Наприкінці складного і виснажливого лютого до України надійшла приємна новина з Франції. Президент Емманюель Макрон публічно допустив відправку західних військ до України в майбутньому. Ця заява викликала приступ люті у Москві. І стала променем надії для багатьох українців, яких останнім часом спіткало багато розчарувань через недостатню рішучість західних союзників. Втім, здається, впадати у надмірний ентузіазм теж зарано.
Спочатку все розвивалося непогано для України. Рішучість Макрона підтвердили джерела у французьких медіа. 1 березня популярна французька газета Le Monde написала, що Франція дійсно розглядає можливість відправлення в Україну спецпризначенців, які могли б захищати певні території й обмежувати удари з боку Росії. Такий крок міг би створити для Росії «стратегічну дилему». А присутність французьких військових може допомогти захистити деякі території України від ударів з боку Росії.
Якби задум Макрона вдалося втілити, це дійсно могло б спрацювати. Путін надто звик до думки, що нинішній Захід не спроможний грати першим номером. Тому кремлівський диктатор воліє піднімати ставки. Несподівані, нестандартні та рішучі кроки країн НАТО могли б створити великі проблеми для РФ. Але брак політичної мужності й авантюризму політичних еліт Заходу рятує Москву і вселяє надію, що можна досягти своїх цілей.
На тлі тривалої політичної кризи і відсутності лідерства США в питанні підтримки України ми спостерігаємо часткову активізацію Європи. Незрозумілі перспективи зовнішньої політики ймовірного майбутнього американського президента Дональда Трампа разом з географічною близькістю Росії штовхають європейських лідерів до ухвалення більш серйозних рішень.
Ми не знаємо точно, що спонукало Емманюеля Макрона до заяв про пряму військову допомогу Україні. Раніше французький президент не відзначався надто жорсткою риторикою щодо Росії і приділяв багато уваги телефонному спілкуванню з Путіним. Знадобилося немало часу, щоб Макрон усвідомив безперспективність розмов з російським диктатором.
Усвідомлення того, що Росія становить стратегічну загрозу, очевидно, приходило до французького лідера поступово. Можливо, президент Франції радикалізувався під впливом витіснення його держави з низки країн Африки, здійснене з допомогою росіян. Імовірно, що Макрон побачив шанс підняти Францію до рівня важливого геополітичного гравця, посилаючи війська в Україну. На тлі надмірної обережності Олафа Шольца й управлінського колапсу Адміністрації Джо Байдена у французького лідера з’явилася гарна нагода перехопити ініціативу в зовнішній політиці Заходу. А може, Макрон дійсно бачить у РФ реальну загрозу для Європи і вражений російською агресією проти України. Точних відповідей на це немає. Головне, що трансформація поглядів французького лідера відбувається у правильному і потрібному для нас руслі.
Однак не все так просто. Як показав подальший розвиток подій, надмірний оптимізм щодо войовничої риторики Макрона був не зовсім виправданим. 4 березня президент Франції Емманюель Макрон прокоментував свою заяву про можливість розміщення західних військ в Україні. Цього разу його тон дещо розчарував. Господар Єлисейського палацу сказав, що поки що розгортання французького контингенту в Україні не планується.
«Це не означає, що ми розглядаємо можливість відправки французьких військ в Україну в найближчому майбутньому, але це означає, що ми розпочинаємо дискусію і думаємо про все, що можна зробити, щоб підтримати Україну, особливо на українській території», – заявив Макрон у розмові з представниками медіа.
Водночас президент Франції звернув увагу на кілька сфер, де можлива більша допомога для України: кіберзахист, спільне виробництво військової техніки в Україні, безпека країн, яким безпосередньо загрожує російський наступ в Україні, зокрема Молдови, можливість підтримати Україну на кордоні з Білоруссю та операції з розмінування. Але Макрон не був би Макроном, якби не додав до своїх слів некофронтаційної риторики. «Крім того, я завжди чітко визначав наші рамки: ми не воюємо проти російського народу і відмовляємося вступати в логіку ескалації», – сказав президент Франції.
Така пом’якшена позиція Макрона, безумовно, ніяк не схожа на створення «стратегічної дилеми» для Росії. Навпаки, це сигнал, що наразі французький лідер не готовий робити нестандартні кроки, які можуть надто болісно сприйняти у Кремлі. Чи міг Емманюель Макрон зайняти більш рішучу позицію? Теоретично так. Але треба зважати на геополітичні реалії початку XXI століття. Франція, безумовно, сильний гравець на міжнародній арені. Та її геополітична велич частково залишилася в минулому. А військовий потенціал, хоч і перебуває у відносно кращому становищі, ніж у більшості країн Європи, все ж не достатньо потужний, щоб наодинці тягатися з РФ.
Причиною часткового відступу Макрона від попередньої жорсткої риторики стала прохолодна реакція з боку політичних лідерів країн-союзників. Ініціатива Макрона щодо відправки військ в Україну не викликала великого ентузіазму на Заході. Від неї поспішили відмежуватися такі великі гравці, як Німеччина, Велика Британія і США. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що не бачить польських військ в Україні. Прем'єр-міністр Чехії Петр Фіала теж запевнив, що Прага не розглядає такого варіанта. А глава уряду Швеції Ульф Крістеррсон зазначив, що на Заході немає консенсусу щодо питання відправки військ країн НАТО в Україну і це «зовсім неактуально на цей момент». Тільки Литва, Латвія та Естонія на дипломатичній мові дали зрозуміти, що загалом адекватно ставляться до ініціативи Макрона відправити війська в Україну. Та, на жаль, вплив цих країн на світову політику не такий серйозний, як того хотілося б нам.
Чому для України важлива офіційна поява військ західних союзників? Якщо в Україні з'являться французькі військові, це, напевно, не дуже вплине на ситуацію на лінії фронту. Однак, безперечно, додасть впевненості українцям, що їх не збираються кидати в обійми Москви. Присутність іноземних військових може створити так звані безпекові зони всередині держави. Можливо, західні військові підрозділи могли б прикрити критичну інфраструктуру, об’єкти ВПК чи наші аеропорти. Можливо, частково взяли б на себе функцію охорони кордону з Білоруссю. Головний ефект від такого кроку не стільки військовий, як геополітичний.
Війська НАТО в Україні на постійній основі – це вкрай чітке послання російському агресору. І перехоплення стратегічної ініціативи у протистоянні з авторитарними режимами. Це сигнал, що Україна є невід’ємною складовою частиною Заходу, а не буферною зоною між Росією та Європою. І Росії доведеться зіткнутися з військовою потугою НАТО, якщо вона продовжуватиме свої загарбницькі війни. Шкода, що навіть доволі поміркований Макрон з його раціональною пропозицією виявився занадто радикальним для більшості західних лідерів.