Ми давно уже не дивуємося, що наші медіа живуть хайпом, скандалами і ворожнечею. Змирилися з тим, що головні патентовані націоналісти не вилазять з інформаційних помийок a la russe, де «борються з ідеологічними опонентами». Кволе обурення викликають хіба окремі персонажі, які в ролі «потішних хохлів для биття» їздять на ефіри до Москви. А коли такий самий формат нам пропонує, скажімо, ахметівська «Україна 24», де замість «хохлів» прикидаються дурниками «націоналісти», а замість «великоросів» проповідують «міцні господарники» – то це нормально, звикли. Навіть дивно, що «патріоти» не підняли хвилю обурення через закриття медведчуківських телеканалів, де їм не раз доводилося «доносити свою думку».
Але трапляються все-таки випадки, які ще здатні здивувати. Особливо, коли ситуація виходить за межі здорового глузду і починає не просто дублювати російські формат і точку зору, а й перевершує кремлівські зразки. Виявляється, оті численні «новинні» заголовки про те, що у Львові «побили за мову» – то були лише квіточки. Ягідки на цьому полі дурнів дозріли пізніше, у вигляді «аналітики», телепередач і «народних» ток-шоу.
Я розумію, що багато людей щиро вірить у те, що говорить. І їм дійсно не байдужа ця ситуація. Але ж є редактори, є відповідальні за випуск, а також за стрічки новин. Вони ж за родом діяльності мають розуміти, що таке пропаганда, що таке маніпуляція і коли варто стишити оберти і не працювати в інтересах ворога.
Звісно, коли провінційна публіка вирішує виглядати «по-багатому», вона копіює «столичні» зразки. Дарма, що в цьому випадку столицею телевізійного трешу залишається Москва. Звідси і глядачі в студії, які плескають за командою, і награні емоції, і експлуатація найпримітивніших рефлексів. Відмінність на рівні естетичного сприйняття полягає лише в тому, що замість «московського говору» в нас бавляться вкрапленнями «львівської гвари» (принаймні як вони її розуміють). Можна зрозуміти і те, що в усіх негараздах у Львові винен самі знаєте хто. А треба було вибирати самі знаєте кого. Це зрозуміло.
Але ж є абсолютно необов’язкові речі і тези. Не обов’язково ж повторювати ахінею про «паралельне вживання чотирьох мов у Швейцарії». Ніхто ж не тягне за язик постійно говорити, що «держава наша не може», тобто методично просувати ідею про failed state. Для чого мусувати старі вкиди про переваги львів’ян над східняками? Від того, що замість «потішних хохлів» в нас є «недолугі москалі», яких зручно заганяти всім чесним народом, шоу не перестає бути втіленням «русского мира».
Коли одна й та сама людина протягом одного ефіру говорить «побили за те, що виконував композиції мовою агресора», а потім розповідає, що «такі крикливі заголовки працюють проти українців» – це що взагалі? Явка з повинною? Чистосердечне зізнання? Для чого «потерпілий музикант» наголошує, що його побили за мову, – зрозуміло. Для чого це все роблять інші учасники шоу і ведучі – загадка.
Колись нас переконували, що, оскільки народ хоче ненависті, то він її знайде в будь-якому випадку. І якщо це не буде наша рідна українська ненависть, то глядачеві запропонують її на російських чи проросійських медіа. Це красива гіпотеза, основана на споконвічній народній мудрості: «нехай дитина краще зі мною вип’є, ніж десь за гаражами і з наркоманами». Гіпотеза цікава, але ж абсолютно не відкидає можливості випити і там, і там. Тобто споживати медіа-шлак і російського, і українського виробництва.
Зрештою, якщо такі «зірки» в телевізорі запалюються, значить це комусь вигідно. Це вигідно, по-перше, локальним політикам, які тримають у тонусі свій електорат. А без підвищення градусу істерії він розійдеться по цікавіших місцинах. По-друге, це вигідно росіянам, чиї тези про «несостоявшееся государство», мовний конфлікт, громадянське протистояння регулярно озвучуються в нашій твердині українства та демократії. В принципі, Медведчуку і компанії нема великого резону відкривати нові канали. Адже всю необхідну роботу можуть виконати (і навіть перевиконати) патріоти-западенці.
Чи так задумано, чи просто вкотре «так сі стало» – це питання, на яке в мене особисто відповідь є, але оскільки судитися за наклеп бажання нема, тому я промовчу. Як співали «Воплі Відоплясова», «кожен робить висновки свої».
До речі, про висновки. Не потрібно бути пророком, щоб спрогнозувати, де ми опинимося після ще кількох років культивування такої політичної культури. Якщо щось виглядає як російська пропаганда, звучить як російська пропаганда, і просуває ті самі ідеї, що й російська пропаганда, то аудиторія з часом неодмінно перетвориться на ту саму вату, з якої звикла сміятися.
P.S. Окремо варто відзначити мантру «Неважливо, що про нас подумають інші. Росіяни і так будуть брехати, тому не варто звертати увагу на те, як ми виглядаємо збоку». Так-от, хотів би наголосити, що «інші» – це не тіл росіяни. Є не тільки вороги, а й потенційні друзі і союзники. І бажано все-таки не дійти до того рівня професійної майстерності, коли нас із росіянами неможливо буде розрізнити.