Днями прочитав, що деякі художники у Великій Британії апелюють до уряду з проханням прибрати слово art, себто мистецтво, з офіційних формулювань грантових програм, які мають на меті підтримку мистецтва. Чому? Бо старі поняття занадто занурені в минуле і несуть за собою класові, расові чи гендерні стереотипи. Краще буцім говорити про креативність чи творчість, які є більш демократичними, ніж про мистецтво, яке є доволі елітарним.
Дійсно, історично слово «мистецтво» конструювалося в різні часи по-різному і у XVIII–XIX ст. в Європі сформувалася більш-менш модерна версія цього поняття. Митці та їхні клієнти, інтелігенція та аристократи, міщани і представники держапарату (звичайно, селян не залучали до цього процесу) почали приймати мистецтво вже не як прикладну діяльність, бо за цим закріпилося поняття ремесла. Мистецтво мало бути «високим» (polite arts), непрактичним, спрямованим на пізнання і, як казав Іммануїл Кант, «незацікавленим». Радикальним проявом нового мистецтва став авангардизм, якому було властиве прагнення до радикального оновлення змістовних та формальних принципів творчості і, як наслідок, відмова від канонів мистецтва епох, що передували йому. Авангард став проявом актуального мистецтва початку ХХ ст., а далі повторювався поколіннєво, у різних групах та напрямах мистецтва. А де ховається авангард сьогодення? Деякі з моїх колег вірять, що сучасний авангард – це Science Art, напрям сучасного мистецтва, представники якого при створенні своїх творів використовують дослідницькі методики і новітні технології. Таке визначення дає Дмитро Булатов, відомий куратор та теоретик нових медіа.
Наука та мистецтво
Здавалось би, генна інженерія, кібернетика, біотехнології – це передові галузі науки, місце яким в лабораторіях, але ніяк не в галереях. Однак останніми роками науковими інноваціями дедалі більше цікавляться сучасні художники. Нове мистецтво, Science Art чи, як дехто пише, Art&Science, передбачає, що в ролі медіа чи естетичного інструменту можна використовувати кіберприлади, а ДНК, наприклад, перетворити на «жорсткий диск» для зберігання інформації. Як правило, найуспішніші проєкти створюються у співпраці вчених і художників: художник занурюється у складні наукові питання і, препаруючи їх художніми засобами, розширює уявлення про використання звичних наукових методів і матеріалів, а вчений натомість дає художнику нові інструменти і технології та допомагає «автору» з лабораторією і дослідницькими приладами.
У європейському мистецтві це не є чимось зовсім новим, бо наука і мистецтво тісно дружать ще з епохи Ренесансу. Усім відомі експерименти Леонардо да Вінчі чи наукова праця Мікеланджело, які могли успішно працювати в розмаїтих галузях інженерії та естетики. Наприклад, Альбрехт Дюрер, який творив на межі XV і XVI ст., мусив володіти інструментарієм ювеліра, ливарника, гравера, лікаря-анатома, архітектора, живописця чи навіть скульптора. Але цього було недостатньо, і, наприклад, для створення зображень зоряного неба він активно співпрацював з астрономами чи математиками. Олександр Флемінг винайшов антибіотики майже завдяки мистецтву. Він був досить «бардачний» чоловік і одного разу навіть «намалював» картинку, користуючись грибами. Він забув на лавці лабораторну мисочку з грибами та бактеріями і поїхав у відпустку. Легенда твердить, що повернувшись, він побачив чудові «грибні картини», бо навколо певних грибів не було бактерій, і вчені його лабораторії задумалися над їх використанням. Тут важлива історія про те, що винахід був можливий завдяки лабораторним умовам, які часом нагадують майстерню художника.
Початок новому витку Art&Science у ХХ ст. поклав американський художник і дослідник Джо Девіс, співробітник Массачусетського технологічного інституту і генетичної лабораторії Джорджа Черча в Гарварді. Його перший проєкт Microvenus (1986) був інспірований роботами Карла Сагана, знаменитого астрофізика NASA. У 1972 і 1973 роках Саган разом з колегами прикріпив на корпусі космічних апаратів «Піонер-10» і «Піонер-11» пластинки із зашифрованими посланнями для інопланетних істот. Девіса зачепив той факт, що в жінки, зображеної на пластинці, не було первинних статевих ознак (на відміну від чоловіка). Художник вирішив виправити цю несправедливість і відновити втрачені дані. Для початку Девіс взяв давньогерманську руну «мікровенус» – символ жіночої природи Землі і водночас схематичне зображення геніталій (руна нагадує накладені одна на одну літери «Y» і «I»). Таку просту графіку легко оцифрувати, тобто представити у вигляді двійкового коду. Отриману черговість нулів і одиниць художник перевів у код ДНК (за допомогою синтезу 4 нуклеотидів A, C, T, G). Відтак за допомогою вченого-біолога синтезовані послідовності були введені в геном бактерії E.col. У такий спосіб відсутню на космічному кораблі інформацію про жінок відновили, її записали на бактерію, як на флешку!
