Якби не вирішив написати статтю про прес-конференцію Владіміра Путіна, то, напевно, припинив би перегляд вже на десятій хвилині. Але справа важливіша від емоцій та особистого комфорту. В загальному, варто сказати, це була, напевно, найнудніша з усіх прес-конференцій, яку влаштовували президентові Росії. Хоча, переглянувши її, можна чітко уявити, в якому напрямку і з якими акцентами розвиватиметься російська політика. І що цей чотиригодинний зрежисований «політичний стриптиз» перестарілого і пересиченого тотальною владою і повною безкарністю маніяка вартує втрачених нервових клітин.
Відповіді Путіна ані на йоту не відрізнялися від тез агресивної російської пропаганди, знайомої всім аж до нудоти. Але цікаво було почути ще раз, як Путін буде вибріхуватися перед своїми підданими. Те, що він говоритиме про зовнішню політику, давно відомо. А те, як пояснюватиме стагнацію економіки та зниження соціальних стандартів, почути було цікаво.
Росія
Давно відомо, що економіка – це не найсильніший коник на конюшні Путіна. Але почути, що економіка та добробут громадян Росії зростають – це справа не для слабкодухих. Погодьтеся, якщо глава держави каже, що винна не «наша», а світова криза, і що вона взагалі прийшла ззовні, забуваючи, чи то забиваючи на пов’язаність світової економіки, то це про щось та й говорить. Спроби присутніх скоригувати Путіна нагадуванням про сировинний характер російської економіки і про те, що Росія проїдає надходження від продажу вуглеводнів, успіху не мали. Тут Путін осідлав своїх улюблених коників, які називаються: «Надо» і «Будєм».
Відповідаючи на запитання з економічного блоку, він видимо нервував, покашлював і говорив: нам потрібен технологічний прорив, нам треба вийти в другу лігу економік. Шкода тільки, що ні в кого не стало духу спитатися, за рахунок чого здійснюватиметься технологічний прорив, якщо Росія під санкціями і їй ніхто не продаватиме ніякого високотехнологічного продукту, а самі вони деградували до рівня лопати і лома. Вони навіть не зможуть з часом самотужки видобувати нафту і газ, які для Росії життєво необхідні, бо майже все потрібне для цього обладнання і технології закупляються ззовні. А про те, щоб вийти з економіки рівня третього світу тільки на продажі енергоносіїв, годі й говорити.
Але Путін далі, як підліток-фантазер, гне своє, що розвиватиме науку, виробництво, економіку і робототехніку. Знаємо ми ту робототехніку. Недавно прогримів скандал про те, що представлений на виставці робот Боріс виявився переодягненим живим чоловіком. І взагалі Путін приблизно говорив так: у цьому році нам не вдалося, але в наступному буде набагато ліпше.
Над цим, як і над більшістю тез Путіна, можна було б посміятися, якби ця країна не порушила територіального суверенітету України, не розв’язала кривавої війни на Донбасі і не вела гібридної війни ледве не проти половини світу. Якби ж то вона просто розбудовувала Мордор у своїх кордонах, але – ні. Росія хоче повернути собі колишню «велич». Проте велич не в тому, щоб ощасливити людство новими винаходами, зразковим дотриманням прав людини всередині країни і повагою до міжнародного права. Якраз все це Росія порушує і зневажає, бо вважає, що поважають тоді, коли бояться. Тому цей режим кидає найбільше фінансування на розробку щораз новіших озброєнь, розмахуючи ним у всіх гарячих точках світу.
Путін перетворив Росію на найбільшу загрозу для сучасного світу. Грає на низьких почуттях своїх співгромадян, готових всім показати російську «велич». Велич, яка полягає в тому, що росіяни ніколи не жили в добробуті і мирі, про що обмовився Путін на цій конференції, а також у тому, що вони й іншим не дадуть щасливо жити. Якщо їм не вдається налагодити добробут у себе, то і всім решта треба зіпсувати життя. Бо «Умом Россию не понять, Аршином общим не измерить: У ней особенная стать – В Россию можно только верить».
Путін чітко висловився, що вся історія Росії – це історія обмежень і санкцій. Тобто, не хотячи, визнав, що Росія всю свою історію поводилася деструктивно. Проте він це зовсім інакше інтерпретує, заявляючи, що весь світ хоче стримати розвиток Росії, щоб не допустити сильного конкурента. Він каже, що Захід виступає проти Росії, бо бачить ріст її могутності й остерігається появи сильного гравця-конкурента. Залишається спитати, конкурента в чому?
