Відмовлявся від солодкого, вчився різьбярству і землеробству, інвестував у нафту, заснував банк і заповідник, вів перемовини з Голлівудом – Митрополит Андрей Шептицький був не лише духовною опорою церкви та українців, а й живою діяльною людиною. Саме так ZAXID.NET пропонує згадати про нього у річницю похорону, що відбувся 5 листопада 1944 року у Львові. А також – подивитись на рідкісні фотографії митрополита Андрея та його родини.
Про походження
Митрополит Андрей Шептицький походив із аристократичного роду графа Івана Кантія Шептицького – землевласника, політика, громадського діяча. Його мама – Софія Фредро, донька польського письменника Олександра Фредро, також була графського походження гербу Бончів. Жінка писала книжки і малювала картини, деякі з яких зараз зберігаються у Варшаві. Там же живе і нащадок Митрополита Андрея, його внучатий племінник Анджей Шептицький.
У роду Шептицьких до Андрея було п’ятеро єпископів, один з яких – Атанасій Шептицький – заклав собор Святого Юра, що згодом став митрополичим осідком. Митрополит мав 4-х братів (ще двоє померли у віці 2-х і 17-ти років), один із яких також став монахом – Климентій Шептицький, інший – військовим (Станіслав Шептицький), ще один – землевласником (Александер Шептицький), третій – громадським діячем (Леон Шептицький).
Майбутній Митрополит отримав приватну середню освіту, а згодом вивчав за кордоном юриспруденцію та філософію, розпочав військову кар’єру, та після 30 років вирішив присвятити себе Церкві.
Про дві хиби і характер
Із дитинства Роман (ім’я до висвячення) Шептицький, як згадувала його мама Софія, мав вибуховий, холеричний темперамент. «Мати Шептицького в кімнаті – це все одно, що тримати локомотив», – казав князь Адам Сапіга, як переповідала у своїй лекції у 2015 році дослідниця історії Церкви Наталія Сеньківська.
Та майбутній очільник УГКЦ зміг настільки опанувати себе, що згодом, як згадували очевидці, навіть найбільш зденервовані люди набирались спокою, лише як проходили повз нього.
Другою хибою хлопця, за словами Наталії Сеньківської, про яку вона дізналась, вивчаючи документи про беатифікацію Андрея Шептицького в Римі, була його пожадливість. Про це у своїх книжках також згадувала Софія Шептицька. Вона писала, що син з дитинства намагався приборкати себе і не їв при столі солодких страв.
Є і такий спогад про Митрополита: коли до нього на Святоюрську гору прийшли німецькі офіцери, то здивувались, що його обід складався із чорного хлібу, картоплі та води. «Я їм те, що і мій народ», – відповів Андрей Шептицький на здивування.
«Він вчився на колінах, тому що було спекотно в кімнаті, і він засинав при науці, а наука вимагала іноземних мов, запам’ятовування і всього решта, тому вчився на колінах», – говорила під час лекції про Митрополита Андрея Наталія Сенківська.
Про здоров’я
Майбутній Митрополит із дитинства мав проблеми зі здоров’ям – як і матір, яка померла від туберкульозу, перехворів пневмонією. Окрім того, він переніс скарлатину і тиф, що завадило йому продовжити військову кар’єру.
Хвороби ослаблювали організм і зрештою призвели до запалення суглобів (поліартриту) та інвалідного візка, у якому Глава УГКЦ провів 14 років.
Водночас Митрополит мав гарну поставу і неабиякий зріст – 2 метри 8 сантиметрів. На більшості фотографій він сидить, проте збереглись і фото Андрея Шептицького на повен зріст, на яких він справді і великий, і величний.
Про ремесло
Митрополит Андрей Шептицький, окрім того, що мав кілька вищих освіт, опанував і ремісництво – умів різьбити, знався на золотарстві, землеробстві, тобто вчив те, що може знадобитись монастирю. Також Митрополит малював – успадкував цей хист від мами Софії. Утім у старшому віці він відмовився від цього заняття, та натомість став покровителем українського малярства, зокрема, Олекси Новаківського і Модеста Сосенка.
Так само він дбав, аби ремесел вчились інші священники, а також, щоб вони були фінансово грамотними – опановували торгівлю, бухгалтерію і кооперацію. По-перше, це допомагало, коли УГКЦ не мала жодної підтримки від влад, що приходили у Галичину, по-друге, свої знання і вміння вони передавали селянам, допомагаючи їм ставати більш заможними.
