Кожен із нас, особливо під час війни, мріє заглянути за обрій. Коли ж нарешті настане мир? Невизначеність, страх, невідомість лякає, насторожує – «тінь Гамлета в душі!», «зловісні скелети в шафі» власного будинку.
Почну з історії. Летить літак Тель-Авів – Київ. В Україну поспішають брацлавські хасиди на свято Рош ха-Шана, на могилу цадика Нахмана. Євреї моляться, а єдиний пасажир українець підходить до бородатого юдея в кіпі та питає: «Скажіть, який сьогодні рік за ізраїльським календарем?». Той відповідає: «5782». – «А Ви не могли б мені розповісти, чим закінчився 2022-й?».
У майбутнє зазирнути майже неможливо. Щоправда, жили та живуть метри футурології Елвін Тоффлер, Френсіс Фукуяма, наш мудрець Мирослав Попович. У цих віщунів виходило вгадати майбутнє. Хоча Фукуяма зі своїм «кінцем історії» та настанням епохи лібералізму, схоже, помилився. Війни, військові конфлікти, «військові спецоперації» не покидають людство. Підрахували, що і сьогодні йдуть війни з різною інтенсивністю та залученням протиборчих сторін (громадянські, локальні, міждержавні, етнічні, релігійні, міжплемінні-трайбалізм) у 69 країнах.
Кінець війни між Україною та російським Мордором (гаряча фаза) не за горами. Тому сьогодні запит на бачення майбутнього України є актуальним, як ніколи! Зокрема, і в Європі, де наразі змушені жити мільйони українців. А сплячий, підстаркуватий, традиційний Захід? Або як сьогодні модно говорити, «англосакси» досі жили чудово, а тут ціни, іммігранти, тероризм, варвари! Вони теж «За мир!», співчувають та допомагають Україні. Усі впевнені: перемога України, колективного Заходу над Росією, над окупантами – це питання часу, а Путіну визначена доля Гітлера, якого спалили біля його ж бункера.
Перший футурошок. Уявімо, травень 2023 рік, Україна та весь цивілізований світ криваву Росію поставили навколішки. За справу береться український сержант «Джон Вудз» (це ім'я американця, який страчував нацистську верхівку за вироком Нюрнберга). Ми поки що імені нашого співвітчизника, українського ката «над злом» не знаємо, можемо припустити, що він буде з полку «Азов». Його рука не здригнеться, щоб почепити на шибеницю всіх воєнних злочинців країни мороку та гріхів – Росії. Рашизм відступив, цього дикого російського кентавра загнали до стайні Євразії. Тож запитання: які очікувані варіанти того, що станеться вже на початку 2023 року з Україною? які проблеми стоятимуть перед нашою країною, перед нами, українцями, перед цивілізованим світом після війни? Спробуємо далі їх назвати, бодай кілька позицій.
Другий футурошок. Повстати з попелу, руїни. Хто читав Ремарка, його роман «Тріумфальна арка», уявляє, що означає підняти країну з повоєнних руїн. Німеччина, Європа, 45–55 роки, східні території СРСР – галопуюча інфляція, безробіття, бідність, соціальні виразки повоєнного часу. Сьогодні Рахункова палата України озвучила цифру збитків від війни з Росією – 1,35 трлн гривень, майже 34 млрд доларів. Незалежні експерти називають інші – 165,1 млрд доларів або 4,8 трлн гривень. Це зруйновані війною будинки, дороги, мости, електростанції, заводи, лікарні, школи. Сотні тисяч мін-пасток треба буде знайти та знешкодити. Очевидно, що без «плану Маршалла», без допомоги Європи, США, демократичних азійських країн дорога до нормального життя займе десятки років, за умови, що Україна набуде членства в ЄС, у НАТО. Є ще одне зауваження: якщо Росія після війни не розпадеться на кілька держав, то, як і раніше, оборонний бюджет України буде величезним.
