Якби польський талісман Євро-2012 Славек з якоїсь причини вирішив за півтора року до початку футбольного турніру поїхати погостювати до свого українського колеги і духовного брата Славка до Львова, та ще й вирішив би добиратися до міста Лева автомобілем, на нього чекала б низка неприємних несподіванок.
Іще заздалегідь плануючи свою подорож до України, Славек, можливо, замислиться, через який із пунктів пропуску йому краще їхати. З одного боку, найбільше довіри в нього природнім чином мав би викликати перехід Корчова-Краковець, адже українські чиновники вже давно пообіцяли, що саме він стане головними ворітьми для автомобілістів, що прямуватимуть 2012 року на європейське футбольне свято.
З іншого боку, трішки провагавшись, польський чоловічок може поміркувати так: «Якщо всі їхатимуть через Корчову, то там буде без ліку машин – а значить, будуть величезні черги. То чого я буду стояти і чекати, як можна обрати менш навантажений альтернативний шлях?».
Відтак, радіючи зі своєї винахідливості та передчуваючи швидку зустріч зі своїм українським другом, Славек вирушає на Медику, аби невдовзі перетнути польсько-український кордон і опинитися в Шегинях.
Перетинаючи у такому піднесеному стані український кордон, Славек, можливо, навіть не звертає увагу на те, що на в’їзді на територію нашої держави відсутня будь-яка інформація про правила поведінки на дорогах України – а можливо, звертає, але думає, що не можуть же вони сильно відрізнятися від добре знаних йому правил у Польщі, і вирішує не забивати собі зайве свою і без того велику і важку голову.
Однак чималенький жовтий знак обабіч дороги уже на перших метрах української землі вже не може не впасти йому у вічі – той усім своїм виглядом вимагає уваги і створює у Славека враження, що йдеться про якесь дійсно важливе повідомлення. І саме тут для польського талісмана настає перший справжній стрес у цій подорожі – адже повідомлення на знаку написане нехай і великими, але геть незрозумілими йому літерами чужою мовою.
Трохи постоявши перед знаком, але так і не спромігшись розшифрувати написаного кирилицею таємничого повідомлення, Славек все ж таки рушає далі. Думки про нього, однак, не полишають польського гостя, і коли перед Славеком раптом виникає знак-попередження про «лежачого поліцейського», він не приділяє цьому належної уваги – попереду на і так нерівній дорозі не видно нічого, що особливо б виділялося.
Коли добре замаскована штучна нерівність таки раптово, ніби нізвідки, виникає майже перед колесами його автомобіля, Славек уже втрачає момент для того, аби вчасно пригальмувати – і через мить не тільки чує, а й усім своїм тілом відчуває потужний поштовх знизу.
Згадавши недобрим словом усіх причетних до встановлення на дорозі такої непомітної перепони і клянучи себе самого за неуважність, далі Славек уже їде набагато обережніше, і наступні три «лежачі поліцейські» у першому на його шляху українському населеному пункті шкоди його автомобілю більше не завдають. Те саме стосується і ще чотирьох не гірше прихованих від неозброєного ока штучних нерівностей у наступному селі, Волиці.
Щоправда, занадто довго безтурботність польського гостя на західноукраїнських дорогах не триває. Замість «лежачих поліцейських»-партизанів йому починає дошкуляти загальний жахливий стан українських доріг. Горби, ями, побитий нерівний асфальт – все це змушує Славека замислитися, чи не опинився він, бува, на якійсь не тій дорозі, чи не пропустив якогось важливого повороту. Повірити у те, що ось така дорога може вести від державного кордону до центрального міста Західної України, йому геть важко – не до такого він звик у Польщі.
Переконатися у тому, що він таки їде правильним шляхом, незвиклий до українських реалій польський гість зможе не скоро. Вказівники на Львів, звичайно, на узбіччі де-не-де трапляються, але усі надписи на них виконані все тією ж солов’їною мовою, і сприймати написане на них Славек може хіба що суто естетично.
Перший вказівник, на якому Славек зустрічає рідні латинські букви, з’являється лише на самому виїзді з п’ятнадцятикілометрової зони. Нехай і не польський, та все ж – нарешті! – зрозумілий надпис "L’viv" дещо додає йому упевненості. Її, втім, продовжують методично розхитувати горби і ями української битої дороги.
У якийсь момент Славек уже починає думати, чи не зробив він усе-таки великої дурниці, обравши Медику замість Корчової. Очевидно, міркує він, цю дорогу взагалі ніхто не збирається готувати до чемпіонату Європи з футболу, і всі сили кинуті на шлях Краковець-Львів. Уява малює йому десь там рівний асфальт європейського рівня, належним чином оформлені двомовні знаки і вказівники, і навіть таку дрібничку, як нормальні, помітні і плавні «лежачі поліцейські» (якщо вже їх конче треба ставити!), і його наповнює туга за не обраним маршрутом.