Про бізнес
Батько Андрея Іван Шептицький, як і дідусь по маминій лінії Олександр Фредро, були хорошим фінансистами, господарниками і управлінцями. Це перейняв і молодший Шептицький. Окрім власних знань, він завжди мав при собі фахових управителів високого рівня, як-от отця Тита Войнаровського, який був його довіреною особою. Також, як розповідав дослідник Зиновій Свереда, Андрей Шептицький був прихильником інновацій і технологій, читав багато ділової літератури з-за кордону (знав з десяток іноземних мов).
У 1910 році митрополит став одним із членів комітету засновників Земельного банку гіпотечного (ЗБГ) – першого такого в Україні. Цінні папери банку згодом визнавалися у всіх банках Європи і навіть США. Банк допомагав українським кооперативам «Сільський господар», «Народна торгівля» і «Маслосоюз» (останній постачав галицькі вершки усьому світу). Також з ініціативи та опіки Андрея Шептицького була заснована священнича кооперація «Власна поміч», що розвивав молочарні та пов’язані з ними виробництва. Священники купували акції і таким чином фінансували селян, щоб ті мали гроші для обробітку землі. Андрей Шептицький заснував також страхову спілку «Дністер» і банк з такою ж назвою, що розташовувався у будівлі на розі Руської і Підвальної (зараз там – поліклініка).
У 1922 році Митрополит допоміг розвинути цукерковий бізнес удови Климентини Авдикович, крамничку якої побачив на Руській біля банку «Дністер». Спочатку він вклав у справу 10 тисяч доларів, також вмовив на це брата, ігумена Унівської лаври, Климентія Шептицького. А коли справи налагодились, то усі майнові права на фабрику солодощів «Фортуна» отримала Климентія. Вже у 1935 році фабрика експортувала свої солодощі в Європу і навіть у США.
Окрім того, Андрей Шептицький інвестував у нафтову галузь у Бориславі, де на той час відбувався «нафтовий бум» і видобувалась велика частка світової нафти. Він був співзасновником нафтових спілок «Унія» та «Радова» після Першої світової війни. Також Митрополит інвестував у нерухомість – зокрема, за кордоном. Так, він купував землю у Німеччині, вкладав гроші у будівельні компанії, у два ресторани в Амстердамі. А за прибуток від вкладень він купив кілька будинків у Парижі, серед них – для інвалідів Української галицької армії.
Зиновій Свереда також розповідав, як Андрей Шептицький напередодні Другої світової війни врятував церковні гроші – перевів їх у швейцарські франки, адже війна – це гіперінфляція, а Швейцарія була нейтральною державою. Згодом за ці врятовані Митрополитом кошти Церква придбала 800 га землі біля Зарваниці.
«Такою, як Митрополит хотів зробити Галичину 100 років тому, стали сучасні скандинавські країни, на які рівняється більшість країн світу», – говорила у своїй промові сенаторка УКУ Наталія Попович.
Про екологію
Митрополит заснував у Ґорґанах на горі Яйко Перегінське біля Осмолоди (Івано-Франківська область) кедровий заповідник. Він провів туди вузькоколійку і запросив до роботи фахівців. Зараз це один із найстаріших кедрових заповідників у Європі, хоча його територія за радянських часів і була добряче понівечена.
Водночас у часи Андрея Шептицького УГКЦ вела лісове і мисливське господарство, на чому заробляла. Церква мала понад 30 тис. га лісу, де все було організовано за новітніми технологіями і куди приїжджали полювати відомі європейці.
Про Голлівуд
Митрополит Андрей Шептицький домовлявся з Голлівудом про створення художнього фільму про Голодомор. Про цей факт розповідали співавторки дитячої книжки «Шептицький від А до Я» Оксана Думанська і Галина Терещук. Хоча ця історія про перемовини із заокеанськими режисерами у книжку не увійшла.
Андрей Шептицький зорганізував у Празі Комітет підтримки голодуючих українців, хоча Радянський союз відхилив зібрану гуманітарну допомогу. 24 липня 1933 року він і єпископи УГКЦ звернулись із відозвою «Україна у передсмертних судорогах» до всіх християн світу із закликом поширювати правду про Голодомор. Митрополит був одним із перших, хто не боявся говорити про Голодомор 1932-33 років на увесь голос і на увесь світ.
5 листопада 1944 року на похорон Митрополита Андрея прийшли тисячі людей. Львів тоді був окупований радянською владою, утім навіть вона не змогла завадити українцям попрощатись із Андреєм Шептицьким.
*У тексті використані фото та матеріали із сайтів Zbruc.eu, Радіо Свобода, УІНП, Видавництво старого лева