Читаю сьогодні в новинах на ZAXID.NET, що «Українська православна церква (Київського патріархату) поширила заяву, в якій повідомляє, що Українська православна церква (Московського патріархату) чинить тиск на Управління ритуальних послуг КМДА з метою усунути священиків УПЦ КП від відправ на київських кладовищах. За даними УПЦ КП, начальник управління Олексій Горовий одержав від керівника справами УПЦ МП архієпископа Митрофана (Юрчука) лист, в якому висловлюється стурбованість тим, що священнослужителі УПЦ КП "здійснюють відспіви й поминання" на кладовищах Києва. У листі стверджується, що "всі чини і таїнства, здійснені ними, вважаються недійсними". За інформацією УПЦ КП, Олексій Горовий наклав на лист архієпископа Митрофана резолюцію "До уваги і використання в роботі" і розіслав її по міських кладовищах».
Прочитав і здивувався. Ніби Україна є секуляризованою державою, де церква і держава є чітко розділеними, де вплив релігії на суспільство є також значно обмежений державними законами. До тепер вважав, що живу в лаїцистській державі, а виявляється все це від власного небажання ретельніше приглянутися до ситуації в суспільстві. А приглядатися було і є до чого:
- Намагання попереднього президента України В.Ющенка створити помісну українську церкву, шляхом об’єднання існуючих православних та Греко-католицької церков, були нічим іншим як прямим втручанням держави в релігійну сферу. І хоча мета з точки зору державного правителя і була ніби благородною – об’єднання українського суспільства за релігійною ознакою – все ж це було брутальне порушення принципу свободи совісті.
- Часті візити предстоятеля РПЦ патріарха Кирила в Україну і прямі реверанси сьогоднішнього президента України В.Януковича в бік Московського патріархату не менш брутально попирають права інших конфесій та церков в Україні. Не зрозумілим залишається факт, чому на організацію візитів релігійного лідера з іншої держави мають виділятися українські державні кошти? Якщо хтось намагатиметься пригадати мені візит Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну, то відразу зазначу, що Папа здійснював державний візит також як і глава держави Ватикан.
- Також цілком «вивалювалося» із цивілізованої канви «миропомазання на престол» Віктора Януковича Московським патріархом Кирилом, при категоричній відсутності при цьому предстоятелів інших українських церков. Взагалі, президент світської держави мав би розуміти, що він стає публічною особою і його особисті примхи, всі ритуали і церемоніали набирають зовсім іншого звучання і аж ніяк не є більше його приватною справою.
Взагалі, державні мужі різного штибу, намагаючись хоч якось облагородити свою не зовсім шляхетну поведінку, все частіше вдаються до запрошення священиків для освяти кабінетів, відкриття сесій різного рівня рад (!), де розлого хрестяться «на камеру», а точніше просто мімікрують. Священики також наввипередки поспішають на подібного роду урочистості, не задумуючись над тим, чи варто взагалі їм брати участь в таких шоу. Вже писав, що для перевірки на адекватність якогось явища, я намагаюся перекласти якийсь термін однією з іноземних мов, або накласти якесь явище на ситуацію в одній з європейських держав. Так от, така концентрація священиків на різного роду державних заходах важко уявляється в Німеччині, Голландії, а про Францію краще взагалі промовчати. То може нам змінити Конституцію? Може узаконити весь цей український водевіль? Може краще признатися, що ми будуємо не секулярне суспільство, а такий собі православний талібан?
Тепер кілька слів про київських чиновників і православних душпастирів. Так, для УПЦ МП Київський патріархат згідно канонів церковного права є неканонічною церквою. Але цим все і мало б закінчитися, бо далі вступають в дію відносини церква-держава. Для держави "канонічною" (легітимною) є та церква, котра виконала всі формальні вимоги і пройшла державну реєстрацію. На цьому має бути поставлена крапка. Але ні... Кожна з православних церков в Україні претендує на роль, як не державної, то національної релігії. Їхній перемінний успіх у рівні наближення до тіла влади, обертається от такими листами і резолюціями державних мужів. Той державний чиновник, що наклав резолюцію "до виконання" в нормальній системі вже втратив би свою посаду через свою дику некомпетентність. Але в державі Україна все можливо, бо чомусь все не зовсім по-справжньому...