Саме тоді, коли ця туга досягає свого піку, Славек, навіть про це не підозрюючи, оминає вказівник для переїзду на той самий Краковець. Від омріяного альтернативного шляху польського талісмана відділяє усього лише кілька десятків кілометрів, та він не може цього знати – вказівник знову призначений виключно для українськомовного населення.
Відтак наш польський гість продовжує прямувати тією дорогою, яку обрав на свою голову, і червоно-біле волосся його продовжує раз у раз ставати дибки від особливостей вітчизняного утримування доріг. Коли ж починає стрімко сутеніти, і перед Славеком у повний зріст постає іще одна несподівана проблема, якої він засвітла не помічав.
Виявляється, що на додачу на всього на обраному ним шляху ще й не практикується забезпечення узбіччя автомобільного шляху сигнальними стовпчиками, які у Польщі видавалися йому чимось невід’ємним від нормальної дороги. Без них і так не надто помітна межа, що відділяла асфальт від узбіччя, з кожною хвилиною розмивається все дужче, і вже хвилин через двадцять стала зовсім невидимою. Від лиха подалі Славек притискається до суцільної смуги зліва.
Настрій польського гостя наших доріг лише трохи піднімається тоді, коли його авто виїжджає на відрізок шляху, з якого повністю знято верхній шар асфальту. Так, їхати по ньому не дуже приємно, але ж сам факт його існування вказує на те, що дорога-таки де-не-де ремонтується! «Значить, ще не все так погано може бути у 2012 році», - вирішує Славек, трусячись в салоні своєї машини.
Відтак він вирішує спробувати-таки знову сконцентруватись на природному для нього позитиві – тим більше, що причини для цього є, адже вказівники дедалі частіше оздоблені словами з латинських літер і впевнено спрямовують його до Львова. Тож коли невдовзі Славек таки минає не зовсім прихований у нічній темряві знак міста Лева, йому здається, що усі неприємності залишилися позаду.
Ця ілюзія, звичайно, триватиме недовго. Уже від початку подорожі офіційною територією міста Славек виявить для себе, що насправді одномовність дороговказів і в самому місті залишиться принциповою. Не без подиву він побачить, що англійською вказані лише напрямки, що ведуть до банків чи до «Спліт-Клубу», а кудою проїхати до центру міста можуть дізнатися лише ті, для кого кирилиця не є шифром…
Однак це все – уже інша частина пригод польського талісмана. Що стосується першої частини, то розповідь про неї сильно занепокоїла його українського колегу, Славка, адже той і гадки не мав, що за півтора року до Євро-2012 дорога від польсько-українського кордону до одного з міст-організаторів футбольного чемпіонату може бути у такому жахливому стані.
Аби з’ясувати, чи можна буде взагалі рекомендувати своїм польським друзям їхати на Євро до Львова дорогою Шегині-Львів, він звернувся по відповідну інформацію до керівника Служби автомобільних доріг Львівської області Петра Шпитака. Той запевнив Славка, що дорога буде приведена в порядок.
«Ми плануємо повністю відремонтувати всю дорогу від кінця Городоцької до митного поста. Всі знаки маршрутного орієнтування будуть замінені на двомовні. Сигнальні стовпчики, розмітка проїжджої частини і все, що стосується безпеки руху – все буде відповідати нормам», - запевнив він.
Також керівник Служби автодоріг пояснив Славку, що і з «лежачими поліцейськими», які, як виявилося, таки пошкодили машину його друга під час першого зіткнення, все буде добре настільки, наскільки це взагалі можливо.
«Лежачі поліцейські» за державними будівельними нормами заборонені. Зараз як виняток вони встановлені, зокрема, в с. Волиця для зменшення аварійності на цих ділянках дороги, адже вони проходять по населеному пункту. Але ті «лежачі поліцейські» також будуть переоблаштовані і відповідатимуть усім умовам безпеки руху – на них буде розмітка, всюди встановлять попереджувальні знаки тощо», - пообіцяв посадовець.
Отже, як завжди, маємо обіцянки, що все буде зроблено належним чином. Чи варто ними бути ситими нашим польським сусідам, які вирішать услід за першопрохідцем Славеком сісти в авто і поїхати до Львова на великий футбол, звичайно, велике питання. Можливо, усе ж таки надійніше буде їхати через нехай і переповнений (гіпотетично), але приведений у належний стан (також гіпотетично) Краковець…