В озброюванні до зубів, у підтримці світового тероризму, у розпалюванні гарячих конфліктів на планеті, у газовому шантажі? Економічно і технологічно Росія не може конкурувати із Заходом. Вона може тільки створювати зони напруги, які загрожують катастрофою цілому людству. Тут їй немає рівних. Шкода, що міжнародна політика часів Путіна зводиться до того, що світ змушений розтрачувати свій потенціал на нейтралізацію хворих задумів Росії. І ця ірраціональна й агресивна Росія є, на жаль, найближчим сусідом України.
Україна
До України Путін повертався кілька разів. Цього разу, правда, чомусь майже не було риторики про нацистів і фашистів, хунту та їхніх опікунів на Заході. Як, здається, тільки раз прозвучало «наші західні партнери». Бо важкувато знайти на Заході партнерів путінського режиму.
Знову ж таки, коли бажання поставити запитання виявив кореспондент УНІАНу Роман Цимбалюк, Путін знітився і запитав, чи цього разу також буде скандал? Роман відповів, що він взагалі не прихильник скандалів і впевнено продовжив. Здається, що вже тільки за виступ українського журналіста варто було потратити час на цю прес-конференцію.
Уявіть собі, чотири години брехні, перекручень та словоблуддя, і тут раптом таке запитання: «А скільки грошей ви витрачаєте на окупований Донбас? Там же убогість під вашим керівництвом. А люди перетворилися на рабів Росії, якщо називати речі своїми іменами. От ви боїтесь ядерної війни і одночасно готуєтесь до війни з НАТО. А по суті – стріляєте в громадян України. Це ж ви, як верховний головнокомандувач, віддали наказ стріляти по моряках. І от у мене запитання, які умови обміну? І якщо можна про вибори? Ви аналізуєте рейтинги, чим втручаєтеся у виборчий процес, як раніше робили в Сполучених Штатах. Чи не здається вам, що може так статися, що діалогу між президентами України і Росії не вийде до того моменту, поки ви не зміните місце праці». Роман Цимбалюк озвучував свою позицію попри вигуки обурення в залі і фактично перетворив запитання на риторичні.
У відповіді Путіна чулося роздратування. Це було видно навіть по тому, як швидко він намагався підібрати слова, як, не контролюючи себе, кілька разів назвав Донбас Дамбасом. І знову почав молоти про влаштовану українським урядом блокаду своїх же громадян. А потім розповів, що попри ворожу позицію Києва, товарооборот між Росією та Україною росте з року в рік. Що, на думку Путіна, є свідченням спорідненості обох народів.
Розказав він також про своє бачення інциденту в Азовському морі та ситуації з Кримом взагалі. Складається враження, що Росія хоче призвичаїти весь світ до своєї інтерпретації подій. Путін каже, що події в Керченській протоці – це провокація Петра Порошенка, щоб підняти свій рейтинг напередодні виборів. Він навіть називає дані, на віддалі скількох миль від берега мають проходити іноземні кораблі. Про різницю, що стосується внутрішніх і міжнародних вод, – мовчить. Про те, що за міжнародним законодавством – це внутрішні води України – забуває.
Навіть якщо припустити, що в його словах є якась логіка, то вона жалюгідна. Бо полягає в тому, що Крим нібито не анексований, а перейшов в результаті референдуму, а договори, що регулюють судноплавство в регіоні, тепер автоматично перетворюють акваторію на внутрішньо російську. Байдуже, що світ визнав анексію Криму кричущим порушенням міжнародного права. Байдуже, що світ не визнає Крим російським. Росія і Путін «по-своєму» трактують міжнародні норми. І тепер Путін каже, що будуть нарощувати воєнну присутність в Криму, бо в себе вдома робитимуть, що забажають. Навіть коштом загрози міжнародній безпеці.
Стурбувало Путіна також створення Помісної православної церкви в Україні, що він окреслив як «уму нєпостєжимо». І знову ж таки почав проливати крокодилячі сльози за майбутніми кривавими жертвами «розколу». Треба думати, що коли Путін так бідкається, то жертви будуть. Але про що можна говорити з людиною, яка навіть готова поставити світ на межу ядерної катастрофи? Людиною, яка готова розгорнути нову гонку озброєнь, мелючи щось про досягнення балансу? Путін цього разу сам заявив, що така політика може призвести до глобальної ядерної катастрофи. Виникає запитання, а як же можна уникнути ядерної катастрофи? Відповідь проста: дозволити Росії всі можливі розбійницькі дії. А тим, хто не погодиться, – президент Путін радить: «Пусть потом не пищат, что мы добиваемся своих преимуществ».
Отакі невеселі перспективи у цілого світу, якщо він не навчиться консолідовано давати відсіч цьому недофюреру.