Свою першу Шенгенську візу я отримала шість років тому. Їхала на музичний фестиваль Sziget в Угорщину. Організатори вислали факсом офіційне запрошення. Усі необхідні документи та довідки я збирала три дні, в угорському консульстві в Ужгороді зареєструвалася за місяць.
Шенгенську візу в Ужгороді мені так і не дали. Помічник консула сказав, що приймають лише оригінали запрошення. Зате у черзі під консульством порадили їхати в угорське консульство прикордонного містечка Берегово. Мовляв, там консули простіші.
Консул справді був приємний. Його влаштувало запрошення по факсу. - Ты мне понравилась, но про Венгрию хорошо напиши, чтобы туристы приезжали, - наголосив. Візу мені дали через тиждень.
Через рік отримала візу і в чеському консульстві.У консула був хороший настрій. - У вас грошей не вистачає на банківському рахунку, - крутить в руках виписку з банку, - Їдете на тиждень, треба, аби на картці було не менше 50 євро на день. Але нічого, докладете ще пару тисяч, покажете довідку - отримаєте візу.
Потім у мене була ще кілька угорських, словацька та польські візи. А останню мультивізу на два роки мені дали у польському консульстві. Коли йшла на співбесіду до консула, подруга порадила:
- Вдягнись офіційно і стримано, і йди до віконечка, де документи приймає чоловік. На співбесіду я так і не потрапила, візу дали і без цього. У консула не було настрою приймати українців. На одяг ніхто не звертав уваги, а документи механічно прийняла невдоволена полька.
Скоро моя віза закінчиться, мені знову потрібно буде їхати за кордон. І я з неприємністю згадую, що будуть такі моменти, що мені доведеться збирати папки документів, за кілька місяців дзвонити у консульство, щоб стати в чергу, відбиватися від рішал, всоте ксерити документи, міняти гроші на євро, мліти в черзі, пропускати поза чергою «своїх», принизливо чекати під віконечком, сподіватися на хороший настрій консулів, щось комусь пояснювати, вмовляти, вставляти польські-чеські-угорські-англійські слова, просити і т.д. Знайомо? Мені після такого у Європу не хочеться, мене там не чекають.