Ще раз про героїв, ще раз про жертви

Пан Дмитро Карп'як з Коломиї взявся дискутувати зі мною. Він критикує мою тезу, що в Україні «герої роз’єднують, жертви об’єднують». На його думку, моя теза продиктована або моїми добрими намірами (“вірою в сентиментальну душу українського народу»), або ж моїм твердим лібералізмом.

Він, однак, не припускає, що може бути ще одне і до того ж, головне джерело моїх переконань. Ним є факти. Маю на увазі дані соціологічних досліджень. Перш, ніж почну їх цитувати, почну з застереження: коли я говорив про «героїв», мені йшлося специфічно про тих двох, про яких останнім часом найбільше дискутують в Україні – Бандеру і Сталіна.

Два опитування – «Українських демократичних ініціатив» 2002 та «Українського демократичного кола» 2006 р. – виразно показують, що у масовій історичній свідомості Бандера і Сталін належать радше до антигероїв, аніж до героїв, і що виразних змін щодо них за ці роки, розділені Помаранчевою революцією, не сталося. Зміни якщо і є, то стосуються лише посилення їхнього негативного образу в Україні (див. нижче таблиці 1 і 2).

Таблиця 1.

Історичні постаті, які викликають позитивні емоції (листопад 2002)

Історичні постаті, які викликають негативні емоції (листопад 2002)

Джерело: Ліля Уткіна, «Back to the USSR»,Українська правда, 14.01.2003; Іван Смішко, «Українець – це звучить загадково», Поступ, 16-22.01.2003

Таблиця 2. Скажіть,   негативно   чи   позитивно   Ви   ставитеся   до   перелічених нижче історичних та політичних діячів (грудень 2006 р.).  

Джерело: «Герої, цінності та міфи сучасної України: огляд соціологічних досліджень»,   (останній  раз я мав доступ до цього сайту у 2007 р. – від цього часу цитовані дані з сайту зникли; буду вдячний, якщо хто-небудь подасть мені нову адресу, де розміщені результати цього опитування).

Інший приклад. Усі пам’ятають скандал навколо телевізійного шоу «Великі Українці» (2007-8 рр.) , коли Бандера був «знятий» з першого місця внаслідок маніпуляцій Табачника. Мало хто, однак, звертав увагу  на дослідження Київського Міжнародного Інституту Соціології, проведеного під час цього шоу, у грудні 2007 р.  Опитування показало (див. таблицю 3), що: а) Бандера є героєм лише для мешканців Західної України – та й то там він займає лише п’яте місце; б) Сталін не фігурує у першій десятці ніде, навіть на Сході і Півдні.

Таблиця 3. Десятка найпопулярніших українців

Джерело: «До проекту «Великі Українці»

Якщо перейти від Бандери до бандерівців, то за 2006-2007 рр. дещо пом’якшилося ставлення до УПА: число тих, хто схильний приймати українських повстанців негативно, впало з виразної більшості (62%) до невиразної меншості (46%)  - див. нижче карту 1. Однак чітко видно, що культ «героїв УПА» є виразно західноукраїнським. Навіть у Центральній Україні число його прихильників (37%) залишається у меншості.

Карта 1. Позитивне ставлення до УПА, 2007

Я не знаю найновіших опитувань щодо УПА – хоча не виключаю, що вони могли з’явитися.  Натомість опитування березня 2010 р. показують, що якщо б Янукович взявся скасувати указ Ющенка про присвоєння Бандері звання Героя України, протестувала б проти цього лише Західна Україна – і то навіть у Західній Україні протестувальники були б у виразній меншості (див. табл.4).

Таблиця 4.

Джерело: Протестні настрої громадян України за окремими ідеологічними маркерами, соціологічна група «Рейтинг», 29 березня 2010 р.

А тепер перейдемо до жертв. Найвиразніша зміна за останні роки – це стрімке зростання в Україні тих, хто вважає, що  голод в Україні 1932-1933 р. мав: а) штучний характер (карта 2); б) був геноцидом проти українців (карта 3).

Карта 2. Зміна ставлення до голоду: його  штучний характер, 2006-2007

Карта 3. Зміна ставлення до голоду як геноциду, 2006-2007

Джерело до карти 2 і 3: «Думки населення України щодо визнання Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом» 

Недавнє опитування (березень 2010 р.) показало, що обидві тенденції є стабільними. Що більше:  перевага тих, хто вважає, що голод був геноцидом, спостерігається тепер у всіх без винятку регіонах –  навіть на Сході і на Півдні (див. таблицю 5).

Таблиця 5. Ставлення до голоду як до геноциду

Джерело: Протестні настрої громадян України за окремими ідеологічними маркерами, соціологічна група «Рейтинг», 29 березня 2010 р.

Іронія ситуації полягає в тому, коли Янукович чи Табачник говорять, що голод не був геноцидом, то вони  відображають позицію лише половини свого партійного електорату („регіоналів”). Якщо ж брати до уваги не партійний електорат, а все населення "їхніх" регіонів,  то навіть у Донбасі вони перебувають у виразній меншості.

І насамкінець: ми, звісно, можемо писати будь-які тексти  - красиві чи не дуже, гнівні чи заспокійливі, цікаві чи нудні. Але які би не були наші тексти, ніхто не знімає з нас відповідальності все ж знати речі, про які пишемо. Бо, як казали мудреці, ignorantia non est argumentum – наше власне незнання не може служити нам аргументом.