Часова лінія, яка візуалізує період спорудження архітектурної спадщини Львова, часто переривається на початку на 20 століття. Проте архітектурний процес, звісно, тривав і далі. Поза увагою не лише туристів, але часто і спеціалістів, з різних причин залишається архітектура модернізму, і, зокрема, спадок, який репрезентує її ранній період і напрямок функціоналізм. Як наслідок, неоцінений спадок цього періоду перебуває у такому фізичному стані, що невдовзі ми можемо його повністю втратити.
Нещодавно у Львові відбувалась літня архітектурна школа «Новий Львів», яка більш, ніж на тиждень поєднала викладачів та студентів з різних країн навколо проблематики, пов’язаної зі збереженням та функціонуванням архітектури модернізму. Дільницю «Новий Львів» та її контекст їм допомогла зрозуміти Юлія Богданова, яка вже багато років займається дослідженням архітектури Львова початку ХХ століття, а також є співавтором книг «Сецесія у Львові», «Архітектура Львова. Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст.», «Історія Львова». Том 3 і є викладачем кафедри дизайну архітектурного середовища Національного Університету «Львівська політехніка».
У чому особливість дільниці Новий Львів?
Комплексів із функціоналістською забудовою у Львові є багато, проте Новий Львів – особливо цікавий завдяки архітектурним нашаруванням та трансформаціям, яким він піддається впродовж останніх майже ста років. Чим же є винятковий Новий Львів? По-перше, лише з міжвоєнного періоду є три різні групи забудови. Вони відрізняються за типологією: є будинки на одну родину, на дві квартири, триповерхові багатородинні будинки. І стилістично це також різні групи: садибний стиль, своєрідний експресіонізм, є також аванґардні особняки. А далі – ще цікавіше. Коли закінчився міжвоєнний період, ця територія не законсервувалась, а продовжувала обростати будівлями всіх періодів. Тут будували і «сталінки», і «хрущовки», і блоки 1970-80 років. Є тут і забудова часів незалежної України, і промисловість. Єдине, чого тут немає – це громадських і культурних об’єктів. І це велика проблема для району.
По-друге, на сьогодні ця територія є привабливою для львів’ян. Справді, багато хто волів би тут жити. Але як такої інфраструктури для якісного життя тут немає. Нині це – транзитна зона між вулицями Стрийською, Івана Франка і Сиховом. Раніше завод «Полярон» притягував велику кількість робітників, однак після того, як він перестав працювати, на Новому Львові «функціонує» тільки житло. Навіть сьогодні, коли тут будують нові житлові будинки, ніхто не думає про дозвілля, розваги, культуру, про банальні громадські простори, які щонайменше уможливлювали б діалог, спілкування між мешканцями. Тут велике поле для діяльності.
За яких обставин з’явився функціоналістський район Новий Львів, з якого і почався розвиток цієї дільниці?
Виникненню перших двох колоній – «Власної стріхи» і дев’яти будинків на вулиці Енергетичній – дав поштовх розвиток верхньої частини вулиці Івана Франка, а також під’їзду до виставкової тераси Стрийського парку. Насправді, до того, що називається «Новий Львів», ці колонії не мають ніякого стосунку. Це вже у сучасному розумінні і частина вулиці Івана Франка, і шматок Стрийського парку розташовані на Новому Львові. Насправді ж «Новий Львів» – це аванґардні особняки 1933-38 років. Хоча початково їх також так не називали.
У 1933 році територія дільниці була розпарцельована польським урядом на 115 ділянок, приблизно по сім соток кожна. Влада продавала ці ділянки, а архітектор Тадеуш Врубель розробив чотири типові проекти будинків, які продавав саме під гаслом «Новий Львів». Малася на увазі нова якість життя польського періоду. Отак і виник Новий Львів.
Спершу люди купували ці будиночки (будувати, до слова, можна було лише те, що Врубель помістив до свого каталогу), а назва передавалась усно. З часом від типових проектів Врубеля відійшли, варіантів ставало більше, але на той час «обличчя» дільниці уже проглядалося чітко.
Юридично це була дільниця «Залізна вода», а фактично тут побутувала назва «Новий Львів». Так залишилась і донині, хоча адміністративно сьогодні це – Сихівський район.
Функціоналістичні вілли на вул. Кибальчича Фото з колекції Narodowe Archiwum Cyfrowe
Якщо говорити про Новий Львів у контексті львівського функціоналізму загалом – які його різновиди репрезентує цей комплекс?
Якщо грубо, не вникаючи в деталі, поділити львівський функціоналізм, то можна виділити 3 різновиди. Один з них має історичне коріння – це садибний стиль і стилізована неокласика. Наприклад, три типи будинків колонії «Власна стріха» на Енергетичній. Другий тип – проміжний, між історією, тобто певним традиціоналізмом, і аванґардом. Це стилізована декоративна архітектура, репрезентована експресіоністичними будинками Вацлава Новаковського. Третій тип – це аванґард і Львів Врубеля. Тобто в принципі в житловій архітектурі Нового Львова всі ці три різновиди є.