Третій футурошок. Влада. Політичний режим. Сутність політики, влади з часів Тита Лівія та Макіавеллі залишається незмінною: підтримувати лад і не влаштовувати безлад. Україна за 32 роки так і не вийшла з підліткового віку. Дитячі хвороби декларованої демократії призвели до того, що ця форма влади стала пандемією, чумою, холерою, яка мала одну мету – поховати державність України. Посилатися, пояснювати, кивати на юність українського політичного класу, на недосвідченість політиків та чиновників, на хаос після розвалу радянської імперії немає сенсу. Все, що вигадували, приймали, до чого торкалися політики і чиновники, народні депутати Верховної Ради (фабрика з друкування неправедних грошей), перетворювалося на субстанцію, протилежну золоту. Міністерські крісла-синекури плодили корупцію, дилетантство, ненависть до виконавчих структур знизу-догори. Політична порожнеча, недобудована демократія, які сіяли безвладдя. Управлінське, не основане на законності свавілля народжувало небачену в жодній країні світу систему, в якій навіть пірати Карибського моря були б пуританами, уособленням Раю на Землі. Існує величезний запит на новий суспільний договір, який би чітко визначив формулу управління країною. Справа за інтелектуалами, за свіжими, ексклюзивними ідеями та політичними проєктами.
Четвертий футурошок. Синдром Рембо чи аура несвідомого. Війна надала публічності й популярності багатьом чудовим, сміливим, мужнім людям. Їхні імена знає кожен українець. Вони герої та гордість народу переможця. Люди в погонах забезпечили Україні захист та суверенітет. Але очікується, що після війни сотні тисяч військовиків буде звільнено з армії, вони повернуться до мирного, цивільного життя. І тут їх зустрінуть саги, проблеми, дуже схожі ті, що випали на долю людини з картини Едварда Мунка «Крик». Або ж їм, з усією очевидністю, забезпечений синдром на ім'я героя з кінофільму «Перша кров». Це Рембо скаржився, ставши мирним громадянином: «Я на війні керував гелікоптером, водив танк, відповідав за техніку в мільйон доларів, а тут я не можу влаштуватися навіть заправником машин». Якщо дуже коротко, завищені очікування та реальність нашого поствоєнного, неблагополучного, бідного буття чекають на тисячі військовиків, звільнених з армії. Травми війни. Цими людьми, згідно зі старим Фройдом, керуватиме несвідоме, пов'язане з їхньою минулою роботою, де доводилося вбивати, знищувати, руйнувати, а не прагматизм чи здоровий глузд творення. Цей феномен описаний та досліджений у сотнях статтях психологів та соціологів.
П'ятий футурошок. Війна з Росією, перемога над нею вичистить усі політичні і, сподіваюся, економічні авгієві стайні країни. Усі відомі телевізійні «голови», які невпинно артикулювали любов до Кремля, до «русского мира» зникли, розчиняться в ненависті людей до них. Політичні лідери, політичний клас української держави після війни буде зовсім іншим. На нас чекають відкриття, сюрпризи, ексклюзиви, про які ми сьогодні можемо лише здогадуватись. Чи залишиться при владі команда Володимира Зеленського? Погодимося з тим, що нинішній президент блискуче робить свою роботу, представлячи Україну для світової спільноти! Чи очолить країну популярний український головнокомандувач, як, наприклад, Дуайт Ейзенхауер у США після війни? Доля майбутньої України – це сувора, жорстка, тверда повоєнна демократія. Водночас швидке розв’язання проблем відновлення та відродження країни силовими методами – лише ілюзія, химери, небезпечні мрії політичних радикалів.
Шостий футурошок. Це політика жорсткого ставлення до колабораціонізму, тих, хто співпрацював під час війни з російськими окупантами. Тільки так можна вирішити остаточно «російське питання» в Україні! Звісно, дотримуючись прав національних меншин громадян нашої країни.
Якось невесело! Давним-давно, наприкінці минулого століття, я брав інтерв'ю в секретаря Радбезу Володимира Горбуліна. Пам'ятаю його слова: «Свобода та суверенітет дісталися Україні без крові та воєн». Політик помилявся! Точнішим виявилося для України пророцтво Томаса Джефферсона: «Дерево свободи має час від часу орошуватися кров'ю патріотів і тиранів». Свобода вартує і грошей, і людських життів. Кожна людина має платити за волю.