У прокат вийшли два фільми, які, без сумніву, заслуговують на глядацьку увагу. Вони такі різні, яким тільки різним може бути кіно. Це легка сімейна комедія «Коза Ностра. Мама їде» із чудовою Ірмою Вітовською та візіонерська казка від режисера «Шаленого Макса» Джорджа Міллера «Три тисячі років бажання» з вишуканою Тільдою Свінтон. Лише дві речі об’єднують ці фільми: український прокат та безумовна любов у найширшому її розумінні.
Мама вже приїхала
Українсько-італійську комедію «Коза Ностра. Мама їде» знімали протягом п’яти років переважно в Італії, але й трохи й у Карпатах.
Головна героїня фільму Влада Коза (Ірма Вітовська, «Мої думки тихі», «Королі репу») продає свій дім у Карпатах та їде на Сицилію, щоб допомогти доньці з новонародженою дитиною. Доньку вона про це не попередила і виявилось, що та має зовсім інші плани. Так Влада стає хатньою робітницею в родині мафіозі.
Боса мафіозного клану Фредо Лагана, який повертається додому після 15 років ув'язнення, зіграв Джовані Кальканьйо, якого глядачі могли бачити у серіалах «Рим», «Комісар Рекс», «Ніро Вульф», а також у «Страшних казках» Маттео Гарроне.
Режисером комедії є дебютант Джованні Дота. Він зняв кіно, що не претендує на новації: буквально від перших кадрів (навіть ще до них) очевидно, що спритна ти сильна українська жінка вирішить усі проблеми родини.
Ірма Вітовська абсолютно органічно існує в запропонованих їй обставинах, змушуючи глядачів полюбити свою Владу усупереч її непростому характеру.
Передбачуваність історії та невигадливість сюжету ніяк не шкодить тому, що в авторів вийшов легкий фільм для того аби відпочити та забути про власні проблеми. Адже у сицилійських мафіозі, хоч електрика не пропадає, але все дуже і дуже непросто.
Фільм простий, дотепний та динамічний. Вітовська додає ще один образ до своєї чималої колекції. Її героїня смішна, трохи токсична та безмірно принадлива.
Джин із пляшки
Непросто все й у героїв фільму «Три тисячі років бажань». Британська лінгвістка Алетея (Тільда Свінтон) прилітає з Лондона до Стамбула, щоб прочитати курс лекцій. Одного разу у сувенірній крамниці вона купує скляну пляшечку та намагається її відмити. Перед нею з’являється справжнісінький джин (Ідріс Ельба). Алетея не поспішає загадувати три бажання, їй цікавіше послухати його історію. Джин починає свою розповідь.
Режисер «Шаленого Макса» та «Іствікських відьом» розповідає нам казку, прем’єра якої відбулась на Каннському кінофестивалі. Розповідає з не аби яким візіонерським розмахом, надзвичайно гарно та велично.
Три тисячі років Джин міняв господарів, існував у різних історичних шарах та переживав кохання, зради та підступність.
В основі сценарію – оповідання англійської письменниці Антонії С’юзен Байєтт «Джин у пляшці зі скла «Солов'їне око». Адаптував першоджерело сам Міллер.
Головною принадою фільму є його візуальна частина. Вона настільки гарна, що чудові актори часом стають ніби частиною декорації. Художник фільму Роджер Форд працював над «Хроніками Нарнії», «Помстою от-кутюр» та іншими картинами.
У підсумку маємо у прокаті традиційну комедію від дебютанта та новаторський проект від майже живого класика. А також у прокат вийшов фільм «Обмін» Володимира Харченко-Куликовського про реалії російсько-української війни.