Оголошені канцлером Німеччини зміни в зовнішній та безпековій політиці (передусім жорсткий курс щодо путінської Росії, збільшення військової підтримки України та посилення можливостей Бундесверу в царині територіальної та союзницької оборони) мали переломний характер, оскільки закладали радикальну зміну курсу Берліна щодо напруги між Росією та Україною, яка наростала з кінця минулого року.
«
Ще незадовго до 24 лютого 2022 року новостворений коаліційний уряд (СДПН/«зелені»/ліберали) твердо дотримувався курсу останнього кабінету Меркель. Як і Меркель, він відстоював позицію, що криза може бути вирішена дипломатичним шляхом, дистанціювався від пропозиції, висунутої, зокрема, США, щодо запровадження санкцій проти Росії, якщо вона розпочне агресивні дії проти Києва, і повністю відкидав військову допомогу Україні у вигляді постачання зброї та військової техніки.
Тоді ще не йшлося про необхідність зміцнення потенціалу Бундесверу в разі посилення загрози з боку Москви. Навпаки: нова керівниця Міністерства оборони Крістіна Ламбрехт розпочала свою роботу з того, що відклала плани модернізації армії, підготовлені за її попередниці, і, як повідомляла газета Frankfurter Allgemeine Zeitung, тривалий час уникала обговорення з вищим командуванням поточних потреб збройних сил.
Оголошена канцлером Шольцом «епохальна зміна» (Zeitenwende) – це можливість розвитку територіальної та союзницької оборони. У випадку Німеччини це надзвичайно чутлива царина, що, звичайно, багато в чому пояснюється історичними причинами, але у зв'язку з актуальним конфліктом також безпосередньо пов'язана з тим, як Німеччина сприймала і сприймає масштаб загрози з боку Москви.
У політиці Німеччини на сьогодні, однак, є ознаки того, що «епохальні зміни» мають вибірковий характер, а в деяких аспектах сумнівно, що вони справді відбудуться.
Нова Russlandpolitik?
Одним з найважливіших і водночас найпроблематичніших викликів для Німеччини є перегляд її політики щодо Росії (Russlandpolitik). Спалах війни в Україні повністю виявив, наскільки помилковим був курс щодо Москви, який досі проводився урядами, що змінювали один одного, практично без серйозних коригувань.
Головними архітекторами німецької Russlandpolitik вважаються соціал-демократи, включно з колишнім канцлером Ґергардом Шрьодером (через його близькі взаємини з Володимиром Путіним та діяльність у російських енергетичних компаніях) та нинішні президентом Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром, який, на відміну від свого колишнього партійного боса, уже визнав, що неправильно оцінив російського президента.
Справді, саме соціал-демократи останніми роками формували найважливіші концепції відносин з Росією. Усі вони, починаючи зі «змін через торгівлю» (Wandel durch Handel), потім «змін через зв'язок» (Wandel durch Verflechtung) і закінчуючи «партнерством для модернізації» (Modernisierungspartnerschaft) часів першого кабінету Меркель, безпосередньо відсилали до концепції, придуманої на початку 1960-х років Еґоном Баром, який вважається головним архітектором нової східної політики (Ostpolitik) соціал-демократів, формули «зміни через зближення» (Wandel durch Annäherung).
Християнські демократи, які спочатку запекло заперечували цей підхід, особливо під час правління соціал-ліберальних кабінетів Брандта та Шмідта, адаптували його для власної політики щодо Росії після «холодної війни». Так само вчинили і соціал-демократи в наступні роки, уже в тривіалізованій формі. Один із ключових елементів цієї концепції був повністю проігнорований, а саме – зобов'язання щодо захисту прав людини та громадянина, яке відігравало важливу роль під час переговорів у рамках Конференції з безпеки та співпраці в Європі у 1970-х роках.
