Самогубство Кремля в Солсбері

Чому отруєння Скрипалів стало фатальним для російської влади

12 вересня

– Оце Путін попав з тим Солсбері, – запевняв мене знайомий правник-міжнародник, котрий уже понад 20 років мешкає в Німеччині.

– Та чому вже й так «попав»? Он був малайзійський Boeing, майже триста смертей, а Путін з шайкою поки що виходять практично сухими з води. А тут лише двоє, та й ті вижили, – скептично зауважив я (розмова відбулася на початку квітня, коли Сергій і Юлія Скрипалі пішли на одужання).

– Ти не розумієш: Boeing був збитий над Україною, а «Новичок» – в Англії!..

Я й дійсно не зразу повірив, що інцидент з отруєнням екс-полковника ГРУ може задіяти такі серйозні міжнародні санкційні механізми. Та вже за кілька днів від цієї розмови країни Заходу почали масово виганяти російських дипломатів.

Іскандери більше не сміються

Які новини останнім час надходять з Москви? Росія вичерпала свій стабілізаційний фонд. Уряд РФ вирішив підвищити ПДВ, підвищує пенсійний вік. Витік капіталу з Росії зріс утричі за рік. Курс долара б’є рекорди на Московській валютній біржі. Від долара не відстає і євро. Соціологія засвідчує падіння рейтингу урядових політиків… і навіть Владіміра Путіна. Ну, й, звісно, вуличні протести проти підняття пенсійного віку.

Можна скептично ставитися до вуличних заворушень, котрі останнім часом збурюють спокій російських міст. Ми зверхньо порівнюємо їх з українськими майданами, просторікуємо про мізерність російських акцій протесту, насміхаємося, що росіяни здатні вийти на вулицю лише «за шмат гнилої ковбаси». Але, як би там не було, все це засвідчує, що соціально-економічна ситуація в Російській Федерації щодня погіршується.

Уже давно росіяни забули жарти про «смішливих Іскандерів» і про танки, яким «візи не потрібні». Їх чимраз більше турбує проблема стрімкого падіння добробуту. Падіння, спричинене західними санкціями, які щораз тугіше затягують петлю на горлянці російської економіки.

Так, Москва продовжує вдавати, що нічого страшного досі не трапилося, що ситуація під контролем, жодного колапсу не передбачається. Цікавою у цьому аспекті була недавня заява голови Рахункової палати Росії, колишнього віце-прем’єра Алєксєя Кудріна, мовляв, «резервів вистачить на ще одну кризу». «Цікава» з того погляду, що криза в Росії – це наслідок агресивних дій: інвазія в Україні, кібератака в США, агресія в Сирії тощо.

Тобто російське керівництво готове й надалі діяти на міжнародній арені так, щоб наразитися на чергову кризу. Та й загалом складається стійке враження, що Кремль просто не може поводитися так, щоб не наражатися на штрафні міжнародні заходи. Це чітко видно на прикладі справи про отруєння Скрипалів. Придивімося до неї ретельніше.

Замах через клямку

Отже, 4 березня цього року 66-річний Сергій Скрипаль і його 33-річна донька Юлія були виявлені без свідомості на лавці біля торговельного центру в британському місті Солсбері. Їх відвезли до місцевого шпиталю із симптомами отруєння сильнодіючою синтетичною речовиною.

Згодом точно встановили, що отруєння було скоєне за допомогою нервово-паралітичної речовини «Новичок», яку продукує лише Росія. Тож природно, що Велика Британія поклала відповідальність за цей злочин на Москву. Прем’єр-міністр Тереза Мей, виступаючи в парламенті, звинуватила спецслужби Росії та вище російське керівництво у використанні зброї масового знищення на британській території.

28 країн світу солідаризувалися з британцями, котрі першими видворили 23 російських дипломатів. Сполучені Штати навіть вирішили переплюнути свою колишню метрополію й вигнали за океан аж 60 росіян. Рим, котрий досить неохоче приставав на антиросійські санкції, таки без зволікань відіслав додому двох російських дипломатів. Та навіть Будапешт з прем’єр-міністром Віктором Орбаном, котрий відзначився лояльними заявами про Путіна, вирішив не випадати з обойми й вигнати принаймні одного росіянина. Долучилися до процесу дипломатичної депортації Україна, Молдова та Грузія.

