Як нам бути зі Сходом і Кримом, які окуповані Росією? Слухати заколисування чинної влади, яка обіцяє «мир»? Чи поцікавитися ціною цього «миру»? Реальна ціна «миру», який нам продає Росія, жахає. І саме тому ми звернулися до влади і до суспільства: нам треба зупинитися, зорієнтуватися і зламати дуже ризикований для України план, написаний в Москві.
Як ми опинилися в такій ситуації? Вже багато років з часу підписання «Мінських угод» ми намагаємося не помічати очевидного: їх виконання може зруйнувати всю країну, і це – мета Путіна. Що би не казали Зеленський та його попередник, правда така: в Мінських угодах прописано проведення виборів без контролю над кордоном. А це означає появу автономної частини в складі України. Яка буде одночасно в бюджеті України і під контролем Москви. Фактично: втрата державного суверенітету.
Я думаю, зайве пояснювати, чому це неприйнятно для будь-якого патріота.
Інший варіант: розв’язання конфлікту військовим шляхом. Це означає втрату життів, виснаження країни та невідомий результат. Будьмо відверті: для цього поки що немає ані політичної волі керівництва держави, ані військово-технічної потуги.
Ми пропонуємо єдину з можливих альтернативних стратегій – заморозити ситуацію на Сході та в Криму; визнати, що Мінські домовленості не працюють, і почати збиратися з силами для перемоги в майбутньому.
Якби ми це зробили чотири роки тому, то сьогодні мали би економічно розвинуту державу.
Ми маємо посилювати економіку, розбудовувати країну, докладати зусиль, аби зробити її привабливою. І вже тоді, накопичивши сили, повернути не лише свої території, але й тих жителів, яких ми втратили на рівні ідеології. Повернути не тільки Донбас, але і Крим, про який постійно забувають.
Якщо говорити про побоювання стосовно зняття санкцій з Росії при виході з «Мінську», то давайте подивимося правді у вічі: їх все одно скасують після виконання цих угод. Якщо вони вже «прив’язані» до Мінська, то після виборів, які ми не контролюватимемо, санкції якраз і знімуть. Бо Росія скаже, що все зробила. А ми втратимо і санкції і суверенітет.
Так само чесно ми маємо говорити й про потенційне загострення бойових дій на Сході у випадку розірвання «Мінську». Нічого не зупиняє від загострення і сьогодні: обстріли не припиняються вже шостий рік, а люди продовжують гинути, незважаючи на «дію» попередніх домовленостей.
Наша позиція спровокувала бурхливу дискусію та викликала купу запитань не тільки у політичних опонентів, але й загалом у суспільстві. Характерно, що рішення, яке запропонував «Голос», миттєво засудили проросійські сили – екс-регіонали ОПЗЖ відреагували на нього медійною істерикою та звинуватили нас у зраді, сепаратизмі й бажанні продовжувати війну. Для нас це означає, що нова стратегія є правильною. Та в першу чергу слугує національним українським інтересам.
На користь такого варіанту врегулювання конфлікту на Донбасі говорять й соціологічні дослідження. Згідно з результатами проведених у жовтні опитувань Соціологічної групи «Рейтинг», 34% українців хочуть «припинення бойових дій, визнання територій Донецької і Луганської областей тимчасово окупованими та замороження конфлікту». Наполягають на продовженні військових дій до повного відновлення української влади на всьому Донбасі значно менше жителів України – 23% Стільки ж – за надання автономії Донбасу. За відділення цих територій від нашої держави – 6%. А Центр Разумкова сформулював питання інакше: яким є політичне майбутнє окупованих території. 56% громадян України хоче їх повернення на тих самих умовах, які були раніше. До війни.
Фактично, позиція «Голосу» представляє позицію більшості громадян. Люди, які підтримують позицію «Голосу» – прагматики. Вони знають історію, і знають, що повернення територій можливе. Просто для цього потрібні терпіння та важка праця.
Нещодавно виповнилося 30 років з дня падіння Берлінського муру — це досить символічно для нас, своєрідне нагадування про досвід повернення цілісності держави. Так, німцям знадобилося майже 50 років, аби позбутися радянських сил на Сході Німеччини. На початку 50-х Кремль запропонував обміняти зайняті ними території на державний суверенітет країни. Однак Конраду Аденауеру така пропозиція видалась неприйнятною – він обрав шлях розбудови економіки, інтеграцію у НАТО та створив Європейський союз. Відмова Аденауера погодитись на умови Сталіна викликала чималу критику, але стратегія виявилася правильною, і сьогодні об’єднана, суверенна та економічно сильна Німеччина – справжній лідер Європи.
Аби прийняти нову стратегію перемоги для України, необхідні рішучість, сміливість та чітке усвідомлення того, що це складне рішення, яке потребуватиме від усіх нас безлічі зусиль. Та інших варіантів сьогодні не існує.