Маршрутки за графіком, привітні водії та вільний салон – це не про львівський громадський транспорт. Для пасажира буденне добирання на роботу – неабияке випробування. В час пік потрібна велика майстерність для того, щоби потрапити в маршрутку.
***
Мар’яна Романяк: «Це район вулиці Медової печери. Згідно із рейтингом, який був оприлюднений у соцмережах нещодавно, саме тут курсують “топ-5 найгірших маршруток Львова”. Сьогодні ми їх вирішили випробувати на собі.
Привіт, Юліку».
Юліан Грицевич: «Привіт».
– Це Юлік. Сьогодні ми будемо супроводжувати його на роботу. Юліку, розкажи нам про свою проблему – в чому труднощі добиратися тобі звідси до свого місця роботи?
– По-перше, з цієї вулиці саме через Пасічну проходить до автостанції тільки один маршрут – і він ходить доволі рідко: по суті, раз на 40–50 хвилин, тобто чекати його довго. А найгірше, що в нього неможливо просто зайти – треба мати вміння ніндзя і гнучкість акробата.
– Який ми сьогодні маршрут будемо з тобою випробовувати?
– Дев’ятнадцятий.
Юліан мешкає на Медової печери, а працює неподалік другої автостанції. І єдиний маршрут, який з’єднує ці дві точки, – №19. Його кінцева – на Сихові, а далі він через Пасічну, «Богданівську» рогатку і вул. Грінченка прямує до вул. Щурата.
Мар’яна Романяк: «Юліку, поки чекаємо, підемо спитаємо у пасажирів, що вони думають про громадський транспорт Львова.
Ви який номер чекаєте?»
Жінка 1: №40.
– Як вам сороковий маршрут – довго добираєтеся, довго чекаєте?
– Може, 15 хвилин, може й 40, може й час двадцять.
– І вам він комфортний, все подобається?
– Что вам сказать, чтоб не обидеть никого?
– Правду кажіть.
– Как в каких-то Гималаях… Везде дует.
Чоловік 1: «Чекаю №19».
Мар’яна Романяк: «О, і ми чекаємо. Як вам 19-й маршрут?»
– Дуже поганий.
– Чому?
– Він завжди переповнений і їде як хоче.
– У нас сьогодні з вами буде змагання, хто потрапить у дев’ятнадцятий маршрут – ми чи ви.
– Попробуємо.
30 хвилин ми тут з Юліком чекаємо наш 19-й маршрут, холодно просто жахливо. Надіємося, що вже скоро нам вдасться потрапити… Наша маршрутка їде!
Юлік і я залізли в 19-й маршрут. Якщо двері відкриються, то ми, напевно, просто зразу вилетимо… Коли тебе просять вийти на зупинці, тобі просто прищеплює волосся і капюшон... Так можна лежати на якомусь мужчині, хтось на тобі… Але є плюс, як сказав Юлік, – це те, що не треба триматися.
Юліан Грицевич: «Маршрутка висмоктує всю радість».
Мар’яна Романяк: «35 хв. в дорозі. О Боже, ми вижили – я і Юлік. Слухайте, ну насправді треба бути героєм, щоби змогти їздити... Юліку, йди сюди. Це такий треш! Довжина цього маршруту – 21 км. Скільки зараз є маршрутів, ми можемо перевірити на карті, по GPS».
– На карті показує, що чотири маршрути. Але якщо придивитися – тільки один їде в цю сторону. Тобто наступний, який появиться на цій зупинці, по моїх розрахунках, буде десь через годинку.
Чому ж 19-а маршрутка їздить так погано – зараз запитаємо в АТП.
Анатолій Панасюк (заступник з перевезень АТП-14630): «19-й маршрут, відповідно до паспорта маршруту і затверджених розкладів, має обслуговуватися в кожний робочий день десятьма автобусами, на вихідні дні там має курсувати сім автобусів. Наприклад, сьогодні на маршруті працює сім автобусів.
Мар’яна Романяк: «Коли ми їхали, працювали лише чотири, принаймні так нам показував GPS. Чому?»