Однак не всі країни-члени Північноатлантичного альянсу і Європейської Унії зразу ж долучилися до акції дипломатичного покарання Росії. Наприклад, Греція, яка входить і до ЄУ, і до НАТО, відмовилася це робити. В Афінах висловили сумнів у провині саме Москви.

На чому ж цей сумнів ґрунтувався? Неодноразово доводилося чути скептичні заяви деяких експертів щодо причетності Кремля до «справи Скрипалів». Вони здебільшого висловлювали такі дві тези.

1. Якщо цей «Новичок» такий смертоносний, то чому ж Сергій Скрипаль і його донька Юлія таки вижили й досить швидко виписалися з лікарні?

2. Ну, навіщо було Путіну в ситуації, коли він шукає виходу з міжнародної ізоляції, так погіршувати свої позиції, ускладнювати собі життя вбивством давно забутого колишнього подвійного агента?

Справді, на перший погляд аргументи виглядають «вбивчими». Але потужна команда слідчих змогла дати обґрунтовану відповідь і на перше, і на друге запитання.

Отже, щодо виживання Скрипалів після контакту з «Новичком». Слідчі, оглядаючи сотні годин з камер спостереження у Солсбері й Лондоні (а у Скотленд-Ярді кілька років тому було створено спеціальну команду для перегляду відеоматеріалу з людей, котрі володіють неймовірними здібностями зі запам’ятовування облич), змогли встановити безпосередніх виконавців злочину – агентів ГРУ Олександра Петрова і Руслана Бошірова, – зафіксувати їхні портрети і зробити чітку похвилинну схему їхнього пересування. Зокрема, було встановлено, що злочинці прибули до будинку Сергія Скрипаля приблизно о 13:15. Там вони нанесли отруйну речовину на дверну клямку. Смертоносний «Новичок» зберігався в аерозольній пляшечці нібито від парфумів.

О 14:00 вони вже від’їжджали потягом з тамтешнього залізничного вокзалу. Очевидно, дорогою зловмисники ще вискочили в Еймсбері, де швиденько позбулися пляшечки з «Новичком», повернулися до Лондона і, не зволікаючи, рейсом авіакомпанії «Аерофлот» відлетіли до Москви. Тож коли стало відомо про отруєння Скрипалів, виконавці злочину вже давно перебували на російській території.

Проте, можемо припустити, агентів підготували не так і досконало. Вони, по-перше, не дуже продумано позбулися флакона, а по-друге, не врахували такого суттєвого чинника, як мінлива британська погода. Адже в Солсбері того дня до обіду було сонячно, а вже о 14:50 пішов дощ, що засвідчує британський погодній сайт. Саме дощ врятував життя Сергію та Юлії Скрипалям, значно послабивши дію нанесеної на клямку нервово-паралітичної речовини.

Значно менше поталанило британці Дон Стерджес, котрій випадково в Еймсбері потрапив до рук викинутий флакончик з «Новичком». Вона сприйняла його за справжні парфуми і спробувала скористатися ними. Ця спроба мала для неї летальний наслідок.

Загалом же, як встановили британські експерти з хімічної зброї, та кількість «Новичка», яка була у флаконі, могла б позбавити життя чотирьох тисяч осіб. І те, що дощ врятував життя Скрипалів, можна вважати щасливим випадком.

Тепер перейдімо до другого запитання: навіщо це було Путіну. Можна припустити, що російський лідер та його оточення, яке складається головно з вихідців з КДБ-ФСБ, хотіли в такий жорстокий спосіб покарати зрадника, а головне – застерегти інших від евентуальної зради. Як то кажуть, «штоб нєпавадна била». Безумовно, такий аргумент має право на життя, хоча можемо впевнено стверджувати, що не це було головним чинником, головним поясненням, чому замах на Скрипаля готувався так спішно, так гарячково.

