Віце-президент Української головної визвольної ради (українського підпільного парламенту часів Другої світової війни), оунівець Федір Вовк разом із дружиною визнані праведниками народів світу, інформує прес-центр Центру досліджень визвольного руху.
Історію порятунку Федором Вовком єврейської родини під час німецької окупації в Нікополі розповів історик Володимир В’ятрович .
Харківський біолог Федір Вовк, ховаючись від сталінських репресій науковців, переїхав до Нікополя, де вступив до ОУН, під час німецької окупації рятував євреїв від убивств, а українців – від вивезення на примусові роботи.
У Нікополі Федір Вовк разом із дружиною Єлизаветою допомогли шкільній учительці єврейці Сарі Бакст врятуватися разом із матір’ю, сином та небожем, а також чоловіком-українцем.
«Мій чоловік був українець, — згадує Сара Бакст, — тому ходив вільно і увесь час шукав можливість врятувати сім’ю... Федір Іванович обіцяв допомогти. Наступного дня з’явилася до нас його дружина Єлизавета Максимівна Шкандель і уточнила, скільки чоловік у небезпеці, кого треба рятувати. Незабаром вона прийшла знову з колегою Олександрою Григорівною Дорошенко і вручила невеликий папірець з планом, кого куди ховати... План був написаний рукою Федора Івановича...». Так Сара Бакст із чоловіком, двома дітьми, матір’ю та небожем пережили німецьку окупацію.
Восени 1943-го родина Вовків втікає від репресій радянської влади на захід до Галичини. «Тут Федір Вовк став одним із організаторів створення підпільного парламенту воюючої України. На установчому зборі Української головної визвольної ради (так називався цей парламент) Федір Вовк був обраний віце-президентом. Керівником УГВР став також наддніпрянець, колишній діяч Центральної ради Кирило Осьмак, іншими його заступниками — священик Іван Гриньох та Василь Мудрий, колишній віце-спікер польського сейму», — пише В’ятрович.
Україну за дорученням підпілля Федір Вовк покинув 1944 року, деякий час перебував у Словаччині, згодом у Німеччині, де й зустрів завершення Другої світової війни. На еміграції Федір Вовк продовжив активну роботу в ОУН, був одним із соратників Степана Бандери.
«Ім’я цієї людини у 1998 році викарбували на Стіні честі в Саду праведників у Єрусалимі, — пише історик. — А перед тим його можна було прочитати на шпальтах бандерівських видань у США. Ще раніше — знайти в документах МВД, де він значився як "видатний український націоналіст", що перебував у розшуку чекістів з 1943 року. Але найбільше людей називали його улюбленим учителем хімії та багатолітнім директором Нікопольської середньої школи № 9». Саме учні Федора Вовка і відновили його біографію.