В період занепаду Радянського Союзу більшість із нас мріяли про ті блага, які були доступними на капіталістичному Заході. Все ж радянське нами критикувалось, висміювалось, принижувалось.
Радянське будівництво – це «хрущоби», парфуми – ароматизований технічний спирт, одяг – покращений варіант «зеківської» роби чи куфайки, «докторська ковбаса» - суміш туалетного паперу і м’ясних відходів, побутова техніка – кольоровий металолом, презервативи – побічний продукт з виготовлення автомобільних шин.
Нам хотілось фірмових американських джинсів, справжніх німецьких ковбасок, хорошого шотландського віскі, швидких японських автомобілів, якісної європейської побутової техніки, легендарних французьких духів.
Однак, дійсність внесла свої корективи, внаслідок чого на старті ми отримали: невідомих фірм турецькі светри, справжні польські сардельки, прекрасний (хоч і небезпечний) голландський спирт «Роял», колись швидкі японські автомобілі (хоч і арабської збірки), по-китайськи якісну побутову техніку… Про парфуми краще промовчати.
Та чи не найбільше нам все ж хотілося жити в людських умовах – не в комуналках з п’яними пролетарями та сварливими вдовами ветеранів і не в гуртожитках з незнищенними тарганами та нелюдськими комендантами. А у - хоч би й маленькому, але власному – чистому й охайному помешканні і бажано в новому будинку, збудованому за чехословацьким чи якимось іншим європейським проектом. Та й працювати хотілось у просторих світлих офісах в бізнес-центрах чи наукових осередках – як з американських фільмів.
З цим теж пощастило, м’яко кажучи, не всім. Переважну більшість нерухомого майна – як житлового так і нежитлового – становить радянське будівництво. У комуналках покращення житлових умов відбулося шляхом «розширення» і євроремонту. У гуртожитках з цією ж метою оббили зовнішні стіни пластиковою вагонкою. А старі офіси оновилися пластиковими вікнами і кондиціонерами на фасадах. Натомість, ті будівлі, які втратили власників, просто руйнуються під дощем і вітром, нагадуючи про свої добрі часи тільки залишками оптимістичних мозаїк на торцевих стінах.
Дивлячись на все це, поневолі починаєш думати: яку для нас має вартість те, що було створено за радянських часів і було невід’ємною частиною нашого побуту, трудового життя, відпочинку? Адже і при «совку» були якісь майстри, архітектори, скульптори, художники, дизайнери… Не кажучи вже про те, що якість деяких продуктів промислового виробництва була вищою, ніж у Європі. Спитайте нині в антиквара – якого періоду срібну ложечку краще купити? Точно скаже – «беріт совєцку – ті то срібла не жаліли».
Чи не будемо вишуковувати і колекціонувати цього колись так, як зараз шукаємо матеріальних свідчень довоєнних епох? Чи не будемо сучасним українським будівничим ставити у приклад найкращі взірці будівництва радянського? Варто подумати, поки не пізно. Варто й поговорити, принаймні – на черговому засіданні Галицького дискусійного клубу «Митуса», у понеділок 22 жовтня.
Володимир Павлів, модератор