Прихильники зближення з Росією в Німеччині після падіння «залізної завіси», схоже, знехтували тим фактом, що успіх Wandel durch Annäherung та політики розрядки полягали в поєднанні стимулів і тиску, економіки та моралі, інтересів та цінностей, а не тільки в поглибленні економічних відносин. Протягом понад 30 років економічний аспект залишався на першому місці в міркуваннях німецької урядової еліти про відносини з Росією, очевидно, під впливом сильного бізнес-лобі. Дедалі менше уваги звертали на Wandel (зміни), а враховувалася лише торгівля, торгівля і ще раз торгівля, або, як висловився Володимир Зеленський у промові в німецькому Бундестазі 17 березня, Wirtschaft, Wirtschaft, Wirtschaft (економіка).
Навіть кабінети міністрів Коля, що змінювали один за одним, після включення НДР до складу ФРН дотримувалися сповненого оман підходу до Росії, вбачаючи в Борисові Єльцині лідера продемократичних змін. Берлін заплющив очі на його розгін демократично обраного парламенту та проігнорував повідомлення про військові злочини під час першої війни у Чечні. Як і раніше, вважалося, що політика Єльцина була спрямована на зближення Росії зі світом цінностей та стандартів Заходу, а Москву почали розглядати як важливого партнера у глобальній безпековій політиці, який має брати участь у спільному формуванні європейського та світового світопорядку.
Після закінчення єльцинської епохи та сама ілюзія поширилася на Володимира Путіна, «кришталево чистого демократа», на думку Шрьодера. Через рік після того, як він, будучи главою уряду Німеччини, висловив таке переконання на адресу російського президента в одній з програм німецького телебачення, було укладено угоду щодо «Північного потоку», а невдовзі після цього, 2005 року, Шрьодер, як уже колишній канцлер, став головою наглядової ради консорціуму, відповідальної за будівництво газогону.
За шістнадцять років правління Анґели Меркель політичний курс щодо Росії в принципі не зазнав серйозних змін. До Москви і надалі ставилися як до важливого гравця в питаннях глобальної безпеки, а представники Берліна сприймалися в Кремлі як покірні прохачі.
Наприклад, під час візиту до Сочі 2018 року Меркель, заручившись підтримкою Путіна щодо Сирії, заявила на спільній з ним конференції, що Німеччина «говоритиме ще інтенсивніше і проситиме Росію» використовувати свій вплив на режим Асада. До речі, варто зазначити, що в контексті політики безпеки і війни, яка триває в Україні, соціал-демократам часто випоминають фразу з їхньої передвиборчої програми про те, що «безпека в Європі можлива тільки з Росією, а не проти неї». Цей слоган неодноразово повторювала й сама Меркель.
Як і в попередні роки, коли Росія чинила ворожі дії щодо своїх сусідів, Берлін висловлював критичні думки, що призводило до тимчасового охолодження двосторонніх відносин із Кремлем, але це ніколи не супроводжувалося спробою ревізії Russlandpolitik. Анексія Криму Росією та інспіроване нею відділення самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» також пройшли без особливої реакції Берліна. Хоча німці піддали їх різкій критиці та підтримали запровадження санкцій проти Росії з боку ЄС, це знову не супроводжувалося навіть спробою глибшої рефлексії над верифікацією підходу щодо німецько-російських відносин.
Спостерігаючи за реакцією уряду Німеччини на російську агресію в Україні, можна помітити, що Берлін все ще частково рухається колією свого колишнього курсу щодо Москви. Це стосується передусім соціал-демократів на чолі з канцлером Шольцом. «Зелені», які протягом багатьох років дотримувалися найбільш критичної позиції щодо Росії, разом із лібералами з ВДП чітко вказали на необхідність зміни ставлення до путінської Росії та активнішої участі Німеччини у військовій допомозі Україні.