Як стало відомим з недавньої публікації в газеті The New York Times, Сергій Скрипаль впродовж минулих років працював з іспанськими спецслужбами. І не просто працював, а допомагав Мадриду боротися з російською мафією, яка більш ніж тісно була пов’язана з Кремлем. Більшість мафіозі – це колишні агенти КГБ-ФСБ.

І от останнім часом іспанські правоохоронці почали один за одним виловлювати босів тамтешніх російських злочинних угруповань і садити на лаву підсудних. Можемо припустити, що чималу допомогу в цій справі іспанцям надав Сергій Скрипаль, котрий мав би непогано знати ці мафіозні структури і їхні зв’язки з російською владою, адже в середині дев’яностих років він, офіцер російського ГРУ, працював під прикриттям у Мадриді як нібито військовий аташе при російському посольстві.

Щобільше, інформація, яку здобули журналісти The New York Times через свої канали в британських спецслужбах, дозволила, як зазначає видання, «провести вражаючі паралелі між Сергієм Скрипалем та іншим російським колишнім розвідником – Олександром Литвиненком, котрого такі ж кремлівські кілери 2006 року отруїли в Лондоні полонієм». Адже стало відомо, що іспанська влада ще раніше залучала й Литвиненка до кампанії боротьби з російською організованою злочинністю.

Також варто зазначити, що схожу допомогу в боротьбі з російською мафією Скрипаль надавав спецслужбам Чехії та Естонії. Отже, він нівроку розсердив російське керівництво.

Держава-спонсор тероризму

Загалом ця іспанська історія допомагає зрозуміти не тільки причину замаху на Скрипаля, а також роль російських посольств у координації державної злочинної діяльності. Пригадаймо хоча б кокаїновий скандал у Буенос-Айресі, коли з’ясувалося, що наркотики з Латинської Америки перевозилися російським урядовим літаком. Чи партію кокаїну в пуделках з логотипом проурядової «Єдиної Росії». Окремо варто зазначити, що у справі з отруєнням Скрипалів британські слідчі підозрюють, що флакон з «Новичком» прибув до Лондона у дипломатичній пошті через російське посольство.

Як тут не погодитися з тезою відомого британського публіциста Едварда Лукаса, яку він висловив у колонці «Британія зіткнулася з новим типом російської загрози» (Britain faces a new kind of Russian threat), опублікованій в газеті The Times: «Після спроби вбивства Сергія Скрипаля та його доньки ставлення в Британії до Росії змінилося. Ми більше не обговорюємо питання про те, чи є путінський режим зловорожим. Замість цього ми серйозно намагаємося зрозуміти природу цієї зловорожості, а також те, що із цим робити».

Бо які дискусії на Заході, зокрема у Великій Британії, точилися раніше? Наприклад, британський часопис Prospect приблизно рік тому опублікував опрацьовану стенограму ним же організованого «круглого столу», де обговорювалося питання «Чи слід нам боятися Росії?» (Should we be afraid of Russia?). У двобої зійшлися: з одного боку – знана британська публіцистка, у минулому багаторічна кореспондентка ВВС в Москві Бріджет Кендалл, з другого – британський політолог, письменник, професор Кембриджського університету Анатоль Лівен. Перша відповідала на це запитання позитивно, другий – вперто стверджував «ні».

У Бріджет Кендалл, котра знала Москву буквально зсередини, тези виглядали значно аргументованішими, бо були підтверджені реальними прикладами. Анатоль Лівен, усвідомивши, що своїми проросійськими аргументами, якщо вони основані на європейських цінностях, йому не перемогти в герці. Тож він в один момент відмовився від вдаваної донкіхотщини і пустив у бій цинічну до нестями, вбивчу тезу: «Ми не стали битися за Україну в 2014 році (як свого часу і за Грузію), однак Росія при цьому не стала повністю захоплювати південь і схід України, хоча й легко могла це зробити. Зрештою, склалася дуже зручна негласна домовленість: ми не захищаємо тих, на кого нападає Росія, а Росія не нападає на тих, кого ми станемо захищати».