Цей проєкт став першою успішною роботою із введення закодованої інформації в живі організми у формі синтетичної ДНК. За останні 10 років використання клітин як носіїв інформації вже не є чимось новим чи незвичним, але першим це придумав художник. Зараз Девіс працює над проєктом «Malus ecclesia», ідея якого полягає в тому, щоб перенести зміст англомовної енциклопедії «Вікіпедія» в геном яблуні. Якщо біохудожнику це вдасться, він створить реальне древо пізнання!
Сучасний авангард: генеруємо з шкіри члена мозок!
Найцікавіше Art&Science представляє експериментальна лабораторія SymbioticA, яка заснована австралійськими біохудожниками Ороном Кеттсом (Oron Catts) і Йонатом Зуррі (Ionat Zurr) і діє при Університеті Західної Австралії. Разом вони започаткували проєкт «Тканинна культура та мистецтво» (ініційований 1996 року), у якому прагнуть до використання біологічних тканинних технологій як середовища для художнього виразу. SymbioticA спеціалізується на культивації так званих «напівживих» скульптур. Це означає, що художні об'єкти створюються вченими з живого матеріалу (клітин або тканини), але існують й експонуються, як правило, in vitro («в пробірці»). Такі організми виявляють себе на невизначеній межі між живим і неживим, тим, що народилося, і тим, що створене.
Приклад проєкту від лабораторії SymbioticA – The Semi-Living Worry Dolls, де було експоновано 59 фігурок, вирощених із клітин. Проєкт почався як Tissue Culture & Art(ificial) Wombs, який представляли на фестивалі Ars Electronica в австрійському Лінці 2000 року. У Гватемалі роблять шматяних ляльок з ваших переживань (Worry Dolls), а автори проєкту вирішили виростити штучних ляльок у лабораторних пробіркових «лонах».
Серед інших провідних творців Art&Science можна виділити австралійського художника Гая Бен-Арі. У проєкті In Potentia (2013) Бен-Арі постарався об'єднати своє юдейське походження і головну рису постіндустріального суспільства – зацікавленість сучасними технологіями. Він використав феномен перепрограмування клітин різних видів тканин у певний тип стовбурових клітин і трансформував клітини крайньої плоті людини в ембріонально подібні стовбурові клітини, з яких потім отримав нейрони. Іншими словами, з клітин крайньої плоті (зі шкіри члена!) художник виростив реально функціонуючу нейронну мережу, аналог біологічного мозку. Як відомо, на початку свого життя будь-яка істота має одну клітину, з якої після поділу утворюються нервова, кісткова, м'язова тканини і так далі. Ця перша клітина називається плюрипотентною і вже після спеціалізації перетворюється на мультипотентну. Творчий метод тут полягає в тому, що зрілі клітини можуть бути «перепрограмовані» в плюрипотентний стан. Такі клітини здатні існувати поза організмом, їх можна виростити навіть у чашці Петрі.
Переселяємо частину людської свідомості у таргана!
Інший проєкт, який з’явився недавно в протилежній частині світу, намагався здійснити акт міжвидової технобіологічної комунікації, де людина за допомогою нейрокомп'ютерного інтерфейсу здатна керувати рухом біологічного об'єкта. Будь-який неінвазивний (такий, що перебуває ззовні біологічного тіла) нейроінтерфейс ґрунтується на принципі електроенцефалографії. Перевага цього методу в тому, що всі процеси, які відбуваються в мозку, зчитуються в реальному часі. Коли людина уявляє який-небудь рух, то мозку все одно – здійснює вона його чи ні, бо на першому етапі в моторній корі активуються одні й ті самі нейронні мережі. І методом електроенцефалографії можна зареєструвати цю активність. Розшифровка сигналу і перетворення його на команди – це якраз найважливіший виклик для створення інтерфейсу такого проєкту.
