Дивлячись на світовий досвід, мені найбільше імпонує позиція англійців: «Ми не вважаємо себе дурнішими від євреїв, то чого їх боятися?» Така позиція не дає ґрунту для антисемітизму.
До написання цього тексту мене спонукала неприємна подія, коли через гострі дискусії, спричинені відкриттям «Галицької Жидівської Кнайпи», двоє відомих львівських інтелектуалів порвали стосунки, а деякі перестали вітатися. Питання - чи так би чинили євреї, що мають протилежні думки?
Мав нагоду спостерігати, як в подібних обставинах вони публічно сваряться і обзивають один одного, але водночас непублічно сідають за стіл і обдумують вигідні спільні справи. То хто ж таки чинить мудріше? Тим більше, що «стара гвардія» незашореної активної львівської інтелігенції нараховує небагато більше ста осіб, і гніватися «на смерть» у рамках такого маленького «гетто» просто смішно.
Я не науковець і оперую лише власним досвідом й досвідом своєї родини. Вважаю, що живильним ґрунтом для антисемітизму є, перш за все, самооцінка людей, їхні історичні страхи і побутові комплекси. «Ми такі во прості і добрі, а жид хитрий і підступний, оббере догола і потім сміятися буде!» - а чому б і не посміятися з дурня, котрий залишає у корчмі всі гроші, замість занести їх своїй родині?
Дивлячись на світовий досвід, мені найбільше імпонує позиція англійців: «Ми не вважаємо себе дурнішими від євреїв, то чого їх боятися?» Така позиція не дає ґрунту для антисемітизму. Хоча в історії Великобританії було кілька моментів, коли євреї завдавали їй дуже дошкульних ударів. Чого варта лише безпрецедентна на той час психологічна атака Натана Ротшильда на Лондонській біржі після Ватерлоо, в результаті якої він отримав контроль над Bank of England. Але інтелігентні англійці й тут дали собі раду, втративши в результаті не так багато і надавши безрідному євреєві дворянську гідність - нечуваний на той час вчинок.
Ідеться, до речі, про той самий банк, в якому навіки пропав скарб Війська Запорізького, так зване «золото Полуботка». Євреїв гнобили не менше від нас, вони також не мали своєї держави, отже, втрата скарбу в тих обставинах є все ж результатом непрофесійності, некваліфікованості, або непростимої наївності наших предків.
Ще один удар Великобританія зазнала в наш час від угорського єврея Джорджа Сороса, котрий талановитою грою на фінансових ринках «обвалив» фунт стерлінг. Але і ці рани англійці зуміли залікувати - сьогодні фунт майже вдвічі дорожчий від американського долара.
Мені важко зрозуміти справжнє, а не деклароване ставлення до євреїв з боку інших цивілізованих націй. Розмовляти на єврейську тему європейці, американці і канадійці, котрі займають хоч якесь вагоме становище в суспільстві чи бізнесі, попросту бояться. Як тільки я пробував про це поговорити, вони відразу міняли тему, або відверто казали, що про це говорити небезпечно. Адже слова можуть бути по-різному потрактовані, а то й перекручені, а в їхньому світі будь-який натяк на антисемітизм може коштувати кар'єри чи суспільного становища.
Чи це нормально, що ці люди й цілі суспільства такі застрашені?
Чи не є ця обставина дуже небезпечною базою для виникнення в тих суспільствах масштабного новітнього антисемітизму?
Спогади про досвід моєї родини починаються зі сумнозвісних трагічних подій у воєнному Львові. Мама була підлітком, коли у 1942 році було знищено кількадесят активістів у львівському гетто і сусідські родини з дітьми йшли зі Знесіння на Замарстинів подивитися, як звисають євреї з балконів. Немудрі поляки й українці з цього тішилися. Мій дідо туди не ходив і дав моїй мамі перший урок на тему «не вбий». Побутовий антисемітизм на наших теренах має давню і розлогу історію, окрім того, фашистська політика міжвоєнної Другої Жечпосполитої сприяла таким настроям.
Негідна поведінка багатьох українців і поляків у часи війни наочно демонструє неефективність одержавленого релігійного виховання, яке тоді було обов'язковим і до впровадження якого так сьогодні прагнуть галицькі цьоці і бабці. Толку з того, що всіх тодішніх дітей у школах вчили Закону Божого, стрункими шеренгами вели до Святого Причастя і змушували зазубрювати незрозумілі для юного віку догмати, якщо серед тих дітей потім виявилися розбійники і вбивці? Ця система примусового морального виховання римо-католиків і греко-католиків масового екзамену в час війни зовсім не склала.
