У тернопільському видавництві «Крок» вийшла друга поетична збірка Юрія Синенького «серце:вина», до якої увійшли вірші з першої добірки автора, а також тексти, які жодного разу не були опубліковані. Це вірші про кохання, розлуку і тривогу. Про життя і крила, про пошук себе і про пошук інших. Історії про серце, вину, краплі дощу на щоках. І про душу, яка завжди знає більше, ніж нам здається.
***
як поміж такими різними калюжами
падають однакові краплі дощу
як поміж ми і мистецтвом
стоять не лише глиняні богині
порцелянові тарілки
пам’ятники
але і тихі
такі задрімані
твої очі
***
лютий на вулиці.
ти кажеш – осінь.
люди на вулиці.
ти кажеш – босі.
пізні тумани,
ти кажеш – гарні.
я прошу у тебе води,
але марно.
я хочу пити,
а ти кажеш – осінь.
вікно заступивши
своїм волоссям…
***
конверти без клею
на кінчиках пальців
на кутиках губ
засихає
проміння
лампи
ти пишеш що біль
на кінчиках пальців
і на кутиках душ
це лише
відображення
правди
***
мені принесли твоє серце.
закривавлене і мовчазне.
таке ніби воно не
встигло пригальмувати
коли побачило
лежачого поліцейського.
мені принесли твоє серце.
закривавлене і мовчазне.
таке ніби в нього
не було стресу
від лежачого поліцейського.
мені принесли твоє серце.
кажуть, той поліцейський
вже ніколи не встане.
кажуть, мені вже ніколи
не принесуть твоє серце.
***
вдягаю чорні штани
тонкий і розхристаний вельвет
накриває невиспане і спересердя вим’яте тло
для твоїх поцілунків
визбирую дрібні пікселі
викреслюю з непотрібних слів зайві суфікси
йду на прощу
дітям не вистачає сил
вони падають під воротами
зелена фарба ше не висохла
засихає на їх обличчях
дітям не вистачає гріхів
йду на прощу
в то село де колись виділи Його Маму
звідусіль чи нізвідки приплентуються
жінки в хустинах
і чоловіки в чорних штанах
з вельвету
зупиняються перед переїздом
пропускають вперед поїзд чоп – мукачево
і раптом розумію
починаєш свою прощу в пологовому будинку
серед дерев і акушерок
а закінчуєш в одному із сіл неназваного району
так і не бачивши Його Матері