Чи вдасться склеїти трансатлантичний розкол, який виник ледь не зразу ж після інавгурації Дональда Трампа на другу президентську каденцію? Таким було головне питання цьогорічного Мюнхенського форуму з питань безпеки. Звісно, тема російсько-української війни й необхідності військової допомоги Києву нікуди не зникла, але відійшла в дискусійну тінь, бо з цим і так все зрозуміло: Росія – агресор, Україні треба допомагати всіма силами й засобами – крапка.
Чи таки не все зрозуміло, наприклад, для актуальних господарів Білого дому? І, може, саме звідси й бере свій початок згаданий розкол? Який був не просто чітко, а брутально артикульований на минулорічному форумі в Мюнхені новоспеченим на той момент віцепрезидентом США Джей Ді Венсом. Він тоді почав зухвало повчати європейців, як їм правильно «батьківщину любити». Стверджував, зокрема, що проблеми з міграцією і свободою слова нібито загрожують Старому континенту значно більше, ніж Росія та Китай. І завершив свою тираду прозорим натяком, що, мовляв, Сполучені Штати не зобов’язані захищати європейців від евентуальних зовнішніх загроз.
Про брутальність форми висловлювань ми вже сказали. Інше питання: чи коректним був зміст? Бо деякі аналітики побачили позитив у тому, що нова американська адміністрація «змусила Європу зарухатися». Так, можливо, частково в цьому й була б рація, якби заява Венса про те, що хай європейці тепер самі дають собі раду, пролунала в більш відповідний час, а не в момент, коли на континенті палає найкривавіша війна з часу завершення Другої світової. У такій ситуації сам Бог велів би об’єднатися…
Але це було ще рік тому. Чи нині Америка змінила свою позицію? Щоб отримати відповідь на це запитання, усі – і тисячі учасників Мюнхенської конференції, і мільйони людей поза її стінами – чекали на виступ державного секретаря США і водночас радника президента з питань безпеки Марка Рубіо.
І Рубіо, на якого покладалися такі великі надії, певною мірою їх виправдав. Його виступ за формою був значно коректнішим і виваженішим. А за змістом… Зі змістом треба ще розібратися. Безумовно, те, що один із найвпливовішим американських чиновників закликає європейців до примирення, до єдності, до спільних дій – це позитив, який не може не викликати відчуття оптимізму.
Чого вартувала його заява, що «Сполучені Штати і Європа – це єдине ціле», що «американці – діти Європи, які живуть у Західній півкулі». Ну, звісно, це ні для кого не секрет, хто ще пам’ятає відносно недавню історію освоєння Нового світу. Хоча багато хто в США, зокрема в Білому домі, хотів б про це забути, проігнорувати, зректися. І тут Рубіо заявляє, що ні, «ми таки пам’ятаємо, ми – родина, ми однієї крові».
«Ми пов’язані одне з одним найглибшими зв’язками, які тільки можуть існувати між націями, сформованими століттями спільної історії, християнської віри, культури, спадщини, мови, походження та жертв, які наші предки принесли разом заради спільної цивілізації, спадкоємцями якої ми стали», – проголосив Рубіо.
Ба більше, високий американський гість чітко задекларував, що Америка навіть під керівництвом суперізоляціоніста Дональда Трампа прагне будувати краще майбутнє світу разом з європейцями – «дорогими союзниками та найдавнішими друзями». Звісно, що після таких слів конференцзал у Bayerischer Hof не міг не вибухнути бурхливими аплодисментами.
Отже, Америка повертається обличчям до Європи, глобальна катастрофа скасовується, трансатлантичні тріщини замуровуємо. Чи ще зарано для такого оптимізму?
Адже далі Рубіо почав повчати європейців, які, за його ж визначенням, є «батьками» американців. Рубіо повторив уже неодноразово артикульовані тези адміністрації Трампа про хибність енергетичного курсу Європи, її «недолугої» боротьби з кліматичними змінами. Найбільшої ж критики зазнала міграційна політика Європейської Унії, яку Рубіо охарактеризував як «небезпечну», бо, за його словами, масова міграція створює перспективу «стирання цивілізації».
Ну, як йому можна було б відповісти на такі закиди? Хіба що українською приказкою: не вчи батька дітей робити.
Але найприкріший момент полягає навіть не в цьому повчанні (хай навіть не такому зухвалому, як у Венса торік), а в тому, що так і не пролунало у виступі Рубіо. Наприклад, про перспективи Північноатлантичного альянсу, про чинність засадничої 5 статті Статуту НАТО, про російсько-українську війну, про підтримку України.
Можна припустити, що навіть якби до Мюнхена вдруге приїхав Джей Ді Венс, то його промова вже й близько не була б такою зухвалою, минулоріч. Чому, тому що за цей рік Америка Трампа, перепрошую на слові, обкакалася. Усі бравурні заяви президента США, найвпливовішої за визначенням людини у світі, виявилися пустими балачками в головному пункті – у пункті російської агресії в Україні. Усі його вихваляння закінчити війну на раз-два-три – не вартували ламаного гроша. То що, він таки не має впливу на російського диктатора Владіміра Путіна чи не має політичної волі той вплив застосувати? А може, навпаки: це шеф Кремля має більший вплив на нього. У будь-якому разі за рік Трампові не вдалося зробити нічогісінько в цьому кейсі. Залишилося хіба що вихвалятися зупиненими ефемерними вісьмома війнами й вимагати собі Нобелівської премії миру.
Усі ці невдачі, може, і не збили пиху зі самого Трампа, а от Марка Рубіо змусили замислитися над своєю поведінкою, стати стриманішим, обачнішим. Розумні люди у Вашингтоні чітко зрозуміли, що без Європи не вдасться розв’язати серйозних проблем, хай як би хто майстерно нахвалявся.
Водночас багато політичних оглядачів не стрималися, щоб не вжити для цього випадку затерту метафору про доброго й поганого копа. Які по-різному ведуть допит, але насправді разом домагаються одного й того ж. У цьому випадку: Венс – злий коп, Рубіо – добрий.
Та все ж позитивом, якого привіз до Мюнхена Рубіо, не варто нехтувати. Як справедливо зауважила президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, «промова державного секретаря дуже заспокоїла». Тому вона назвала американського гостя «добрим другом» і «сильним союзником».
А от щодо російсько-української війни, то Рубіо хай небагато, та все ж дещо корисне сказав. «Ми не знаємо, чи росіяни серйозно налаштовані закінчити війну. Вони кажуть, що так. І на яких умовах вони готові це зробити, і чи зможемо ми знайти умови, прийнятні для України, з якими Росія завжди погодиться. Але ми будемо продовжувати тестувати це», – зазначив він, відповідаючи на запитання після своєї промови.
Здавалося б, нічого сенсаційного. Але не поспішайте з висновками. Бо цими словами Рубіо фактично заперечив слова свого патрона Трампа, який раз по раз висловлює переконання, що «Путін хоче миру». І навіть звинувачує Володимира Зеленського, що, мовляв, саме той своєю непоступливістю псує весь миротворчий процес. Тепер головне, щоб Рубіо зумів переконати Трампа в необхідності тиску на Кремль, якщо американському президентові дійсно залежить на встановленні миру в Україні. Чи хоча б на здобутті Нобелівської премії.