Анатолій Панасюк (заступник з перевезень АТП-14630): «На деяких автобусах можуть бути несправними ці GPS. Автобуси в нас є, автобуси стоять в АТП. Справа в тому, що у нас відсутні водії. На сьогоднішній день по всьому АТП-14630 потреба у водіях становить 70 осіб. Відповідно, ми не можемо кожен день людей планувати на роботу».
***
Одна з найболючіших проблем для львів’ян – це громадський транспорт. Коли очікувати позитивних змін та чи очікувати їх? Про це сьогодні поговоримо із гостями студії. Іван Велійка, голова Асоціації перевізників Львівщини, а також Святослав Товстига, керівник громадської організації «За якісний транспорт» та радник міністра інфраструктури. Вітаю вас, колеги. Пане Іване, чи не шкода вам тих людей, які разом зі мною в цей день, і не тільки, просто отак запихаються в маршрутку й отак розпочинають свій ранок?
Іван Велійка: Безумовно, шкода. Але не можна покладати повністю вину на автотранспортні підприємства. Ситуація, яка на сьогоднішній день спостерігається, виникла через те, що роками не приймаються правильні рішення. А якщо не приймаються правильні рішення – ситуація виходить з-під контролю. Я неодноразового говорив ще два роки тому: якщо ми нічого не будемо робити, якщо не знайдемо спільної мови з владою, то отримаємо 1991 р., коли один автобус їхав, а 200 людей стояли і чекали, щоби в нього влізти.
Про які рішення ви говорите?
Іван Велійка: Перше питання – це довготривале погодження і прийняття тарифу, незважаючи на те, що ціни на основні складові тарифу ростуть просто галопуючим темпом. І друге питання (можливо, його не треба ставити першим) – це врегулювання перевезення пільгових категорій громадян. За все треба платити. Тобто якщо громадянам надали пільгу – за неї має хтось платити. Протягом років підприємства не отримують коштів.
На сьогоднішній день в цю велику соціальну проблему – пільги на транспорті – тільки підприємства Львівщини інвестують в рік понад 450 млн гривень. Це 200 автобусів. Тобто можемо порахувати: за 5 років ми могли повністю оновити рухомий склад. Якість перевезення – це, в першу чергу, якісний нормальний транспорт, його треба купувати. На сьогоднішній день на вулиці міста Львова виїжджають автобуси, яким більше 10 років. Це ненормально.
Я з вами погоджуюся, що це справді ненормально. Як це вирішити – про це ми також поговоримо. Пане Святославе, ваша думка щодо цієї ситуації? Я впевнена, що проблема не тільки з маршрутом №19. Зараз кожен, хто дивиться цю програму, напевно, подумав: «Боже, моя маршрутка така сама, я також не можу нормально доїхати до роботи і якість мого транспорту навіть не відповідає тій сумі, яку плачу». На вашу думку, в чому проблема і чи можемо ми зараз дійти до якогось рішення? Чи справді ви погоджуєтеся зі словами пана Івана?
Святослав Товстига: По-перше, ми мусимо забрати таку річ, що за останні п’ять років діалогу між містом, перевізником і громадою не було. Було багато простих заяв, які не завжди були правильними і не завжди підкріплені діями. Місто говорило багато. Приведу банальний приклад. Я минулого року, коли став радником міністра, зустрівся з міністром і запропонував йому: в нас є така проблема – чи готове міністерство долучитися, що треба? Треба було лист від міста Львова, що місто готове в половині фінансувати монетизацію пільг. На той час це було 90 мільйонів. 20 мільйонів ми давали на автотранспортні підприємства, 50 мільйонів ми давали на «Львівелектротранс». Ціна питання – 20 мільйонів. Листа досі не отримано. Монетизація – мається на увазі, що ми кожному пільговикові міста Львова дали б по 100 грн кожного місяця. За розрахунками Львівавтодору, це було потрібно 180 млн минулого року. Міністерство готове було долучитися. Ціна питання – лист, що місто готове фінансувати хоча би в половині.
У нас є відповідь міста, що вони також не зовсім задоволені роботою львівських перевізників. Я пропоную зараз послухати коментар пана Бабака, заступника міського голови з питань ЖКГ.
