Повномасштабне вторгнення в Україну московських окупантів до самих основ сколихнуло нашу націю. Вчергове ми зіткнулися з екзистенційним викликом виживання та нашого майбутнього. Звернення їх вождя до свого «насєлєнія» напередодні нападу явно продемонструвало їхні наміри – повне знищення України як самостійної країни, повне знищення української нації. Такий онтологічний виклик не залишає нам великого вибору: або ми їх, або вони нас. Або буде знищена московська імперія, або ми в цьому, або в наступних поколіннях, знову будемо боронитися від нових інтервенцій: військових, економічних, дипломатичних. Військова агресія після 24 лютого лише скинула усі маски тих ударів, які завдавала по нас ця недоімперія: узурпація радянського правонаступництва, вивезення золотовалютних запасів у 1991 році, позбавлення ядерного арсеналу, мошковщина в Криму, операція «Тузла», газовий шантаж майже кожної зими, Росукренерго, розстріли на Майдані, окупація Криму, війна на Сході… Це, далеко не повний, перелік злочинів рф щодо України в новітній історії.
Маючи такого сусіда – споконвічного ворога – не можна спати спокійно. Шкода, що не всі наші громадяни це розуміли, особливо ті, які вважали наші народи братніми, близькими культурно тощо. Ціна, яку ми платимо є високою і болючою. Проте чисте, концентроване зло загарбника дозволяє швидко тверезіти і думати про майбутнє. А майбутнє у нас може бути тільки одне – перемога над окупантом. Інакше – майбутнього у нас не буде. Перемога повинна бути повною, остаточною, інакше розпочате цього року нашими геройськими ЗСУ прийдеться продовжувати нашим нащадкам…
Що таке перемога?.. Остаточна перемога має бути політично-військова та культурно-філософська. Щодо культурно-філософської все доволі просто. Говорячи словами класика: «… геть від Москви!». Тут дихотомічний дуалізм Україна = Антиросія має право на існування. Ментально і духовно ми повинні розірвати усі зв’язки. Чітка історично стратагема Україна – правонаступник та спадкоємець Київської Русі, підтримка та популяризація української мови та культури, державна політика патріотичного виховання молоді, поглиблення культурної взаємодії із нашими діаспорами за кордоном. Ці кроки повинні бути швидкими, комплексними та за підтримки української влади.
Щодо політично-військової перемоги все значно складніше. Єдиною, але не достатньою гарантією мирного співіснування з північно-східним сусідом для нас може бути лише остаточний розпад та дефрагментація московської імперії на окремі державні утворення. Це завдання надзвичайно складне і найголовніше – довготривале в часі, що передбачає низку етапів. Першим етапом такої перемоги повинна бути перемога на полі бою під час московсько-української війни 2022 року. Що може бути такою перемогою першого етапу? Безумовно знищення максимальної кількості окупантів, при мінімально можливих наших втратах та відновленню політичного статусу-кво станом на 23 лютого 2022 року. Відбиття усіх атак до умовних кордонів до початку цьогорічного вторгнення безумовно буде колосальною поразкою московії в своїй історії! Втративши майже увесь свій військовий потенціал та не виконавши ЖОДНОЇ військової цілі, політична еліта окупанта зазнає фундаментального удару по своїй державності загалом. Удару, який безумовно запустить відцентрові процеси в самій московії, в першу чергу серед регіональних еліт Кавказу та національних еліт Сибіру. Це буде початком другого етапу розвалу імперії. Україна повинна бути готовою до цього етапу. Переконаний цей етап буде передбачати мирне повернення тих українських територій, які нам може не вдатися визволити військово під час першого етапу деокупації. Йдеться про Крим та частину окупованого Донбасу, якщо ми їх не повернемо раніше. Потрібно розуміти, що йдеться про повернення під українську юрисдикцію мільйонів наших громадян, які роками були під окупацією, уже сотні тисяч дітей не бачили або не пам’ятають української школи! Окупацією військовою, культурною та інформаційною. Потрібні спеціальні державні програми адаптації таких людей, особливо дітей та молоді, щоб забезпечити їх максимально швидку інтеграцію в українську реальність.
Третім і можливо останнім етапом московсько-української війни є військова та політична участь України в розділі імперії. Можливо нам прийдеться в миротворчих силах, разом із поміркованими московськими силами завершувати розвал рф. Цей етап може передбачати інтеграцію в нашу державу історичних українських земель Кубані та Слобожанщини. Україна на цьому етапі ставатиме регіональним лідером Східної Європи та Причорномор’я, що безумовно ставитиме перед нашою країною нові геополітичні та культурні виклики, до яких потрібно бути готовими.
Лише розвал імперії дасть шанс нам мирно співіснувати із московією, як європейською країною, яка буде розташована в європейській частині рф, де буде проживати здебільшого слов’янське, православне населення без імперських амбіцій та комплексів…
Звичайно, усе викладене в цій статті є в певній мірі футурологією і не претендує на науковість та безапеляційність. Звичайно, ті тисячці жертв, які ми заплатили та платимо зараз, вимагають помсти. Звичайно, наші воїни-герої повинні спробувати одним махом відвоювати усі наші окуповані території, включно з Кримом та частиною Донбасу. Але треба бути також готовим і до того, що кінцева перемога може бути не відразу. Але вона буде!