Тим часом глава уряду Німеччини та частина його партійного запліччя демонструють обмежену готовність переглянути свою позицію щодо Москви. Вони, як і раніше, вважають, що конфлікт може бути вирішений лише шляхом дипломатичних перемовин, так, щоб Росія могла вийти зі ситуації зі «збереженим обличчям». У цьому контексті показовими є нещодавні заяви канцлера, в яких він уникає формулювань про можливу перемогу України і за які він зазнав жорсткої критики з боку ЗМІ та християнських демократів. Під час загальних дебатів 1 червня в Бундестазі лідер ХДС Фрідріх Мерц прямо запитав Шольца: «Чому ви цього не кажете? Чи є тут друге дно?»
Безперечно, дискусія про перегляд політики Німеччини щодо Росії стане однією з головних тем політичних дебатів у найближчі місяці. Важливою ниткою у цій справі буде аналіз курсу щодо Москви, який функціонував до останнього часу. Ідея створення спеціального комітету з цього питання в Бундестазі з'явилася ще кілька тижнів тому. Однак не варто очікувати, що найближчим часом відбудеться серйозне політичне врегулювання в питанні Russlandpolitik, і вже точно соціал-демократи не займуть у цьому процесі чільне місце.
Не можна також пов'язувати надто великі очікування з роботою над новою Ostpolitik, про яку оголосило керівництво СДПН.
Військова підтримка України
Серйозні сумніви щодо «епохального» характеру змін у політиці Берліна викликає й питання військової підтримки України. І тут позиція канцлера Шольца може спричинити найбільше розчарування. Час від часу він наголошує, що Німеччина є одним із найбільших постачальників зброї та військової техніки в Україну, та оголошує про нові партії озброєнь.
Остання заява стосувалася передачі українській стороні системи протиповітряної оборони IRIS-T – найсучаснішого такого обладнання, що є в розпорядженні Німеччини. Невдовзі після того, як канцлер зробив цю заяву в Бундестазі, з'ясувалося, що його обіцянка не була погоджена з Міністерством оборони, також було сказано, що ця заява стала несподіванкою для Єгипту, який раніше розмістив замовлення на постачання цього озброєння. За повідомленнями німецьких ЗМІ, Каїр мав передати Києву частину обладнання, але це все одно не матиме великого значення для потреб українських збройних сил, оскільки IRIS-T не буде готовим до використання до кінця року. Можна навести ще багато прикладів таких ситуацій.
Не краще виглядає й оголошена кабінетом Шольца військова підтримка шляхом обміну зброєю зі союзниками, що мають запаси зброї радянського виробництва, яка може бути передана українській армії досить швидко та без необхідності додаткового навчання. Берлін провів перемовини з цього питання, зокрема з Грецією, Чехією, Польщею та Словенією. У більшості випадків основна проблема полягає в тому, що Німеччина не має можливості оперативно надати своїм партнерам озброєння, яке вони б очікували отримати в обмін на жертвування своїх ресурсів на користь України.
Абстрагуючись від складності реалізації конкретних постачань зброї, участь Берліна у військовій допомозі Україні обмежена, а її масштаби не відповідають заявам уряду. За даними, зібраними Кільським інститутом світової економіки, Німеччина посідає лише п'яте місце у списку донорів військової допомоги. У відомість включено вартість військового обладнання та кошти, перераховані на закупівлю озброєнь. Вартість зброї та військової техніки, переданої Німеччиною Україні в період від 24 лютого до 10 травня, оцінюється центром у 590 млн євро, порівняно з 14 млрд євро від США, що посідають перше місце, та 1,52 млрд євро від Польщі, яка посідає третє місце.
100 мільярдів для Бундесверу
Назвати зміни в оборонній політиці Німеччини революційними є проблематичним. 27 лютого в Бундестазі Шольц оголосив про створення спеціального фонду для переоснащення збройних сил Німеччини на суму 100 млрд євро. Завдяки цьому збільшенню витрат на збройні сили, як заявив канцлер 30 травня в інтерв'ю газеті Stuttgarter Zeitung, Німеччина «невдовзі матиме найбільшу конвенційну армію в Європі у складі НАТО». Цей інструмент буде одноразовим, він буде закріплений в Основному законі Німеччини та фінансуватиметься завдяки державним кредитам.
