Невже бракує вартостей, здатних об’єднати мешканців усієї країни?
Двоє чоловіків тягнуть пилу – один на себе, аби відпиляти ненависну йому половину, інший – на себе, щоб до дідька відбатувати шмат, який вкидає його у фрустрацію. Хоча кожний з них думає про іншу, ніж його візаві, частину, зайве й казати, що обидвоє, тримаючи за різні кінці той самий інструмент, роблять спільну справу – панахають країну. Наразі словами («думками», «ідеями», «пропозиціями», «поглядами»).
У цьому обоє від тих коментаторів в інтернеті, які – часто тими самими пальцями з одного комп’ютера – під одним ніком клацають «дауни» (про «донецьких»), під іншим «галіцаї» (про галичан), відрізняються хіба тим, що один робить це по-старорежимному «вчено», інший лагідніше, по-письменницькому кокетливо.
Чому культивується дискурс відкидання, дискримінації, сепарування і тонуть голоси, спрямовані на порозуміння? Невже це саме та, до того ж нагальна розмова? Невже дії влади, зокрема з обмеження свободи слова й зібрань, відвертої ресовєтизації України й реанімації з цією метою давно вже неактуальних, брехливих, злочинних міфів, чим до безглуздості копіюється неприйнятна для України російська модель, не достатній привід для згуртування громадянського суспільства? Хіба не можна торувати плідніший шлях, усвідомивши, що а) ми різні (наважуся припустити, не такі різні, щоб шматуватися) і б) шукати в цій різності джерел позитиву, переваг, а також 3) формули, на якій могла б будуватися «українська ідентичність»?
Невже бракує вартостей, здатних об’єднати мешканців цілої країни, перетворивши їх у відповідальних громадян? Демократія, права людини – невже це порожні гасла? Невже, врешті-решт, шахтареві на Луганщині чи вчительці в Західній Україні подобаються умови праці, медичне обслуговування, можливості відпочинку, розмір іноді ще й затримуваної зарплати? Невже в Івано-Франківську рівніший тротуар і прибраніший дитячий майданчик, ніж у Донецьку? Невже у Львові не зазіхають на парки і загалом на громадський простір так само, як у Харкові чи Криму? Невже корупція роз’їдає не Київ, а тільки Одесу, не Північ, а лише Південь, не Захід, а єдино Схід? Не вірю, що мешканець Донбасу не задумається, якщо до нього донести інформацію про те, що командувачем повітряних сил призначено особу, яку пов’язують зі Скнилівською трагедією 2002 р., коли під час авіашоу під орудою п’яних генералів загинуло 77 людей, з них 28 дітей!
На що претендують самі ці чоловіки? На посаду ґенерал-ґубернатора Малоросії (один) і короля України-Галичини (інший)?
Посада?
Зайнята.
Корона?
Хіба карнавальна.