Наскільки архітектура львівського функціоналізму взагалі є дослідженою?
Загалом нема чітких даних про те, що було збудовано у відсотках відносно іншої архітектури. Разом з тим немає таких районів, де, наприклад, можна провести умовні межі ансамбля. Вся це архітектура розкидана по місту. Частіше це поодинокі будинки-вставки. Тому чітко визначити, скільки такої архітектури є, і наскільки вона досліджена, важко. Проте спроби робляться.
Проблема у тому, що дослідження в основному читають лише дослідники, які шукають інформацію для своїх робіт. А вони й без того знають, що функціоналізм - це дуже цікаво. А от населення цього не розуміє. Наприклад, будинок Профспілок у центрі настільки відрізняється від навколишньої забудови, що багато хто не лише із пересічного населення, а і з фахівців не сприймає його як вартісний об’єкт. Оце основна проблема.
Тобто зараз головне завдання – популяризувати цю архітектуру на різних рівнях?
Так, і давати розуміння людям, що усе це не менш гарно, не менш важливо, ніж сецесія, історизм, неоренесанс і т. д. Те, що ці будинки не мають декорацій, ще не означає, що вони бідніші чи убогіші. Більше того, в них використано багато природнього каменю – алебастру, наприклад, чи туфів. Цього немає, приміром, у сецесійних будинках. У них застосовані дуже гарні гнуті деталі з металу і дерева. Відсутність великої кількості ліній, завитків, декорацій не означає, що над проектом працювали люди з гіршою освітою чи меншим досвідом. Завжди складніше зробити просто і красиво, не використовуючи купи всіляких викрутасів.
А як можна вписати львівський функціоналізм у світовий архітектурний процес?
Залежно про який світ говорити. Якщо дивитися на схід, то там все чітко. Був конструктивізм і соцреалізм – два антагоністичні напрямки. Якщо дивитись на Європу, на Нідерланди, скажімо, то там були Амстердамська школа і модерністи. Останні пропагували архітектуру без прив’язки до історії, будували будинки, позбавлені деталей. Хоч представники Амстердамської школи теж не дуже захоплювались традиціями, проте вони більше пропагували «чесну» цегляну архітектуру, де видно усі перемички, деталі. Значної конфронтації з модерністами вони не мали, проте це також різні напрямки.
Якщо дивитись на країни Східної Європи, до яких і ми належали (були ж у складі Польщі), то там все трохи інакше. Коли розпалась Австро-Угорщина, кожна держава на початку свого відокремленого існування намагалась у всьому, і в архітектурі у тому числі, самоідентифікуватися, вирізнитися, звертаючись до традицій. Тому, як правило, початкова стадія такої самоідентифікації – це традиціоналізм. З часом усі прийшли до аванґарду, але кожен у свій спосіб. Тому, якщо розглядати функціоналізм у контексті країн Східної Європи, які утворились після розпаду Габсбурґів, то ми ідемо з ними «у ногу». Якщо ж дивитись далі на захід чи на схід, то ми будемо дещо відрізнятись і від тих, і від інших.
Щодо програм збереження цієї архітектури... Наскільки різні підходи у нас і, наприклад, у інших європейських країнах?
Звісно, що відмінності є. У нас є ряд будинків, які внесені в реєстр місцевих пам’яток, але з їхнього вигляду і стану цього абсолютно не видно. Ці будинки можуть мати навіть таблички з позначкою, що вони є пам’яткою місцевого значення, але в той же час бути нагло перебудованими. Звісно, що за кордоном спадщина зберігається значно краще, особливо такі комплекси, як наш Новий Львів.
Чи можна помітити якісь референції до функціоналізму чи модернізму загалом у сучасних спорудах, які останнім часом були збудовані у Львові?
Залежно, хто будує. На свою публічну лекцію в рамках «Днів модернізму у Ратуші» я запрошувала опонентом Юліана Чаплінського, головного архітектора Львова. Адже він проектує саме у стилі функціоналізму. Нехай через те, що в нас таке законодавство, а замовники женуться за квадратними метрами, його будинки і розростаються за об’ємами, але в принципі, якщо подивитись на стилістику, то це є щось близьке до функціоналізму. Мало-хто так будує, бо в основному тенденції спрямовані до історизму. Чому так? Багато людей отримали «швидкі гроші», ідентифікують з елітами відтак. Тому для них швидше праобразом їхнього будинку є палац Потоцького як магната свого часу. У зв’язку з цим зрозуміло, що ті, хто будує для себе, захоплюються в основному історичними декорами, оздобами, а зовсім не чистотою ліній, форм і декларацією «машини для життя», – це зовсім інша ідеологія, не зрозуміла для такої категорії людей.
