Цьогорічний саміт Північноатлантичного альянсу в Брюсселі був надзвичайно знаковим. Принаймні не менш важливим, аніж саміт в Ньюпорті у вересні 2014 року, коли «глибоко стурбовані» російською агресією в Україні лідери західних держав таки зважилися на те, щоб почати підвищувати (до того часу існувала тенденція до зниження) оборонні витрати та, зрештою, й на те, щоб радикально скоригувати структуру НАТО, зробивши його боєздатнішим.
Напередодні саміту в Брюсселі виникали глибокі й обґрунтовані побоювання, що захід провалиться. Пов’язані вони були, звісно, з однією особою – президентом США Дональдом Трампом. Пригадаймо, як лише місяць тому на саміті «Великої сімки» у Квебеку він запропонував закликати до компанії Володимира Путіна, підтвердив свій намір вести митну війну зі союзниками і врешті-решт відкликав свій підпис з підсумкового спільного комюніке. Це стало першим таким випадком в історії формату G7.
Та й перед самою брюссельською зустріччю Трамп не скупився на негативні характеристики для своїх колег з Європи. Дісталося, наприклад, британській прем’єрці Терезі Мей, за те, що вона «неправильно», на його переконання, проводить Brexit, занадто м’яко. Ще болючіше дістала канцлерка Німеччини Анґела Меркель. Хоча критика на її адресу не могла не заімпонувати українцям, адже стосувалася «Північного потоку-2». «Ми повинні захищати вас (Німеччину, – Л. П.) від Росії, але вони (німці, – Л. П.) платять мільярди доларів Росії, і я думаю, що це дуже неприйнятно. І колишній канцлер Німеччини (Ґергард Шрьодер, – Л. П.) є головою газопровідної компанії, яка постачає газ. У кінцевому підсумку Німеччина отримає те, що 70% цієї країни контролюватиме Росія за допомогою природного газу, і ви кажете мені, що це доречно?» – обурювався Трамп. І годі було б не визнати рації в цих словах.
Зрештою, майже всім європейським лідерам дісталося за те, що їхні країни видають замало коштів на оборону, ніяк не вийдуть на анонсовані два відсотки від ВВП. Зважаючи на різкість критики, багато хто з експертів припускав, що Трамп може зірвати саміт чи принаймні відмовитися від підписання підсумкової декларації. Утім, на щастя, всі ці побоювання не виправдалися, хоч крові американський президент попив у своїх колег нівроку. Адже тему фінансування військових витрат Трамп порушував кілька разів і доволі жорстко. Але для нас вона наразі малоцікава.
Російська загроза
Значно цікавішою і ближчою для нас є тема російської загрози. І, на наше щастя, брюссельський саміт артикулював її якнайретельніше.
Так, було побоювання, що все той же Дональд Трамп напередодні зустрічі з Путіним (у Гельсінкі 16 липня) намагатиметься пом’якшити антиросійські формулювання. Хоч як дивно – не став.
Дивною взагалі стала російська політика Білого дому за президентства Трампа. То він ледь не називає Путіна другом і висловлює палкі бажання поліпшити відносини з Москвою, то виступає проти улюбленого путінського дітища – «Північного потоку-2», обіцяє покарати Росію за кібератаки, за сирійську агресію, передає Україні «Джавеліни», котрих так боїться Москва тощо.
Багато американських експертів нарікає, що Вашингтон досі не виробив політики щодо Кремля, з чого дуже добре користає Путін і його оточення. З іншого боку, формувати таку політику намагаються американські конгресмени, котрі значно ліпше за чинного президента усвідомлюють всі актуальні небезпеки, які виходять з Кремля.
У цьому контексті варто згадати досить гучний візит представників Капітолію до Санкт-Петербурга й Москви. Їх, звісно, розкішно прийняли представники російської влади, щедро пригощали, намагалися репрезентувати Росію якнайкраще. І прорахувалися. Не вийшло зробити так, щоб «тупі американці» нічого не зрозуміли і поїхали з локшиною на вухах, яку їм навішала російська влада.
Найяскравішими в цьому контексті були коментарі сенатора-республіканця від штату Луїзіана Джона Кеннеді. Ділячись своїми враженнями від російського турне, він заявив, що російському президентові Путіну не можна довіряти, і порівняв взаємини з Москвою з «контактами з мафією».
«У Росії немає політичної філософії. Це як шукати відповіді на запитання, в чому полягає політична філософія мафії. Їхня філософія – це гроші і влада. Така філософія Путіна. Він править залізною рукою. Він диктатор», – влучно зауважив сенатор. Та ще й додав, що, на його думку, російський народ «заслуговує кращого».
Цікава така прелюдія до американсько-російського саміту, чи не так?
Вартий уваги також лист 16 колишніх глав зовнішньополітичних відомств західних держав до Дональда Трампа зі закликом не йти на жодні поступки Путіну. Серед підписантів такі видатні персони, як екс-держсекретарка США Мадлен Олбрайт, колишні міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер, Італії Ламберто Діні, Великої Британії Малкольм Ріфкінд та ін. Процитуймо витяг з нього:
«Дії Росії в Криму і на сході України порушили суверенітет України і міжнародне право. Її втручання у вибори у всьому світі підриває довіру до демократії. Ігнорувати ці дії або акцептувати їх було б серйозною помилкою, яка спонукатиме до подальшої агресії і нестабільності».
