Заледве Україна після довгих страждань і важких принижень здобула той омріяний безвізовий режим з Європейською Унією, як Шенґенська угода загалом опинилася під екзистенційною загрозою. Невже ми так і не встигнемо насолодитися вільними мандрами від Перемишля до Лісабона?
Винні в цьому потоки біженців, від яких Європа останніми роками намагається відбиватися всіма силами й засобами. Чимраз більше країн-членів ЄУ нарікають на Дублінський регламент і домагаються як не його скасування, то, принаймні, радикальної ревізії.
То що ж це за регламент такий? Нагадаємо нашим читачам: документ було ухвалено 2003 року, він заступив собою Дублінську конвенцію, затверджену в червні 1990 року в ірландській столиці. Щоправда 2013 року його підкоригували, й вийшов Дублінський регламент ІІІ. Документ впорядковує міграційні правила й регламентує поводження з прохачами притулку, котрі прибувають до Європейської Унії. Він заснований на тому ж принципі, що й попередні два документи, коли перша держава-член, яка прийняла мігранта або де подано заяву про надання притулку, несе відповідальність за особу-прохача. Однією з головних цілей Дублінського регламенту є запобігання подачі заявником заяв в декількох державах-членах.
Після міграційної кризи, пік якої припав на 2015 рік, багато громадян ЄУ хотіли б змінити занадто ліберальні, як на їхню думку, правила прийому біженців і надання їм притулку. Особливо активно проти напливу прохачів притулку виступають країни Південної Європи – Греція, Італія та Іспанія, – котрі найбільше потерпають від міграційної хвилі.
Хоча не тільки вони. Невдоволення ліберальною міграційною політикою ЄУ зростає і в Німеччині. Здобути пакет німецької соціальної допомоги – надзвичайно приваблива мета для шукачів притулку. Саме тому останніми роками так зростають рейтинги партії «Альтернатива для Німеччини», яка чільним своїм програмним пунктом ставить недопущення мігрантів на Богом дану німцям землю. За кілька років вона з марґінальної політичної сили перетворилася на партію з досить чисельною фракцією в Бундестазі та в більшості ляндтагів.
Хоча дивна трохи складається ситуація: потік біженців до Європи стрімко спадає, а міграційна проблема не менш стрімко загострюється, загрожуючи зірвати Шенґенську угоду, створюючи урядові кризи, псуючи відносини всередині Європейської Унії.
Подаємо для наочності трохи статистики, котра є доволі промовистою. Її у середу, 27 червня, оприлюднила в Женеві Міжнародною організацією з міграції (International Organization for Migration – IOM). Так от, згідно з даними організації, у першій половині поточного року відчутно скоротився потік прибулих до Європи нелегальних мігрантів. За час від першого січня 2018 року їхнє число становить 54,3 тисячі осіб. Порівняймо з минулим роком, коли за цей же період їх прибуло 187 тисяч, а в першій половині 2016 року – 390,5 тисяч.
Тобто ситуацію з біженцями в Європі вдалося взяти під контроль, стабілізувати процес й попри саботування деяких країн-членів, котрі не бажають виконувати своїх зобов’язань щодо міграційних квот, фактично залагодити проблему. Чому ж міграційне питання нині стає руба у Європі? Бо існує інерція виборчих преференцій. Нагнітанням ситуації навколо міграційної кризи за останні три роки певним політичним силам вдалося так налякати європейців, що ті ще довго здригатимуться, почувши слово «біженець».
Політикам-популістам вдалося дуже добре інструменталізувати це питання й здобути на ньому політичні дивіденди. Найяскравіший приклад – Італія. Цьогоріч у березні там відбулися позачергові парламентські вибори. Їхніми переможцями стали дві популістські сили: лівопопулісти з «Руху 5 зірок» і правопопулісти з партії «Ліга». Обидві партії послуговуються євроскептичною і антиіммігрантською риторикою. А ще і одна, і друга прихильно ставляться до Росії, не приховуючи цього. Окрім того, що вони завжди позитивно відгукувалися про Кремль і Путіна, вони ще й налагоджували безпосередні контакти з російським політикумом. Так, «Ліга» у березні минулого року підписала угоду про партнерство з кремлівською «Єдиною Росією». А «Рух 5 зірок» неодноразово відряджав своїх депутатів на з'їзди «єдиноросів», де ті контактували зі самим шефом Кремля, а потім ще й цим нахвалялися.
От ці дві партії сформували більшість і, відповідно, кабінет міністрів у Італії – країні-членкині «Великої сімки». Нагадаємо, що прем’єр-міністр від цієї коаліції Джузеппе Конте був єдиним на недавньому саміті G7 в Канаді, хто підтримав пропозицію Дональда Трампа повернути Владіміра Путіна восьмим членом до елітної спілки держав.
Не набагато краща ситуація в Австрії, де коаліцію створили консерватори і ультраправі. Перші прагнуть налагодити кращі стосунки з Росією, а другі не приховують своєї любові до російського лідера.