В радянські часи я антисемітизму не зауважував. Звичайно, бо всі євреї тоді були росіянами. Я на все життя вдячний моїм вчителькам-єврейкам російської мови, котрі були високо інтелігентними людьми, навчили нас думати і гідно поводитися. Радянський режим тоді воював з українською мовою також і методом підбору кадрів для її викладання, серед наших вчителів ще траплялися знакові особистості, але вони мусіли сидіти тихо. А «росіянки»-єврейки дозволяли собі розповідати навіть про офіційно замовчувані історичні факти з метою нашого етичного виховання.
Мені видається, що перебільшене враження про теперішній антисемітизм на наших теренах має ту саму причину, що й інші проблеми - під час «революції» 1989-91 років на поверхню суспільства активно випливли не найкращі його представники. Ні, вони всі хороші хлопці, але я не хотів би жити в «їхній» Україні. Окрім подвійної моралі, демагогії та злодійства, вони притягли зі собою у владу цілий букет комплексів «анти» - гендерних, національних, релігійних. Мав кілька разів нагоду послухати відверті сентенції п'яненьких представників нової «еліти», котрі щиро висловлювалися в колі «своїх». Господи, поміняй їх швидше на нову генерацію!
Наша новітня «еліта» складається здебільшого з недавніх вихідців із села. В час перетворень такі люди швидше й нагліше захоплювали вигідні висоти. А на селі побутував традиційний «страх перед жидом», який часто супроводжувався ненавистю. Адже протягом віків власне євреї були орендаторами в поміщиків, корчмарями-монополістами, лихварями. Короткий історичний період, коли митрополит Шептицький запровадив правильну концепцію рустикальної економіки і здорових партнерських відносин з євреями, минув надто швидко і не встиг переформатувати віками сформованої ментальності. Тому в сучасній Україні антисемітизм і рагулізм все ще ходять у парі.
Треба казати правду - побутовий антисемітизм ще справді існує. Але треба казати і другу частину цієї правди - які його корені і причини, кому він вигідний і хто його підігріває. А також - хто є все ще настільки дурним, що ведеться на ці провокації і робить таким чином «рекламу» незалежній Україні.
Антисемітизм вигідний для тих, хто робить політику і капітал на роз'єднанні людей, на інспіруванні взаємної ненависті. На жаль, цим бізнесом займаються і єврейські, і наші «праві», як і «закляті друзі» обох народів. У кожному конкретному випадку треба шукати чиюсь конкретну вигоду.
Чому в нас майже немає побутової антипольськості? Бо вона нікому не вигідна - що на цьому заробиш? (Позиція окремих «оригіналів» лише підтверджує це правило.)
Майже всі єврейські друзі моєї родини виїхали. А ті, хто залишився, свого єврейства голосно не декларують. Просто вони вважають себе звичайними членами нашого львівського суспільства, яке завжди було мультикультурним. А також не вважають за потрібне долучатися до окремих антиукраїнських випадів, що все ще трапляються з боку місцевих єврейських товариств.
Мої батьки пліч-о-пліч зі своїми єврейським колегами по роботі фактично прожили найкращі активні роки свого життя. Євреї, бувало, допомагали їм в обставинах, коли українські друзі боялися втручатися. Думаю, що багато українців змогли би навести подібні приклади зі свого життєвого досвіду. Друзі-євреї дотепер листуються з моїми батьками, наше місто і країна їм зовсім не байдужі.
І нарешті хочу сказати декілька слів про проблему Янівського концтабору у Львові.
Панове, історичний досвід показує, що надурити євреїв майже неможливо. Ну не будуть вони за свої гроші робити меморіал таким, як ми того хочемо. Відсутність меморіалу і впорядкованої території на місці великої трагедії, жертвою якої стали також десятки тисяч не-євреїв - це неправильно. Вже багато років цей факт використовується як наочна ілюстрація нашого надуманого львівського антисемітизму і серйозно б'є по репутації Львова як цивілізованого багатокультурного міста. Безконечні дискусії, багатосторонні зустрічі, розмови про нові й нові конкурси - все це справи не вирішує, а тільки затягує час. Щоб вирішити проблему, треба просто самим збирати кошти і самим цей меморіал зробити. Впевнений, що серед нашої майже мільйонної львівської громади знайдеться достатньо людей, для котрих ця потреба є очевидною.
Фото зі сайту www.gazeta.lviv.ua