Він атеїст - казали одні, інші певні, що все його життя - суцільна молитва. Тож на чиєму боці правда? У нашій рубриці про Шевченка - Тарас і Бог.
Сьогодення. Чи багато з нас пригадає, чиє зображення - на стогривневій купюрі? Так, Шевченка. Тоді ускладнимо завдання: а які його слова вибиті поруч?
Вже в цих словах є свідчення Шевченкової віри. А пізнавав Тарас Бога ще малим. На службі у дяка Богорського хлопчик вивчив сто п’ятдесят псалмів і весь Часослов.
У його селі не був похований жоден покійник, над яким малюк не читав Псалтиря.
За це він отримував від родичів покійного книша - хлібину - та копу грішми. Та учитель забирав заробіток: залишав лише п’ятак та бублик.
Та моральність у Тараса була сильнішою, аніж у дяка: за рік до смерті він зізнається в Автобіографії, що малим відшмагав учителя за те, що той напивався до нестями та карав інших дітей.
А ще зізнається, що вкрав у Богорського альбомчик з образами святих, аби зарисовувати їх. Біблійні сюжети з’являються у Шевченка і в час навчання у Петербурзькій академії мистецтв. Навіть без завдань він самостійно бере їх для контрольних чи іспитів.
Митрополит Іларіон Огієнко підрахував, що у Шевченковому Кобзарі - п’ятнадцять відсотків релігійності.
Задля натхненням Божим словом Тарас звертався до музи.
Шевченко ходив до церкви, причащався, а в піст - постив. Особливо шанував Богородицю - оспівував її.
Молився і за всіх знедолених: кобзарів, наймичок, кріпаків.
За це комуністи назвали Шевченка атеїстом. Та це не так.
Любов до Бога засвідчує і ще один факт: в час арешту в Оренбурзі, коли його привезли і кинули в коридор казарми, він тихо, без нарікань заснув на підлозі з Біблією на грудях.
А вже на засланні в Новопетрівській фортеці Шевченко навіть співав Богослужіння в православному храмі. Там мріяв намалювати воскреслого Христа для головного намісного іконостаса. Та цар Микола не дозволив.