Антиросійська декларація
Вважатимемо, що всі ці настанови авторитетних осіб для недосвідченого в міжнародній політиці Дональда Трампа зробили свою справу. Принаймні на саміті НАТО він не висловив жодних заперечень проти жорсткої критики Росії у спільній декларації. А формулювання в цьому документі аж ніяк не мали б сподобатися завсідникам Кремля. Наведемо деякі з них:
«Агресивні дії Росії, зокрема й загроза та застосування сили для досягнення політичних цілей, підривають безпеку в євроатлантичному регіоні та заснований на дотриманні правил міжнародний порядок і тим самим являють собою виклик Альянсу».
«Ми закликаємо Росію припинити політичну, фінансову і військову підтримку озброєних угруповань та припинити військове втручання у Донецькій та Луганській областях, а також вивести військові підрозділи, озброєння та найманців з території України».
«Ми рішуче засуджуємо протизаконну і нелегітимну анексію Криму, яку ми не визнаємо і ніколи не визнаємо. Дискримінація щодо кримських татар та інших місцевих громад повинна припинитися. Міжнародні моніторингові структури повинні бути допущені в регіон, щоб вони змогли виконувати свою важливу роботу зі захисту прав людини».
«Росія продовжує порушувати, не виконувати і обходити численні зобов'язання у сфері контролю над озброєннями і заходів зі зміцнення довіри і безпеки. Вона також кидає виклик євроатлантичній безпеці і стабільності шляхом застосування гібридних заходів, зокрема спроб втручання у вибори і суверенітет інших країн, як у випадку з Чорногорією, масштабних дезінформаційних кампаній і зловмисної кібердіяльності. Ми засуджуємо атаку зі застосуванням бойової нервово-паралітичної речовини в британському Солсбері і відзначаємо незалежне підтвердження застосованої речовини Організацією із заборони хімічної зброї. За оцінками Великої Британії, є висока ймовірність того, що Російська Федерація відповідальна за цю атаку, а альтернативних правдоподібних пояснень немає. Ми солідарні з Великою Британією в цій оцінці».
«Хоча НАТО дотримується своїх міжнародних зобов'язань, Росія порушила цінності, принципи і зобов'язання, що лежать в основі відносин Росії і НАТО, згідно з установчим документом Ради Євроатлантичного партнерства від 1997 року, Засадничим актом Ради Росія-НАТО від 1997 року і Римською декларацією від 2002 року, порушила віру в основи нашої співпраці й кинула виклик фундаментальним принципам міжнародної та євроатлантичної архітектури безпеки».
Фактично вся декларація просякнута духом жорсткої критики Росії. І підпис Дональда Трампа під документом стоїть (досі не відкликаний). Тому волею-неволею йому доведеться підтримати ці критичні висловлювання й на зустрічі з Путіним на березі Фінської затоки.
Українські досягнення
Київ покладав великі надії на цей саміт НАТО. Їх ще напередодні ледь не перекреслила впертість Угорщини, котра досі дується на Україну через закон «Про освіту», який обмежив вживання у школах мов національних меншин, зокрема угорської. А втім, Будапешт вирішив таки не псувати ту частину саміту, де мало б вирішуватися питання України і Грузії, які прагнуть стати членами НАТО.
«Моя мета як президента, як головнокомандувача – це членство в НАТО. А мета конкретно на цьому саміті – підтвердження перспективи членства. І цього було досягнуто», – запевнив президент України Петро Порошенко на брифінгу в Брюсселі. Зрозуміло, що йому потрібні зовнішньополітичні успіхи, аби хоч трішки покращити свої рейтинги на тлі внутрішньополітичних невдач. Але чи не лукавить Петро Олексійович, стверджуючи, що мети досягнуто?
Адже такої ж, як і цього разу, мети було досягнуто ще на саміті НАТО в Бухаресті 2008 року. Формулювання не змінилися, лише підтвердилися. Можливо, й це вже непогано.
Однак нашою метою було дещо більше. Пригадаймо, що ще у квітні, виступаючи на Київському безпековому форумі, Порошенко заявив, що порушуватиме перед Північноатлантичним альянсом питання формального переведення України на новий рівень відносин з НАТО. «Ми наполягатимемо на Програмі посилених можливостей (Enhanced Opportunities Partnership) для України та на наданні Україні Плану дій щодо членства (Membership Action Plan)», – пообіцяв тоді президент.
Проте ні одного, ні другого досягнути не вдалося. Тож довелося робити добру міну за злої гри.
А от Грузії, наприклад, вдалося досягти значно більшого. Вона вже чотири роки, як долучилася до Програми посилених можливостей. А на саміті в Брюсселі їй хоч і не надали ПДЧ, але документально завірили в цьому.
Та все ж називати цей саміт НАТО провальним для України було б несправедливо. Адже попри протести Угорщини тристороння зустріч НАТО-Україна-Грузія таки відбулася (хоча й була урізана в часі). Спільна декларація саміту не може не задовольнити Україну, адже документ не просто критикує Росію, а й засуджує її агресію в Україні, анексію Криму й вимагає вивести війська з окупованих територій.
А головне: на марґінесі саміту відбулася зустріч Порошенка з Трампом. Розмова була короткою – якихось 20 хвилин. Але й така куца зустріч мала б стати запорукою, що глава Білого дому не плануватиме на американсько-російському саміті в Гельсінкі «продавати Україну за Сирію». Хоча складно бути впевненим, коли йдеться про непередбачуваного Трампа.