***
Сергій Бабак (заступник міського голови Львова з питань ЖКГ): «Звичайно, незадоволена [Львівська міська рада]. Вони не виконують вихід на маршрути, вони не придбавали новий транспорт. Можна про це зараз довго дискутувати – з яких причин. Ви знаєте, що на рік був заблоковано рішенням суду щодо проведення конкурсу. Тому, що ми планували запровадити більш жорсткі договори. Зараз розблоковано, ми будемо найближчим часом оголошувати конкурс. Але ми свідомі того, що техніки, наявної у приватних перевізників, недостатньо.
Ви розумієте, якби до нас стояла черга перевізників: не виконують – до побачення, прийшов інший... Ми свідомі того, що цей ринок умовно конкурентоспроможний, бо не прийдуть з інших міст до нас так масово, щоби їх замінити. Можуть прийти тимчасово на якийсь маршрут… Тому ми вбачаємо, що цей конкурс будемо проводити по приватних перевізниках. Тобто комунальне АТП пакетом – це наше комунальне підприємство; а всі інші, кожен маршрут – окремий пакет».
***
Ось така відповідь міської ради щодо роботи львівських перевізників… Пане Іване, та все ж перевізники далі подаються на тендери. Знову ж таки, на наступний тендер, напевно, також будуть подаватися ці перевізники. Чому так, якщо ви не зовсім задоволені роботою? Можливо, це зараз не зовсім прибутковий бізнес? Але ситуація не змінюється, ви далі займаєтеся цією справою.
Іван Велійка: Перше питання – хочу відмітити, незважаючи на критику зі сторони Сергія Бабака (вона деякою мірою правильна), що в нас із приходом на роботу Сергія Бабака оживився діалог між Львівською міською радою і перевізниками.
Друге питання: розумієте, що свого часу в транспортне підприємство вкладені великі гроші – це база, це не є портфель з дипломатом і печаткою, це ціла інфраструктура. І сьогодні сказати «а чому ви займаєтеся, а чому ви не закриєте?» Якби до мене сьогодні прийшов покупець, який знає, як організувати роботу, і сказав мені: «Назви ціну, я купляю в тебе твій бізнес», – я б його завтра продав. За нашою спиною стоять тисячі робочих місць, сотні тисяч гривень заробітної плати і податків. Тобто взяти й закрити – це дуже просто сказати.
А цей бізнес збитковий зараз для перевізників?
Іван Велійка: На сьогоднішній день всі підприємства мають величезні боргові зобов’язання – мільйонні боргові зобов’язання – перед кредиторами, які вірять в те, що зміниться ситуація, що підприємства знову стануть платоспроможними і будуть мати в їхньому лиці хороших потенційних клієнтів.
Святославе, на вашу думку як експерта в цій сфері, можливо, проблема в тому, що немає квитків на такий громадський транспорт, як маршрутка? Ми не знаємо кількості цих пасажирів. Чи може це вирішити проблему?
Святослав Товстига: Квитки – це внутрішній документ обігу. Щоби знати, скільки в нас є платних пасажирів, місто може провести вивчення пасажиропотоку. Вивчивши пасажиропотік, місто знає, скільки є платних пасажирів – тобто ми знаємо, який прибуток. Бо на даний момент тариф формується з цифр перевізника. Тобто не критикую перевізників, просто кажу, що місто не хоче взяти на себе частину відповідальності, щоби хоча би знати так званий прибуток, про який вони говорять: що перевізники є дуже прибуткові… Нехай візьмуть порахують – від цього ми знатимемо прибуток; перевізники дають видаток – і ми знаємо по формулі, який має бути тариф. А квитки – так, вони мають бути.
Вам не здається, що коли будуть квитки, тоді водій не забиратиме собі якусь суму в кінці вечора? І це дасть змогу перевізникам поліпшувати якість маршруту.
Святослав Товстига: Я скажу вам одну ремарку. Згідно з договором від 2012 р., місто Львів (відповідно до договірних зобов’язань між містом і перевізником) взяло на себе зобов’язання щодо контролю коштів. Тобто вже від 2012 р. місто Львів (Львівська міська рада, згідно з договором) має видавати квиточки, забирати всі ці гроші й перевізникові платити за роботу. Воно там дуже тонко прописано, і Львівська міська рада мала це робити протягом п’яти років. Чому вона цього не робила і не здійснювала контроль, контролера не садила, чому вона не видавала квиточки, а далі все лишила на водія – це питання до міста, чому вона не виконувала з 2012 р. своїх договірних зобов’язань.
