Ми живемо в унікальний час, коли вперше за останні 300 років ми отримали шанс розірвати останню пуповину, яка нас зв’язує із північно-східним сусідом.
Остання така пуповина – це так звані «мінські домовленості», які злочинно були підписані на початку російсько-української війни. Вороги (зовнішні та внутрішні), користуючись нашою слабкістю нав’язали нам такі пункти, які при їх виконанні загрожували українській державності.
З давніх часів відомо, що компроміси з агресором лише підвищують його апетит по захопленню нових територій. Так було з Гітлером, так було і з Путіном, який після здачі Криму (агов, шановні, хто за це сидить?) напав на східні області України. Те саме стосується і миролюбних переговорів з терористами, які зазвичай завершуються загибеллю заручників.
Після сумнозвісних «переяславських» подій, Московія надовго нас прив’язала до себе, щільно обв’язавши нас сотнями мотузок. Починаючи із фальсифікації історії і завершуючи забороною української мови, голодоморами та геноцидом у XX столітті. Безкровне проголошення відновлення Української Держави у 1991 році лише частково зняло зашморг з нашої шиї. Ще залишилося багато економічних та культурних зав’язок на сусідові. Це і газ, і залежність від експорту-імпорту багатьох товарів і навіть культурні наративи про міфічний «братський народ».
Проте Помаранчева революція та Революція Гідності завдали майже смертельних ударів по «малоросійській ідентичності» багатьох громадян України. І тоді ворог, відчувши смертельну небезпеку майбутньому Московської імперії, напав своїми військами та захопив частину нашої території. Зрозуміло, що кінцевою ціллю московської еліти є повернення до своєї імперської орбіти усієї України, без якої як відомо не буде імперії. Отримавши опір народу, путін, скориставшись нашої інституційною слабкістю та корумпованістю наших чиновників спробував зачепити свій кіготь в тілі України. Тоді були придумані та частково реалізовані так звані «мінські домовленості». Боязка Європа зітхнула із полегшенням – ризик нових воєнних дій зменшився, ну а те, що Україна може знову повернутися до Московії?.. Ну що ж таке життя. Головне бізнес та власні інтереси.
Український народ, стримавши ворога на Сході та зберігши свою державність окріп достатньо та не дозволив нашій владі просунутися у переговорах із споконвічним ворогом. Тепер у міжнародного московського терориста не залишається ніяких варіантів, ніж піднімати до максимуму ставки та лякати світ Великою Війною. Проте нас, які пережили сотні років співіснування з північним сусідом, які втратили мільйони наших героїв уже не злякати! Нам просто потрібен був час пожити окремо і окріпнути…
Теперішня інформаційна атака ворога уже ні до чого не призводить. Наша зовнішня позиція набуває ознак суб’єктності. Українці масово проходять стрілецький вишкіл, купують мисливську зброю, вступають у сили територіальної оборони. Навіть деякі «імпотентні» уряди Європи усвідомили, що нав’язати нам переговори з терористами та імплементацію якихось особливих статусів не вийде. Рубікон українського державотворення пройдено, хоча і розслаблятися рано. Звичайно, ситуація на кордонах тривожна. Московський щур загнав себе у пастку, коли «і хочеться і колеться». Коли напасти страшно, бо можна програти і відступати не виходить, бо надто високо ставки і свої не зрозуміють. Тепер весь цивілізований світ думає як зберегти лице старіючому диктатору. Така невизначеність є тривожною. Але ця тривога із знаком плюс. Україна готова. Готова назавжди розірвати останню московську пуповину…