У рамках проєкту вчені-художники працювали з тарганами південноамериканського виду, під час експерименту із здійснення технобіологічної комунікації автор уявляв себе комахою і намагався фізично відчути, як виконується поворот праворуч або ліворуч. Софт розпізнавав ці мозкові сигнали як команду «направо/наліво» і посилав їх на інший інвазивний нейроінтерфейс, розміщений на тілі комахи. Тобто автори брали усвідомлену мозкову команду, зашифровували її, передавали бездротовою мережею на комп'ютер і потім надсилали на чіп, який був приєднаний до електродів, імплантованих у нервову систему таргана. Тож досить складні когнітивні процеси було переведено з «мови» нейронів головного мозку людини на «мову» нервової системи комахи. Цей акт технобіологічної комунікації можна формально вважати метафорою переміщення малої частини свідомості з тіла людини в тіло комахи.
Творчість нейромереж (чи генеративно змагальних мереж)
У 2014 році лабораторія Google опублікувала початковий код нейронної мережі Google Deep Dream, і інтернет вибухнув зображеннями, створеними цим редактором. На таких картинках виходять в основному котики і собачки психоделічного вигляду. Уже 2018 року на аукціоні Крістіс художній твір, створений таким алгоритмом (нейромережею, яка генерує зображення), було продано за майже пів мільйона доларів. Тепер у нас в кожному гаджеті є штучний інтелект у вигляді Siri або Google Now, вони показують приклад нейронних мереж. Або коли у фейсбуці вам пропонують відзначити знайомого на фотографії – це також приклад нейронної мережі, яка навчена на великій вибірці фотографій впізнавати користувача. Часто авангардисти сьогодення намагаються дослідити, чи здатні до творчості креативні системи (такі як деякі форми життя чи штучний інтелект), якими не керують люди.
Нейронні мережі не програмують, люди створюють їх архітектуру, а далі мережа навчається сама, як дитина. Якщо створити базу даних з мільйона зображень дерева з різних ракурсів, то нейронна мережа навчиться впізнавати на будь-якій фотографії це дерево, тому що вона виділить загальні його ознаки. А можна задати запит по-іншому і «попросити» нейромережу на абсолютно чорній площині знайти стілець. Тоді нейромережа почне генерувати стільці там, де їх не було, і це буде візуалізацією того, як нейромережа «уявляє» собі цю саму «сутність дерева».
Одна група художників підготувала навчальну вибірку з приблизно мільйона зображень клітин різних форм і навчила за допомогою такої бази даних свою нейронну мережу. З біологічного погляду, елементарною одиницею життя є клітина, поза клітиною життя немає, навіть віруси працюють всередині клітин. Тож нейромережа вивчала життя. Потім «попросили» цю мережу показати, як вона «бачить» життя, себто клітину. Результат творчості нейромережі видрукували на біопринтері, тобто друкували на поживних середовищах бактеріальними клітинами. Картинка, яка виходила, була по-справжньому жива. Тобто в певному сенсі ця робота ілюструвала сценарій недалекого майбутнього, де штучний інтелект навчиться створювати справжнє життя.
Як це мистецтво сприймати?
По суті, ми спостерігаємо за формуванням нового типу візуальності, бо отримане вченими та митцями бактеріальне зображення стало результатом спільної творчості двох нелюдських агентів, штучного інтелекту і самих мікроорганізмів. Бактерії в процесі росту видозмінювали початкові патерни, обумовлені штучним інтелектом, і створювали нові форми. Кінцевий результат мав власну естетику і цілком може бути самостійною художньою роботою. Варто відзначити, що люди тут не творили, за фактом вони лише обслуговували машини. Подібні проєкти оперують постгуманістичними ідеями і пропонують відійти від антропоцентричного сприйняття навколишньої дійсності. Це веде нас до розуміння майбутніх процесів, де вже штучний інтелект виконує роль творця, а людина більше не потрібна.
Сучасному глядачеві не завжди важливо, оригінал перед ним або копія, оскільки він отримує одну й ту саму візуальну інформацію, все тепер цифрове. У ширшому сенсі, нове мистецтво дозволяє говорити про повернення аури художнього твору (в термінах Вальтера Беньяміна). Аура - це абстрактне поняття, пов'язане з автором і оригінальним (єдиним) художнім твором. У роботі з живими організмами завжди наявне відчуття «тут і зараз», що й визначає ауру. Крім цього, працюючи над такими проєктами, художники і вчені виходять на глибинні етичні та культурні аспекти, які часто змінюють наше ставлення до досліджуваного питання. Можна очікувати, що вплив науки на мистецтво з часом тільки збільшуватиметься, але разом з тим зростатиме і їхній вплив на суспільство загалом. Ми живемо у дуже цікаві часи! В часи, коли існує Art&Science та спілка художників України, бо картинки її членів вважають мистецтвом…