У випадку майбутнього Львова, а мова йде про великі переміни, це не вкотре вулицю перейменувати, чи пам’ятник поставити, завжди буде дві точки зору – песимісти і оптимісти, й обидва табори матимуть свої переконливі аргументи. Переможця визначить час.
Критика втомлює. Виснажує суцільний негатив. Хочеться побачити світло в кінці коридору. Це природно. В природі має бути гармонія. Якщо зараз нічого не видно, то це не означає, що так буде завжди. Та ж історія дає приклад.
Прочитайте, що діялося на початку 1900-х. Народ важко жив. Бідував. Працювали за копійки.Потім взагалі почалися війни. В місті, попри усе, було все: від театрів до кварталів розпусти. Але хто про це зараз, крім спеціалістів, знає? Зате Оперний театр, який тоді збудували, неможливо не помітити. Національний музей, пам'ятник Міцкевичу, це вже «картинки», які не асоціюються зі Львовом, без яких Львів не можливо уявити, і туристам і натовпу львів'ян, який кожен день минає їх, все рівно, за яких умов і за які кошти, це будувалось.
Євро-2012 дає Львову шанс - нові готелі, аеропорт, дороги, стадіон... Шанс, не більше. Ним можна скористатись, а можна змарнувати. На початку 1900-х цим шансом - і влада, і архітектори, і банкіри, і самі будівельники, і сотні інших - скористалися і змінили обличчя міста Лева.
Без сумніву, знайдеться сотня аргументів, чому тоді це можна було зробити легко, просто й ефективно, а сьогодні - це складно, дорого і практично неможливо. Наприклад, практично неможливо, тому що немає грошей. Імперія мала план і вона його методично здійснювала - скажуть песимісти. Тепер ми незалежні і ми повинні це здійснити - так скажуть оптимісти і будуть праві. Все ж не в пустелі будуватимуть і кадровий потенціал є, і це не останній аргумент. У свій час не один стадіон побудували, навіть модернізували, дивіться, як «Карпати» почали грати!
Ні, Києву все рівно, а самі ми не витягнемо - скажуть песимісти і знову будуть праві. Гляньте, за пам'ятником Міцкевичу ви що бачите? Яму. Замість одного знесеного будинку (було два «вивихнутих» будинки) стоїть банк. Ще у 1998-му в «Поступі» й інших газетах було надруковано проект макету, як виглядатимуть ці два будинки. «Укрсоцбанк» є, поруч (з'єднаний таким же метало-бетонним скляним чудом) мав стояти інший будинок. Немає? Скільки у Львові таких «немає»? Готель за Оперним, де зараз стоїть енний базар? Руїни того, що мало бути театром поруч із податковою? Дорога-міст в нікуди на Науковій? Є причини, вони завжди знайдуться, чому цього немає.
Крапку поставить час. Він найбільший реаліст. Так, тільки час дасть остаточну відповідь, а до цього це просто спекуляції. Скажімо, той факт, що за минулий рік українці купили найбільше нових автомобілів в Європі, про що свідчить? Песимісти скажуть дорвалися, набрали кредитів і замість того, щоб вкласти в майбутнє, тобто в бізнес, освіту свою і дітей (західний варіант), вони, як африканці на гроші ООН, накупили дорогих іграшок - дорогих автомобілів при відсутності системи доріг. Але оптимісти скажуть, що все якраз навпаки - нові автомобілі купують найдинамічніші люди, бізнесмени, а в бізнесі швидкість прийняття рішень грає не останню роль, тому їм і потрібно швидко пересуватись у просторі. Доріг немає? Тому й джипи купуємо...
Або такий факт: наше майбутнє, українські учні, серед 37 країн світу продемонстрували 25-й результат з математики. Попереду Китай, Індія, Японія, Тайвань, Південна Корея, Сінгапур, Росія і Казахстан... Песимісти скажуть, що не може бути енна кількість шкільних підручників з алгебри, це не історія. Додадуть, що мода переймати американські методики і скорочення годин викладання, - це мода, і вона нічим не підкріплена. Хочуть батьки викидати гроші на вітер - їх гроші. Оптимісти скажуть, що це все дурня. Подивіться, де та Америка, а де там той Китай, зі своїми математиками, і взагалі, наші кращі учні давно вчаться за кордоном фізично, або фактично, у приватних школах-заповідниках. Там навіть викладання предметів іноземною.
Зрештою, якщо не кращі учні, так точно - найбагатші, їм тим паче знання не потрібні. Гляньте на наших політиків. Реалісти можуть сказати, що в тій же Америці 40% патентів, поданих фірмою Intel, зроблені китайцями або індійцями, а 47% всіх науковців і інженерів з науковими ступенями - емігранти. Впевнений, серед них є й українці. Але це деталі.
У випадку майбутнього Львова, а мова йде про великі переміни, це не вкотре вулицю перейменувати, чи пам'ятник поставити, завжди буде дві точки зору - песимісти і оптимісти, й обидва табори матимуть свої переконливі аргументи. Переможця визначить час. Тим паче, чекати залишилося недовго.
Інша справа, що від програшу, якщо переможуть песимісти, ми всі, без винятку, тільки програємо.
Фото зі сайту www.komitet12.org.ua