Але в мене є питання до перевізників – і я впевнена, що в наших глядачів також є питання – коли поліпшиться якість громадського транспорту? Ми, знову ж таки, перевірили на собі. Пропоную подивитися наш наступний сюжет про те, як зсередини виглядають львівські маршрутки – і чому так? Поговоримо після цього.
***
Мар’яна Романяк: «Як вам якість громадського транспорту у Львові?»
Чоловік 2: «Не дуже, але може бути, непогано. Могло би і краще».
Жінка 2: «Неякісно, недобре, не по графіку, маршруток мало і добиратися важко».
Жінка 3: «Якість – нема слів. А як вони їздять: от один маршрут, з Сихова на Рясне. Ви знаєте, 11-й може один в годину їхати».
Жінка 4: «Як бачить, що старий – перед тобою закривають двері і їдуть».
Чоловік 3: «Мало їх, дуже мало».
Мар’яна Романяк: «Графік і кількість – це не єдина проблема, самі маршрутки теж могли б бути кращими.
Чоловік 4: «Ціна не відповідає якості».
Мар’яна Романяк: «Адже самі поїздки теж можуть бути екстремальними. До прикладу, коли в маршрутки відлітають колеса. Або відмовляють гальма… І я вже мовчу про знищені сидіння та чистоту».
Жінка 5: «Ясно, що не помиті, а коли їх хто мив? Взагалі я не знаю, як вони їздять».
Мар’яна Романяк: «Скажіть, будь ласка, в таку жахливу погоду як часто ви миєте маршрутки?»
Водій: «Кожен день».
Мар’яна Романяк: «Зранку?»
Водій: «Вечером».
Мар’яна Романяк: «Маршрут 3-А. По-моєму, найкращий за сьогодні, але давайте глянемо, наскільки тут чисто. Нормальні сидіння, не запітнілі вікна і нормальна, як на таку погоду, підлога».
***
Як би ми тут не шукали винних у цій ситуації, головне для львів’ян – щоби вони їздили нормальним транспортом. Пане Іване, чи очікувати того, що якість у громадському транспорті поліпшиться? Я впевнена, ви зі мною погоджуєтеся, що вона – не найкраща: маршрутки брудні, сидіння знищені, а люди далі їдуть на роботу, чекаючи маршрутку по 40 хвилин.
Іван Велійка: Не погодитися з очевидними речами не можна. Це – очевидні речі. І я повторюся: на сьогоднішній день автобусам більше 10 років, ці автобуси давно треба було би списати.
Коли буде поліпшення якості?
Іван Велійка: Якщо сьогодні будуть забезпечені нормальні умови роботи – а це, відповідно, кожна сторона буде виконувати свої зобов’язання, прописані в законах. Хто має платити за пільгові перевезення – буде платити 100%; хто має погасити різницю між регульованим тарифом і тарифом економічно обґрунтованим… Я вам гарантую: якщо ці умови будуть всі виконуватися – до року часу появлятимуться нові транспортні засоби, покращуватиметься якість. Тому що якість – це, в першу чергу, транспортний засіб.
Якість – це також чистота. Мені здається, не дотримуються іноді елементарних норм – це помити маршрутку і чистим виїхати на маршрут.
Іван Велійка: Здається, що це також дармова робота, але, на жаль, ні. Щоби помити маршрутку, треба утримувати мийника на роботі і платити йому заробітну плату. Цілком погоджуюся, що допускати антисанітарії в автобусах не можна: я неодноразово наголошував на цьому і вказував у програмах, що керівники транспортних підприємств повинні зосередити свою увагу й забезпечити мінімально те, що можна забезпечити: помити автобус, обладнати нормальні інформаційні таблиці.
А в тендерах прописано, що маршрутка має бути чиста, з якісним сидінням, з інформаційними таблицями?
