Астрономічний бюджет Каннського фестивалю (€20 млн) частково виділяється місцевими органами влади. Нічого дивного, адже вкладені гроші повертаються з відсотками.
І, звичайно, надходження у міську скарбничку приносять насамперед ті, хто приїздить на фестиваль. Тож хто вони, ті багатотисячні натовпи, які щороку збираються на Круазетт?
Звичайно, зірки. Актори, режисери, представники модного бізнесу, спортсмени та музиканти. Саме заради них збирається велика кількість людей, що жодного відношення до кіно не мають, проте створюють найщільніший натовп.
Серед них відразу впадають в око справжні професіонали: вони займають найкращі місця перед центральним входом до Палацу фестивалів. Їх неважко впізнати, адже вони захопили з собою розкладні крісла, парасольки і навіть складні драбини різної висоти.
Місця тут потрібно зайняти ще за день-два до початку фестивалю і утримувати їх так, як утримували черги за дефіцитом в радянські часи. Ця почесна варта перед червоними сходами стоїть протягом усіх фестивальних днів.
Найцікавіше, що кіно як таке цих відвідувачів фестивалю не цікавить зовсім: вони мисливці. Нагородою за багатогодинне сидіння та стоянні під сонцем або дощем є усього кілька миттєвостей, коли якась зірка у розкішному вбранні підніметься червоними сходами.
Кілька фотографій, посмішка і в найкращому та рідкому випадку автограф – от і все, на що можуть розраховувати члени цього клубу. Менш досвідчені та самовіддані з них штовхаються у натовпі та висять на платанах.
Проте все ж таки найбільше у Каннах в ці дні тих, хто приїхав дивитись кіно. Для того, аби потрапити до залів як правило треба відстояти довгу чергу. Але не всім. Місце у ній визначається кольором бейджика.
Момент істини настає при отриманні акредитації. Найскладніша система – у преси. Тепер ти стаєш не журналістом чи представником медіа, а жовтим чи білим. І саме цим визначається якість життя та місце у суспільстві. А точніше, займеш ти місце під сонцем, або у кінозалі. «Каннська ієрархія нагадує мені «Аббатство Даунтон», - заявив британський журналіст, ветеран із 20-річним стажем.
На самому «дні» - жовті. Відразу за ними – найчисельніші– блакитні (The Hollywood reporter назвав їх робочим класом). Далі, за визначенням видання, численний середній клас та дрібна буржуазія – рожеві. Не надто чисельні «білі комірці» - рожеві з жовтою крапкою. І, нарешті аристократія, якої не більше 1% - білі.
Також є сірі та оранжеві бейджі у фотографів, зелені – у знімальних груп та чорні – для кіноринку.
Місця на показах визначаються саме за кольором бейджа. Тобто, чим краща акредитація, тим менше доводиться стояти у чергах та тим вищий шанс потрапити туди, куди потрібно.
Натомість, навіть білі бейджі не дають змоги пройти на фотокол чи на певні ринкові покази.
Так само щоб опинитися на вечірньому прем’єрному показі потрібно отримати спеціальні запрошення. Із представників преси просити про них службу протоколу можуть лише «білі» та «рожеві з крапкою».
Багато говорять про те, що принципи, за якими прес-служба визначає колір бейджа, а разом із ним індивідуальний комфорт та доступ до інформації кожного представника преси, не зрозумілі нікому. У прес-службі говорять – «згідно із наданою інформацією».
Ділять на касти 4,5 тис. журналістів щороку, розглядаючи окремо кожну заявку та поданий звіт за минулий рік. Про свою долю дізнатися можна лише отримуючи бейдж у Каннах.
Так що життя фестивальної преси складне та заплутане. Орієнтуватися тут не просто особливо новачкам Але Канни того вартують.