У Німеччині та серед коментаторів в інших країнах ця сума справила велике враження. Представники Лівої партії у критичному тоні висловлювалися про масштабне переозброєння. Деякі спостерігачі в Польщі – наприклад, Славомир Сераковський на шпальтах видання Krytyka Polityczna – спрогнозували мілітаризацію Німеччини.
Насправді 100 млрд євро не означають масштабного переозброєння і не свідчать про якісь довгострокові зміни в підході Німеччини до оборонної політики. Ці кошти дозволять Бундесверу задовольнити деякі зі своїх найнагальніших потреб, оскільки він уже багато років бореться з недостатнім фінансуванням та відсутністю належного управління. У пості на LinkedIn в день вторгнення Росії в Україну думка командувача сухопутних військ ФРН генерала Альфонса Майса про те, що Бундесвер «є практично голим» у контексті здатності Німеччини надавати підтримку своїм союзникам по НАТО, не була перебільшенням.
На думку німецьких експертів, сума 100 млрд євро більш-менш відповідає потребам у фінансуванні закупівель, необхідних Німеччині для виконання своїх зобов'язань у рамках НАТО. За оцінками голови Асоціації резервістів Бундесверу Патріка Зенсбурґа, сума, яка дозволила б значно посилити потенціал німецьких збройних сил, має бути втричі більшою.
Хід переговорів про створення спеціального фонду для Бундесверу та домовленості про фінансовані з нього проєкти між урядовою коаліцією та християнськими демократами свідчать про те, що ставлення Німеччини до оборонної політики і насамперед усвідомлення значення збройних сил залишається невизначеним. СДПН, «зелені» та ВДП потребували підтримки ХДС та ХСС, оскільки самі не мали необхідної більшості в парламенті для ухвалення відповідних питань.
Одним із головних предметів суперечки було питання про розподіл коштів. «Зелені» вимагали, щоб цей інструмент використовувався для фінансування військової допомоги країнам-партнерам та для підвищення можливостей Німеччини в царині кібербезпеки на додаток до розвитку можливостей Бундесверу.
Християнські демократи висловилися за те, щоб кошти використовувалися винятково для зміцнення союзницького та територіального оборонного потенціалу збройних сил. У підсумку було вирішено, що суму 100 млрд євро буде витрачено тільки на переоснащення Бундесверу. Узгоджений список проєктів озброєнь, які фінансуватимуться з фонду, показує, що партії урядової коаліції були змушені піти на значні поступки християнським демократам. На практиці одними з головних бенефіціарів фонду стануть німецькі збройові компанії, зокрема авіаційна промисловість Баварії, яка протягом багатьох років керується ХСС.
Тож вкотре за останні роки у вирішенні важливих питань, які стосуються Бундесверу, знову взяли гору суто політичні міркування, а не реальні потреби збройних сил. Федеральне Міністерство оборони не забезпечило належного планування використання додаткового пулу коштів на переоснащення Бундесверу. За повідомленнями німецьких ЗМІ, робота над фондом у Міністерстві велася хаотично, як і у випадку з організацією військової підтримки України.
24 травня в тижневому журналі Die Zeit Тео Зоммер згадав процес підготовки до реформ Бундесверу на початку 1970-х років, коли він сам входив до кола найближчих соратників Гельмута Шмідта, тодішнього міністра оборони. Заходам Міністерства оборони передували сотні зустрічей з військовим та цивільним персоналом, завдяки яким вдалося провести детальний аналіз потреб збройних сил.
Сьогодні не тільки соціал-демократам, а й Німеччині загалом придався б хтось такий, як Гельмут Шмідт, і то не лише в ролі міністра оборони, але й канцлера.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Russlandpolitik. Czy Niemcy zmieniają spojrzenie na Wschód?