Щоправда проросійським правопопулістським силам не вдалося прийти до влади у Франції і Нідерландах, хоча шанси вони мали досить високі. Але в будь-якому випадку У Парижі й Амстердамі доведеться зважати на думку тих людей, котрі підтримують ці партії.
Про німецьку «Альтернативу» ми вже згадували. Загалом у політикумі ФРН нині створилася дуже складна ситуація: через все те ж міграційне питання урядова коаліція, створена з такими труднощами, може запросто розвалитися. Причому, як це не дивно, сварка виникла не між християнськими демократами та соціал-демократами, а в середовищі самих хадеків, тобто в ХДС/ХСС.
Лідер баварського Християнсько-соціального союзу Горст Зеегофер (Horst Seehofer), котрий нині є міністром внутрішніх справ Німеччини, презентував «генеральний план» з 63 пунктів щодо вирішення проблеми біженців у крані. Голова Християнсько-демократичного союзу, канцлерка Анґела Меркель погодилася аж зі 62 пунктами програми свого міністра. Утім щодо одного пункту вона висловила свою категоричну незгоду. Міністр має намір закрити німецькі кордони для біженців без документів або тих, що були вже зареєстровані у будь-якій іншій країні Європейської Унії. Меркель же вважає, що такий підхід суперечить європейським нормам надання притулку і німецькому законодавству, а окрім того, є несправедливим щодо таких країн, як Греція та Італія, змушених брати на себе головний тягар міграційної кризи.
Утім Зеегофер твердо наполягав на своєму. Він навіть заявив ультимативним тоном, що коли не буде знайдено компромісу, то скористається наявними у нього міністерськими повноваженнями і заборонить німецьким прикордонникам впускати до Німеччини біженців без паспортів і з реєстрацією в інших країнах Унії. Таким чином спалахнув конфлікт, який загрожує розвалити не лише християнсько-демократичний альянс, а й сам уряд Німеччини, котрий цього разу формувався рекордно довгий термін.
Це важко собі уявити. Партії створили альянс ще 69 років тому, абревіатура ХДС/ХСС вже здавалася нерозривною. ХСС собі мирно збирала голоси консерваторів у Баварії, а ХДС – у решті Німеччини й не потикалася до «зони інтересів» партії-посестри. Невже таке, здавалося б, вторинне питання на тлі небувалого за останні роки економічного зростання Німеччини здатне зруйнувати хадецьку єдність?
Здатне, якщо на обрії – вибори. Вибори до ляндтагу Баварії відбудуться в жовтні. Досі в тамтешньому земельному парламенті не було «Альтернативи для Німеччини», але цього разу, якщо ця популістська партія успішно розіграє міграційну карту, то може відібрати достатньо голосів у ХСС, для своєї легітимізації в Баварії. Тому Зеегофер змушений теж вдаватися до міграційного популізму, аби конкурувати з популістами.
Поки що загострення конфлікту в німецькому уряді вдалося щонайменше відтермінувати. Анґела Меркель запропонувала почекати з вирішенням цього питання до саміту Європейської Унії, який пройде в Брюсселі 28–29 червня. На ньому вона сподівається переконати інші країни ЄУ в необхідності знайти спільне рішення для проблеми біженців.
Про те, що вдасться знайти вирішення цієї проблеми в Брюсселі, більшість експертів висловлюються песимістично. Принаймні попередні зустрічі окремих глав держав і урядів ЄУ виявили багато суперечностей у підходах різних країн до питання біженців. Найпроблемнішою є позиція Італії, котра хоче виставити жорсткий бар’єр для нелегальних мігрантів. Хоча проблема ця нині, як ми вже зазначали, значно перебільшена. Наведемо ще трохи статистики від IOM. Згідно з нею, кількість мігрантів, котрі прибули за минулі півроку до Італії, в порівнянні з цим же періодом 2017 року скоротилася всемеро (!) і становить лише 16,4 тисячі осіб. Приблизно стільки ж нелегалів потрапило до Іспанії (16,2 тис.) і Греції (13 тис.)
Тим не менше італійський прем’єр Джузеппе Конте вимагає скасувати згаданий Дублінський регламент, який регулює прийняття біженців до Європи. «Якщо не вирішити проблему мігрантів і біженців, котрі приїжджають до Європи, то Шенґенська зона в ЄУ, всередині якої можна пересуватися між країнами без віз, може опинитися під загрозою», – застеріг Конте.
І він має рацію, адже план Зеегофера це фактично і є повернення до внутрішніх кордонів всередині Європейської Унії. А щойно такий режим запровадить Німеччина, як за її прикладом підуть й інші країни Європи, котрі не бажають собі ускладнювати життя міграційними проблемами.
Тож Шенґен реально перебуває під загрозою, як і європейська інтеграція загалом. Адже на форумах ЄУ вже майже не почуєш гасла про «Європу регіонів». Замість нього чимраз гучніше лунає «Європа націй» на радість правопопулістським політичним силам.