Із 2015 року в Україні на державному рівні 14 жовтня відзначають День захисника України, який збігається в часі з релігійним святом Покрови Пресвятої Богородиці, офіційним Днем українського козацтва і неформальним Днем створення УПА. Безумовно, дату вибрано вдало, влучно і символічно. У такий спосіб вона засвідчує спадкоємність поколінь і є концентрованим втіленням рядків Івана Котляревського: «Любов к Отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша од гармат».
А ще цей день – черговий маркер розриву з радянською спадщиною, котра міцно в’їлася в пори українського суспільства. Причому до такої міри, що День захисника Вітчизни в Україні ще донедавна відзначали 23 лютого, як колись День Радянської армії та Військово-морського флоту. Свято ніби й нове, але дата близька, знайома і безболісна. Це було одним із виявів амбівалентної політики президента Леоніда Кучми, який намагався вгодити різним регіонам і прошаркам суспільства, говорячи їм те, що вони хочуть почути, і в такий спосіб забезпечуючи своєрідну громадянську злагоду. Патріотам – козаків, ностальгуючим за СРСР – 23 лютого.
Інерція традиції була настільки великою, а пам’ять про «головний чоловічий день» настільки свіжою, що замахнутися на перегляд дати його відзначення не наважувалися два Кучмині наступники. Ані проукраїнський Віктор Ющенко, який був дуже занурений в історію та формування нової політики пам’яті, ані тим паче проросійський Віктор Янукович, який, навпаки, втілював послідовну політику ресовєтизації, зокрема синхронізував День флоту України із Днем Військово-морського флоту Росії та проводив із Володимиром Путіним спільні урочистості в Севастополі.
Ситуація змінилася за каденції Петра Порошенка, який, виступаючи на параді з нагоди Дня Незалежності 2014 року, заявив: «Словосполучення “захисник Вітчизни” перестало бути абстрактним ритуальним висловом. Воно наповнилося конкретним змістом. В багатому на подвиги літописі українського воїнства безліч битв і дат, гідних стати Днем захисника Вітчизни. Я наголошую, Україна більше ніколи не відзначатиме це свято за військово-історичним календарем сусідньої країни. Ми будемо шанувати захисників своєї Батьківщини, а не чужої!».
Ці слова були сказані в розпал АТО, коли багато говорили про народження чи відродження сучасного українського війська, котре сильне не тільки своєю зброєю, а й патріотичним духом. Тоді ж відбувалося поступове відмежування від будь-якої подібності з колишніми «братами», зокрема й на календарно-символічному рівні. Тому вже 2015 року в Україні вперше відзначили новий День захисника, котрий навіть зробили офіційним вихідним. Попри урочистий характер події, її саме відзначають, а не гучно святкують, адже бойові дії на Сході тривають донині. Тому цей день – насамперед добра нагода подякувати тим людям, які боронили й боронять нашу незалежність від російської агресії та не впустили війну вглиб держави, і вшанувати пам’ять тих, хто віддав життя за Україну.
Нова дата Дня захисника України загалом здобула суспільне сприйняття. Як засвідчило опитування соціологічної групи «Рейтинг» за 2017 рік, 59% респондентів підтримали ідею встановлення нового державного свята, 27% – не підтримали. Але й тут виявилася в усій своїй красі та неповторності українська амбівалентність, бо 56% не схвалюють ідеї скасування святкування 23 лютого. При цьому ж серед тих, хто позитивно сприймає 14 жовтня, 45% виступили проти того, аби радянське свято скасували. Із впровадженням нової та збереженням старої дати однаково погоджуються чоловіки й жінки. 2018 року соціологи наводили нову цифру підтримки свята – 62%.
Попри це, День захисника України поки складно назвати найпопулярнішим офіційним святом серед наших співвітчизників. Опитування, проведене в лютому 2020 року Київським міжнародним інститутом соціології, демонструє, що українці найбільше люблять Різдво (79%), Великдень (77%) і Новий рік (74%). Натомість 14 жовтня важливе для 13%, позаду якого День міжнародної солідарності трудящих (11%) і День Конституції (7%). Сухі цифри багато про що говорять. Суттєвого ментального розриву з колишнім Союзом і «немитою Росією» не відбулося.
«Це радянська традиція, вона дуже довго буде тривати в нашій свідомості, нічого з цим не зробиш, для цього потрібен час і покоління. Нове покоління, молодь не так кардинально ставиться до 23 лютого, у них немає радянської традиції, хоча вони виховані тими самими людьми. Відповідно, ми багато в чому є радянськими людьми, і в кожному з нас живе хоч невеликий, але все-таки совок», – пояснює директор соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович в інтерв’ю «Громадському радіо».
Новий день хоч і сприймають позитивно, але його продовжують наповнювати старими сенсами. Фактично для багатьох 23 лютого змістилося на 14 жовтня і стало чимось на зразок старого Нового року. Що ближче до дати, то частіше лунають розмови про те, як ми будемо вітати наших чоловіків/хлопчиків із, так би мовити, професійним святом. Батьківські чати в месенджерах і тематичні фейсбук-спільноти – особливий різновид трешу. Ті, хто резонно намагаються нагадати, що це не чоловічий день календаря і не 8 березня, навпаки, наражаються на критику. Як дотепно прокоментував один з учасників дискусії, нині у школі дівчатка влаштують хлопчикам солодкий стіл, а пізніше будуть пінка для гоління і шкарпетки.
Пікантності ситуації всеохопного абсурду надає той факт, що ревними хранительками традицій виступають доволі молоді матусі, народжені та сформовані як особистості вже в незалежній Україні. Татусі теж не відстають, розсилаючи в чатах мемасики про те, що бути військовою – неправильно і нежіночно. Поодинокі тверезі голоси практично губляться в їхньому хорі. Справа доходить до того, що батьки спеціально не ведуть своїх дітей до школи напередодні свята, щоб тільки не бачити цих сумнівних імпрез і не брати в них участі. Але чимало залежить і від позиції вчителів, які мали б прищеплювати дітям нові погляди.
Дещо намагаються змінити і парламентарії. У травні 2020 року Верховна Рада підтримала законопроєкт про перейменування Дня захисника на День захисників України. Досі чинна назва не вповні передає суть і зміст свята, бо державу боронять і чоловіки, і жінки. Лише у Збройних силах служать майже 30 тис. жінок, зокрема й на бойових посадах. Близько 10 тис. жінок мають статус учасниці бойових дій. Із 2019-го в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна навчаються дівчата із 13 років. У Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного віднедавна готують не лише фахівчинь із морально-психологічного забезпечення, до яких уже звикли, а й командирок механізованих підрозділів, ракетних військ і артилерії, інженерних військ.
«Прийняття цього закону сприятиме ґендерно збалансованому висвітленню ролі військовослужбовців обох статей на військовій службі та належному вшануванню жінок та чоловіків – захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг українського народу на рівні державного свята», – зазначає авторка законопроєкту Марина Бардіна («Слуга народу»), проте документ так і застряг на рівні першого читання.
Заробити на святі поспішає й бізнес, що знає власну аудиторію та пропонує жінкам привітати своїх суперменів не лише пінкою і шкарпетками. У дитячих магазинах саме зараз діють знижки «на все мальчуковые игрушки к празднику». Увесь цей довколасвятковий чад і шал нівелює суть Дня захисника України, який можна і треба відзначити інакше. Подякувати знайомим воїнам, вшанувати пам’ять полеглих, допомогти армії через волонтерів, просто елементарно задуматися, завдяки кому тримається фронт і ми у вихідний день не ховаємося по підвалах від обстрілів. Спасибі за службу!