Відповідаючи на запитання дописувачів свого блогу, випадково написав новий текст. Він виник спочатку як відповідь на питання, що я "реально думаю" про мешканців Сходу України, і чи не чесніше було б позбутися «нам» цього «гнилого хвоста». Я ж пропоную поглянути на цю ситуацію під трохи іншим кутом зору.
«Пане Василю, положіть руку на серце і признайтесь - а ви про них іншої думки? Чи хтось в нас на ЗУ іншої думки? Тож давайте послухаємо мудрого Рябчука і відірвем цей гнилий хвіст, щоб з нашого організму бодай щось вдалося врятувати...», - так звучало питання до мене.
На пряме запитання постараюся дати пряму відповідь, але перед тим хотів би спитатися Вас, а назвіть мені будь ласка механізм відривання "гнилого хвоста"? Покажіть ту правову процедуру, скажіть, де проходитиме той кордон між "нашими" і "не нашими". Невже всі, хто радикально заявляє про "відсікання хвоста", про "цивілізоване розлучення" і т.д. є такими короткозорими, що не розуміють, яка почнеться ланцюгова реакція? Як історик, я завжди вважав, що Схід і Захід України належать до різних культурно-історичних традицій, в окремі часи можна навіть було говорити про різні ідентичності. Але... Треба уважніше придивитися до нас теперішніх. Ви хочете сказати, що теперішнє населення колишніх трьох галицьких областей чимось дуже відрізняється від людей в Наддніпрянщині? Так, відрізняється, але не в розумінні сповідування європейських цінностей. І націоналістам, і комуністам потрібен культ, бо вони ідолопоклонники, світ примарливих ідей їм важливіший ніж життя мільйонів людей. Вони є симетричні у своїх поглядах і діях: їх єднає так не любе мені означення – «совок».
На перший погляд може здатися, що електоральний успіх українських націоналістів в Галичині є таким собі маркером щодо націоналістичних переконань населення. Але ж ми прекрасно знаємо, як "готувалася" перемога Свободи, як було не допущено БЮТ до виборів у Львівській області, як "самоліквідовувалися" опозиційні партії, яку потужну медіальну підтримку раптом отримала Свобода, при чому у всеукраїнському масштабі. Ще можна довго писати про "конструювання" перемоги для Свободи і називати не тільки тих, хто підносив їм набої, але й постачав і навіть виготовляв їх. Для чого готувалася ця "перемога"?
Тепер лідер Свободи і дехто інший відкрито заявляють про створення з трьох галицьких областей "націоналістичного анклаву". Запам'ятайте цей термін, він вам ще не раз траплятиметься в медіапросторі. Ідея перетворення Галичини на "націоналістичний анклав" є дуже успішною стратегією і політтехнологією. З одного боку Свобода мобілізує націоналістичний електорат, звертаючи його увагу майже виключно на історичне минуле, перешкоджаючи тим самим зосередженню уваги на економічних та соціальних проблемах. "Радикалізація" в цьому анклаві (тут мені закидають, що я не помічаю, як політика ПР веде до радикалізації) є виключно позірною, тобто холостим ходом. Бо в чому вона проявляється? В добудові пам'ятника Бандері? У виголошенні ультранаціоналістичних промов на мітингах? У стрясанні повітрям у бік "москалів та голоти на Сході", мовляв, ми колись були такі страшні, що убивали вас сотнями в одному бою? Де реальна і продумана політика протидії наступові Партії регіонів на без винятку усі сфери політичного та суспільного життя? В чому проявляються реальні кроки на захист української мови, історії та культури?
Бо на політичному небосхилі не спостерігається жодного протесту або мітингу (окрім організованого підприємцями проти податкового кодексу, при їхньому категоричному відсіканні участі політичних партій) проти політики згортання демократії, проти нової економічної та соціальної політики, проти закріплення олігархією свого недоторканого статусу законодавчо. Жодного протесту проти реформ, які будуть проводитися коштом звичайних і без того зубожілих громадян. А де ваші вимоги запровадження податку на багатство, на нерухомість, чому не вимагаєте декларування статків родинами державних чиновників? Ні, нам хліба не треба - Бандеру давай! Тобто, в "націоналістичному анклаві" ми весь час будемо ставити і знімати з п'єдесталів національних героїв, товктися навколо того, хто був кращим націоналістом: Бандера, Мельник чи Ребет. Будемо на Сході ставити пам’ятники Сталіну і самі підривати їх, а на Заході стояти міцним муром за Бандеру. Це наша стратегічна програма на 2011 рік?
В "націоналістичному анклаві" не буде реальної ані політики, ані реальної роботи - буде суцільна симуляція. З другого боку, "націоналістичний анклав" дуже вигідний правлячій Партії регіонів. Оскільки, будь-який анклав це гетто, він себе відгороджує і маргіналізує. ПР більше не треба боротися зі шкідливими галицькими ідеями та імпульсами, які звідси виходять, бо Галичини більше нема - є націоналістична резервація, де політичний провід захоплюється нацизмом зразка 30-40-х років. Та й для решти України, яка є далекою від націоналістичних переконань, знову є зручне пугало у вигляді "галицьких нациків". Підсумовуючи, скажу таке - Галичину перетворюють на "націоналістичний анклав" не тільки виборці, голосуючи за Свободу, Галичина як резервація потрібна Партії регіонів та уряду Януковича, для того щоб мінімалізувати її впливи на цілу Україну, для того щоб демонструвати ліберальному Заходові, що з нацистами треба щось робити: "Фашизм не пройдёт!" Галичани настільки загралися в чужу гру, що навіть не помітили, як їх помножили на нуль у "своїй" державі. От про це мені йдеться, коли пишу про "пробандерівські" перегини в редакційній політиці ZAXID.NET, про перехід церковних достойників на націоналістичні позиції та загравання мерів міст зі Свободою. Шановні галичани, чи готові Ви до життя в «націоналістичному анклаві»? Бо у мене таке враження, що новий рік для нас саме це приготував…