Тобто логіка така: погоджуємося, що Путін поганий, він напав на Україну, Грузію, винищив Чечню. Але що нам, західним європейцям, до того. Не будемо ж ми волосся на голові дерти за кожну бананову республіку. Он і в Руанді був свого часу геноцид, масові винищення в Конго, Південному Судані, Лаосі тощо. І нічого, там якось ситуація вгамувалася, і нас не зачепило. То чого тепер надміру напружуватися?

Лівен і йому подібні представники інтелектуального класу Заходу чомусь уперто сподівалися, що Путін не нападав і не нападе на членів Північноатлантичного альянсу, зокрема на країни Балтії, на колишніх членів комуністичного блоку, а вже тим більше на представників так званої «старої демократії». На те ж сподівалися й британські, швейцарські чи австрійські банкіри, касуючи «брудні» російські гроші. Але чи виправдане таке сподівання? Запитайте мешканців Литви, Латвії або Естонії, чи почуваються вони в безпеці поруч з таким агресивним сусідом? Чому Польща домагається додаткових баз НАТО на своїй території й готова сама платити за їхнє утримання? Пригадаймо квітень 2007 року. Минуло заледве кілька місяців після скандально відомої промови Путіна на Мюнхенській конференції з безпеки, де російський лідер ледь не прямим текстом залякував держави Заходу, коли Естонія стала жертвою реальної (хоч і віртуальної) кібератаки. Скоординована атака хакерів вивела на деякий час із ладу сайти парламенту Естонії, міністерств, банківських установ, засобів масової інформації.

Не минуло відтоді й дев’яти років, як кібератак зазнали партійні сайти і сайти виборчих комісій у США під час президентських перегонів 2016 року, а атака хакерів на Францію теж у часи виборів, а на сайт німецького Бундестагу, на чеські урядові портали. Зрештою, і Сполучене Королівство пережило кілька російських кібератак, зокрема на систему охорони здоров’я.

А ще «гібридні» інформаційно-пропагандистські компанії Кремля: під час виборів у США, під час референдуму щодо Brexit, під час спроби референдуму в Каталонії тощо. Дуже добре треба постаратися, щоб не зауважити всіх цих російських інвазій. Але от після отруєння Скрипалів вже й за жодних старань не вдасться відмахнутися від застережень про російську загрозу.

Саме від Солсбері західний світ почав активно солідаризуватися у протидії російській агресії. Бо зрозумів, що з Росії виходить значно глибша й серйозніша небезпека, аніж від звичних терористичних угруповань. Зароблені на Заході й там же депоновані гроші Кремль активно використовує для терору, вбивств, кібератак, інформаційно-пропагандистського зомбування, підкупу високих західних політиків, підтримки «потрібних» політичних сил тощо. Захід зрозумів теж, що керує процесом не якийсь замаскований мафіозі, а Кремль на чолі з Путіним.

Шкода, звісно, що таке усвідомлення на Заході почалося не від Криму, Донбасу, навіть не від MH17. Але головне, аби був з того бажаний результат. А бажаний для нас результат – це послаблення Росії до такої міри, коли вона вже фізично не зможе не те що чинити інвазію, а й навіть впливати на політичні події в Україні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
З’явилося відео, як у Береговому українцям видають угорські паспорти під клятву та шампанське
Урочисте відкриття львівського 25 Book Forum перенесли спеціально для президента
Петро Порошенко запізнився на урочисте відкриття 25-го Book Forum у Львові на 50 хв.
25 книжок 25-го Форуму видавців
УПЦ МП пригрозила «мирною громадянською непокорою» після надання автокефалії УПЦ
У рейсовому автобусі українець намагався ввезти з Польщі майже 80 кг макової соломки
Від Порошенка до Петриненка
За минулу добу на Донбасі загинули двоє українських військових
Головні новини Львова за 18 вересня
ЄСПЛ зобов'язав владу утриматися від доступу до будь-яких даних з телефону Наталії Седлецької