Уже традиційно львівський кінопрокат тішить розмаїттям фільмів. От і зараз, оговтавшись від свят, можна обрати кінопоживу на будь-який смак. У львівських кінотеатрах можна знайти і лауреатів найбільших кінофестивалів, і фільми для усієї родини. Крім того, не варто забувати, що нарешті у прокаті конкурують між собою відразу три українські комедії: «Секс і нічого особистого», «Я, ти, він, вона» та «11 дітей з Моршина».
ZAXID.NET в той період року, коли тривають численні нагородження вибрав у львівському прокаті кіно, яке уже є фаворитами численних перегонів за призами.
Як художник художнику
Фільм Джуліана Шнабеля «Ван Гог. На порозі вічності» уже приніс виконавцеві головної ролі Віллему Дефо акторську нагороду Венеціанського кінофестивалю та номінацію на «Золотий глобус».
Картина розповідає про останній період життя художника, в Арлі та Оверні. Мабуть, це найдраматичніший період у його житті, саме там і тоді він відрізвав собі вухо, перебував у психіатрічній лікарні і в решті решт скоїв самогубство. Проте за новою версією американських істориків та мистецтвознавців Стівена Найфеха та Грегорі Вайта Сміта ван Гог був застрелений підлітками, з якими разом пив. Саме версію вбивсва висунули минулого року автори анімації «З любов’ю, Вінсент». ЇЇ ж притримується і Шнабель.
Проте для режисера головним є не біографія ван Гога, а дослідження природи його творчості.
Джуліан Шнабель на виставці «Музей д’Орсе очима Джуліана Шнабеля»
Джуліан Шнабель, який став відомим художником раніше, ніж режисером, успішно застосовує свої арт-навички у кіно. Він так працює із зображенням на екрані, що створює повну ілюзію присутності у роботах ван Гога. Кадр набуває пастозності та унікальної колористики художника, а відомі актори, такі як Матьє Амальрік чи Емманюель Сеньє, втрачають свою зоряну пізнаваність, щоб стати персонажами відомих картин.
Головну роль у фільмі бездоганно зіграв Віллем Дефо, який став не так тим ван Гогом, про якого ми читаємо у підручниках з історії мистецтва, а тим, хто малював себе на автопортретах.
Джуліан Шнабель відомий своїми фільмами- біографіями, які зовсім втрачають риси традиційного байопіка. Його картини «Баскія», «Скафандр та метелик», «Поки не настане ніч» є не тільки фільмами, а й художнім осмисленням життя героїв.
Крім того незадовго до виходу фільму у прокат (але уже після його створення та успіху у Венеції) паризький музей д'Орсе відкрив виставку «Музей д’Орсе очима Джуліана Шнабеля». 13 картин імпресіоністів та постімпресіоністів з колекції музею (ван Гог, Моне, Тулуз-Лотрек, Сезанн) та 11 робіт Шнабеля ведуть між собою своєрідний діалог в музейних залах.
Виставка варта уваги, але Париж далеко, а от сходити в кіно зовсім просто.
Про політика без політики
Ще один хіт Венеціанського кінофестивалю, володар другого за значенням призу, також можна подивитись у львівських кінотеатрах. «Сільвіо та інші» Паоло Соррентіно вийшов у наш прокат в міжнародній, скороченій версії. Режисер видалив з фільму про одіозного політика Сільвіо Берлусконі усе, що, на його думку, є зрозумілим лише італійцям. На батьківщині ж картина, яка в оригіналі називається Loro («Вони») вийшла двома фільмами та отримала численні нагороди.
Соррентіно, спадкоємець великого італійського кінематографу, відомий завдяки фільмам «Друг родини», «Велика краса», «Молодість» та серіалу «Молодий папа», у новій роботі собі не зраджує. На головну роль він запрошує свого улюбленого актора Тоні Сервіло, який грав у його «Великій красі», а також у «Дивовижному», де зіграв ще одного відомого італійського політика – Джуліо Андріотті.
Тоні Сервіло у ролі Сільвіо Берлусконі
Соррентіно зосереджується насамперед на приватному житті Берлусконні (до слова, це єдининй фільм режисера, який не фінансував медіа-холдинг політика).
Скандальний політик та бізнесмен сатв іконою для італійських нуворишів. Саме так він виглядаєу фільмі.
Спочатку ми знайомимось із наркодилером та дрібним аферистом Сержіо, який мріє потрапити на очі Берлусконі. Тож спочатку ми бачимо головного героя саме його очима.
Більша частина дії відбувається на Сардинії, у розкішній віллі.
Берлусконі в окупованому Криму. Політик став персоною нон-грата в України
Сатира на найвідомішого італійського політика поєднується із явними цитатами з фільмів Фелліні, зв’язок із яким Соррентіно не приховував ніколи.
Його багато сварили за надмірну естетизацію історії, за недостатньо гостру сатиру, проте дивитися це кіно (як і інші картини Соррентіно, мабуть, сьогодні найбільшого італійського режисера) – неймовірна естетична насолода. Образ мерзотника та циніка Соррентіно та Сервіло роблять колоритним, в чомусь карикатурним, в чомусь моторошним. Але яскравим та пізнаваним.
І щоб побачити усе це візуальне багатство кожного кадру, варто просто піти у кіно.