«У Сковородинівському парку ми бачили дуб, який пам’ятав ще минулі віки. Під цим дубом Сковорода працював над своїми творами, читав, мріяв, а інколи грав у шахи, з якими не розлучався і під час мандрів», - так починає одну з глав твору «Сковородинівське коло» київський поет Леонід Вишеславський.
«Шахи увійшли в моє життя із дитячих років, – розповідав він. – Моя мати навчила мене не лише грати в шахи, а й глибоко поважати цю гру. Згодом, коли я почав серйозно займатися ними, мене здивувала їхня схожість із життям…»
У віршах, присвячених шахам, Леонід Миколайович намагався розкрити філософське значення цієї гри. Він любив повторювати, що шахи – це «геніальне творіння розуму, невичерпне, як життя».
Відомо багато фактів, коли шахи посідають у житті й творчості сучасних українських письменників, композиторів, політиків почесне місце. Їхня праця нелегка, потребує розрядки. А шахи допомагають абстрагуватися, відпочити, розслабитися…
Кожен, хто поставить собі за мету написати про українських митців, які дружать із Каїссою, буде вражений кількістю прихильників цієї вигаданої богині шахів, серед яких, зокрема Михайло Старицький, Микола Лисенко, Володимир Сосюра, Павло Загребельний, Іван Драч, Іван Ле, Мирослав Скорик та багато інших яскравих особистостей. Серед них є і представниці прекрасної половини. Марко Вовчок, наприклад, свого часу навіть була членом Петербурзького шахового клубу. Присутні шахові мотиви у творчості такої перлини української поезії, як Ліна Костенко, і львівської поетеси, лауреата Літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича Ярини Сенчишин, між іншим, випускниці ЛНУ (журналістика) і Львівського інституту фізкультури, майстра FIDE. Її збірка, видана у Львові 1995 року видавництвом «Каменяр», так і називається «Гра в королеву».
Ярина у притаманному собі стилі описує портрети шахових фігур, описує різні стадії шахової партії. «Пішак», на мій погляд, отримав від автора найбільше симпатій:
У тобі найменшому
бачу найбільшу
надію
дитяча прямолінійність
крихітних кроків
зворушує
чую під пальцями
як рветься твоє серце
при переході
чорного рубікону
шахівниці
і як це тобі вдається
на безжальній гільйотині
поєдинку
коли знаєш
що назад не повернешся
під прицільним вогнем
ворожого війська
у серпантині несподіванок
пасток
мріяти про вінець королеви
Відомий львівський композитор Богдан Янівський у своїх цікавих спогадах «О! Футбол, футбол!», де здебільшого розповідає про свої успіхи у дитячому футболі, все ж признався: «Любов у мене до шахів ціле життя безмежна, правда без особливої участі у цьому процесі. Коли ще був «букварем», без шахів не міг жити, знав всі дебюти, гамбіти, навіть деколи забігав у Палац піонерів, що тоді був на вулиці Короленка, де дітей тренував прекрасний шаховий педагог Горенштейн. Десь у класі четвертому-п ’ ятому ми з Богодаром Которовичем, як кращі шахісти школи, брали участь у змаганнях на першість міста. Я виступив досить вдало, але у півфіналі ганебно проґавив ферзя, розплакався і закінчив свої виступи за шаховою дошкою на ціле життя. Але на ціле життя і залишилася любов до шахів».
А Мирослав Скорик досяг певних успіхів за шахівницею, навіть здобув спортивний розряд і так порівнював музику і шахи: «Музика і шахи мають спільне кредо – це чистота задумів. Аби вийшов цікавий твір - і тут, і там не можна фальшивити». Додам, що львівський композитор і диригент Львівської опери Лев Туркевич теж був одним з найсильніших шахістів передвоєнного Львова.
Ліна Костенко дію своєї драматичної поеми «Сніг у Флоренції» переносить у ХVІ століття у монастир старовинного містечка Тур. У закутку монастирського саду двоє ченців ховаються від абата, аби зіграти в улюблену, але заборонену тоді гру – шахи. А в збірці «Мандрівки серця» (1961) є вірш під назвою «Гамбіт Стейніца».
Вільгельм Стейніц (1836 – 1900) був першим офіційним чемпіоном світу і володів цим званням вісім років. Його вважають фундатором позиційної гри. А от в молодості він винайшов у дебюті, що зветься «віденська партія», сміливий варіант із пожертвою пішака, увіковічнивши своє ім’я.
Ліна Костенко, судячи з цього вірша молодих літ, добре знає подробиці шахової класики і те, що дебют із жертвою пішака називають гамбітом. Це допомогло їй написати високохудожній твір, у якому на шаховому ґрунті зведено філософську споруду, що дає простір аналогіям у багатьох сферах духовності.
Якщо вам буде цікаво прочитати цей твір, спробуйте розшукати прекрасну збірку «Мандрівки серця». А зараз наведу лиш закінчення «Гамбіту Стейніца»:
І в результаті досвіду, і вміння
І перемог, що дивували світ,
на нього опустилось озаріння –
він винайшов, він сотворив гамбіт.
Актор не вірить так у своє призвання,
ханжа не вірить в боже битіє,
дикун не вірить в силу заклинання,
як Стейніц вірив в дітище своє!
Воно для нього – вимріяна казка,
вершина мислі і душі політ…
В житті найпершу Стейніцу поразку
Приніс його улюблений гамбіт.
…До речі, уродини Ліни Костенко припадають на 19 березня, одразу ж після дня народження перлини українських шахів Василя Іванчука , напередодні дня народження найкращої львівської шахістки Марти Літинської. А ще цього першого весняного місяця народилися чемпіони світу – американець Роберт Фішер та росіянин Василь Смислов, шаховий дисидент Віктор Корчной. Щось у цьому збігові є…