поразку.
***
Отож власні ілюзії та пропагандистські міфи можуть бути навіть шкідливішими за ворожі, тому, що у них ми самі віримо, а отже втрачаємо зв’язок з політичною реальністю. Зброєю українців проти російської пропаганди й брехні повинна бути правда, а не власна брехня.