Він не тямив, чи спить, чи марить, чи просто про щось думає – настільки потужною була лавина спогадів і якихось химерних асоціацій, які не давали зосередитись думкам і відчути себе в сьогоденній реалії, у 2015 році, в камері Печерського СІЗО Києва, куди він потрапив раптово, по-дурному, через людську зраду і підлість.
Двері камери відчинились, і наглядач, тихо-тихо підійшовши до Кирея, зупинився в декількох сантиметрах від ув’язненого. Ув’язненого номер 111011, а колись – Кирея Родіонова, працівника Лук’янівського суду, який після карколомних виборів президента разом з тепер вже колишніми керманичами хотів за будь-яких обставин залишити Україну, але через дивний збіг обставин і якесь фатальне невезіння опинився в буцегарні.
Спочатку його не взяли на облавок літака, який абсолютно таємно вивозив колишню верхівку до Тринідаду та Тобаго, викинувши просто з трапа на закритому військовому аеропорті біля Підрівнинного, копняка під зад на верхній сходинці трапа дала йому сама Божена Іннословська, колега по стуку, джерело викиду інформації та компроматів на політиків як чужих, так і своїх; пізніше обдурила прокурор Фрола Лідієва, яка обіцяла дати йому жіночий одяг, щоби він перетнув кордон під виглядом представника іншої статі, однак сама тіканула рейсом до Таджикистану на дві години раніше за нього, перевдягнувшись у костюм з краваткою та шкіряну куртку чоловічого фасону і використавши липовий паспорт Кузьми Ренатова, якому пощастило потрапити на той самий літак, а тому паспорт йому вже буде не потрібен до кінця життя; нарешті, під виглядом пароплавного конферансьє він намагався вийти у море на круїзному лайнері із закритого причалу в місті Одеса, але мер Костусвіц, бажаючи сподобатись новій владі, здав його з нутрощами прямо в руки людям голови ТИМчасової Організації Шокового Економічного, Наукового, Культурного Оновлення України Турче Олександреску, які й доправили його до Києва, сюди, в тюрму. Чотири жахливих дні очікування, якихось домовленостей, перемовин – і жодних компромісів.
Наглядач не знав, як себе поводити – турбувати Кирея чи ні. Давні приятелі, ще з часів Тимошо Юліченко, нинішнього президента, якій Родіонов засандалив сім років, але яку через клятих, ненависних йому (як він їх сам називав) демократос-американос відпустили, виправдали – і ось фінал. Всі колишні дали деру, а ті, хто їх обслуговував, або в бігах, або на нарах. Кирей Родіонов, колишній колега наглядача, тепер в камері. Він у забутті. Він марить.
Уві сні до нього приходять тіні набутих ЗЕКів.
Наглядач акуратно доторкнувся до плеча Кирея. Кирей відкрив очі. Довго мовчав, а потім запитав:
- Приніс?
- Приніс.
- В балончику?
- Так.
- Той самий?
- Що той самий? – не зрозумів наглядач. І перепитав: – Балончик?
- Ні, не балончик. – Родіонов заплющив очі. – Газ. Газ той самий?
Так, газ той самий. Останні кубічні сантиметри. Вона каже, що її люди в «Ропогасі» свого часу залишки того самого газу вкачали в балончик. Нібито спеціально для Вас. – Довго мовчав. – Ось цей балончик. Мені шкода, правда. Але у вас є два виходи. Або використати балончик і достойно піти, або…
Наглядач поставив балончик на підлозі, біля нар Кирея. Помовчав, кивнув головою і пішов. Двері камери з грюкотом зачинились.
ЗЕК 111011 залишився в камері сам. Біля нього не було нікого. Нікого, окрім вироку, який винесло йому саме життя, і балончика з газом. Саме тим газом…