Що вже казати про архітектуру «квадратних метрів», – житлові чи офісні будинки будують, щоб продати площі, не думаючи про естетику. У цьому контексті говорити про захоплення модернізмом теж не доводиться. Натомість у Польщі, наприклад, будується дуже багато об’єктів, де видно, що їх архітектори надихались функціоналізмом. Але тут політика, напевно, відіграє не останнє значення: у період розквіту функціоналізму, розквітала і вся Польща. Тому ідеологічно це якийсь поступальний момент. Натомість Україна «часів функціоналізму» навпаки переживала далеко не найкращі часи, тому для нас він ідеологічно ніяких сентиментів не викликає. Можливо це і є причиною, чому на цю архітектуру ніколи не звертали уваги як на щось добре.
В чому основна цінність Нового Львова: як архітектурного комплексу, як носія стилістичних особливостей, як культурного спадку?
Як ми можемо говорити про культурний спадок, якщо у нас нема культури в розумінні простих процесів, нема культури в дотриманні законів? Найбанальніше - населення навіть не сортує сміття. Доки не будуть розділяти сміття, доти не можна очікувати, що будуть розуміти більше, ніж розуміють сьогодні.
А в плані збереження Нового Львова, то як ансамбль його зберегти вже неможливо. Кооператив «Власна стріха» – ще куди не йшло, можна спробувати врятувати. Триповерхові будинки також не є зруйнованими, а от Новий Львів вже тотально перебудований.
Ми намагались відзначити ті будинки, які ще хоч якось можна зберегти, але це вже далеко не ансамбль. Те, що перебудовано, вже не повернеш. Напевно, треба змінити ставлення людей до законодавства. Купити ділянку на Новому Львові – престижно, бо це все ще місто, але поряд є парк, на самих ділянках також багато зелені. Але далі люди «пускаються берега». Збільшують метри квадратні будинку, забудовуючи територію ділянки, нищать зелені насадження. Таким чином, самі власники цю привабливість дільниці і руйнують, нищать основну концепцію колонії будинків в оточенні саду, закладену Врубелем. Однак власне ця концепція першочергово їх і привабила. Напевно, законодавство має не дозволити цього зробити. Якщо ти купуєш в місті такий будинок, то повинен розуміти, що не маєш права перебудовувати його.
Коментар головного архітектора Львова Юліана Чаплінського про те, чи виправдались очікування стосовно результатів Міжнародної літньої архітектурної школи «Новий Львів» і чи можлива реалізація запропонованих ідей:
Я однозначно бачу можливість реалізації запропонованих ідей. Міська рада має зараз кілька десятків проектів, які стосуються громадських просторів, починаючи від озеленення вулиці Стрийської чи проспекту Чорновола, закінчуючи локальними подвір’ями. Ми зараз фактично вчимося це робити достойно і правильно, а літня школа є ще одним класним досвідом.
Розроблену концепцію, вочевидь, можна поділити на блоки. Допустимо, вирішення вулиці Панаса Мирного може бути одним проектом, відновлення озера – іншим, парк Залізна вода – ще іншим і так далі. Згодом ці проекти можна розподілити між департаментами.
Також я вважаю чудовою ідеєю влаштування комунікаційного центру. Громадська активність зараз є гіперболізованою, має неструктурний емоційний характер. Люди хочуть організовувати громадські ради при департаменті, вимагають звільнень, люстрацій і т. д. Натомість можна думати, як ефективно залучити всі сторони і оптимізувати процес, а не тільки шукати винних. Мені не подобається цей підхід. І, повертаючись до території, над якою працювали під час літньої школи, великою перевагою є те, що міськрада знає всіх 22 власників ділянки заводу “Полярон”, приміром (саме там учасники школи запропонували створити комунікаційний центр). Більшість з них однозначно будуть раді, якщо ми їм допоможемо правильно зробити бізнес, а одночасно ми врятуємо район.
Також у презентації було слушно акцентовано на організації виставок, освітянській темі, брендинґу спільнот. Я думаю, що це все можна також імплементувати і в інших районах. Насправді на Левандівці теж можна знайти, чим пишатися і з чим асоціювати себе. І чому б у майбутньому не робити схожих заходів на базі Політехніки? Ця школа - це прекрасний метод, який взагалі варто ставити «на потік». В нас є багато болючих точок у місті. Одною з них, наприклад, є Підзамче, іншою - Підголоско, для якого був зроблений зонінґ та генплан, але не було зроблено ЗD-моделі чи макету, - в результаті унікальний рельєф залишився неврахованим. Загалом є дуже багато тем, над якими треба працювати.
Я думаю, що для вирішення подібних завдань Львівська міська рада може стати першою, де будуть скооперовані фахівців різних спеціальностей з чиновниками, які мають чималий досвід роботи, а журналісти, в свою чергу, розкажуть про цей приклад для всієї України.