Іван Велійка: Знаєте, ви показали 3-А автобус. То хочу сказати, якщо ми повернемося в 2008 р., коли було оновлено практично весь парк міста Львова, то в кожному автобусі були якісні сидіння, в кожному автобусі було чисто. Але, на жаль, ми так само маємо таку картину, що коли ми привозимо з-за кордону автобус, якому 15 років, там чомусь сидіння не порвані, там чомусь лінолеум на підлозі.
Ви не відповідаєте на моє запитання про те, чи в тендерах прописана чистота, якість сидінь…
Іван Велійка: В тендерах це не прописано – зате прописано в договорах, які підприємства підписують з замовником послуг.
Тобто в договорі це є, зрозуміло. Святославе, що ви робите як представник громадської організації для того, щоб якісний транспорт (бо ж «За якісний транспорт» – так ви називаєтеся) був у Львові? Які ваші дії?
Святослав Товстига: Ми минулого року, коли оцей конкурс було оголошено, перед оголошенням конкурсу добивалися кількох речей: щоб конкурс не був заблокований, бо були явні порушення зі сторони міста. Чомусь цього не було зроблено – ми отримали те, що конкурс заблокували через грубі порушення. Внесли ряд змін, щоби нарешті були зобов’язання щодо якості всередині автобусів. На жаль, зі сторони організатора перевезень цього не було почуто. Тобто той самий звичайний режим, який ми, нарешті, отримаємо. Звичайний режим – це і є, нарешті, те благо, яке хочуть наші мешканці в частині того, що це похвилинний графік, наприклад.
Скажіть, Святославе, що ви робите як представник громадської організації, як керівник?
Святослав Товстига: Два роки тому їздили на АТП. Останній рік, у зв’язку із тим, що ми зверталися, коли ще пан Щир був, не було добра – бо, виявляється, в управління транспорту немає рухомого складу, щоб виїжджати на територію АТП. Тобто останні півтора року виїздів на територію АТП не було. Є робота в частині громадської ради, є в міністерстві та зміни в пропозиції щодо врегулювання ряду питань. Тобто організація зараз працює в частині пропозицій договорів. От у п’ятницю було внесення зміни в маршрутну мережу…
Але, знову ж, в нас є ряд пропозицій, навіть щодо Пасічної. Чомусь місто не хоче чути ні нас як громадськість, ні депутатський корпус, з яким ми консультувалися протягом останнього місяця, щоби внести зміни в дорожню мережу, щоби ряд проблемних мікрорайонів нормально сполучалися і щоби ті самі перевізники мали мотивацію подаватися на цей маршрут.
Ми вас почули, дякуємо вам. Останнє питання до вас, пане Іване. На вашу думку, яка має бути ціна за проїзд для того, щоб якість маршруток була кращою – або ж, можливо, щоби закупити новий рухомий склад?
Іван Велійка: На якість впливає не тільки ціна. Сьогодні та ціна, яка би мала бути, непосильна для містян. Ми мусимо виходити з того, які можливості фінансові є в наших пасажирів. Тому на сьогоднішній день я би звернув увагу на інше. На те, що наш замовник – міська рада, думаю, мала би прислухатися до пропозицій як громадських організацій, так і до пропозицій профільних громадських організацій, яку я представляю, і думати над фінансовим проектом для того, щоби здешевити ті кошти, які підприємства беруть для закупки нового транспорту. Якщо це буде робитися – автобуси закуповуватимуть нові.
То яка має бути ціна?
Іван Велійка: На сьогоднішній день можу зорієнтувати: в даних умовах вартість проїзду, яка би забезпечила окупність підприємства, – в межах 7 грн.
Дякую вам за розмову, це справді глобальна тема. Я впевнена, що ще неодноразово піднімемо її в ефірі програми «Що не так?». Але, головне, сподіваємося на хороші результати, принаймні на чисті маршрутки. Дякуємо нашим гостям – це Іван Велійка, голова Асоціації перевізників Львівщини, а також Святослав Товстига, керівник громадської організації «За якісний транспорт» та радник міністра інфраструктури.
Мене звати Мар’яна Романяк, це програма «Що не так?». Пишіть нам обов’язково на нашу сторінку у Facebook та побачимося за тиждень.