Ми не знаємо, чи вони вбивали, чи просто байдуже спостерігали за вбивствами, й дізнаємось нескоро. До того часу вони будуть жити поміж нас?
Ми не знаємо, де зараз наш львівський «беркут», окрім тих, що є під охороною на базі на Тролейбусній. 130 їх, за словами Рудяка, були у Києві. Значить, зараз вони повернуться до Львова.
Що робити будемо з ними, львів’яни?
Вони теж львів’яни, в них тут квартири, сім’ї.
Немає достовірної інформації про їхню участь або неучасть у вбивствах та катуваннях. Ті, що вбивали й катували, були в масках і шоломах. Упізнаний під час бандитського нападу лише Роман Тимків, один із них, який напав на автомайданівця Гончара.
Були розмови про те, що львівських начебто тримали в резерві. Але ми не можемо зараз це перевірити. Ті їхні, що лишилися у Львові, оголосили, що вони «з народом». На брамі частини на Тролейбусній ми чули від них інше: ви злочинці, правопорушники, накажуть стріляти – будемо стріляти.
Беркут є беркут; презумпція невинуватості є презумпція невинуватості.
Вони можуть бути вбивцями, а можуть бути пасивно причетними до злочину влади. В усякому разі, чи ми можемо дати їм ходити поміж нас?
Є ідеї?