«Щоб перемогти смерть, доведеться перестати бути людиною»

Фредерік Беґбедер про час, літературу, кіно та кохання

23 вересня

Фредерік Беґбедер приїхав до Львова на Форум видавців, щоб презентувати роман «Життя без краю». Крім того він зустрівся з читачами та відповів на чисельні запитання. ZAXID.NET пропонує найцікавіше із розмови з Фредеріком Беґбедером.

«Щоразу пишу одну і ту ж історію»

Щоразу, коли я починаю нову книгу, я намагаюся написати, щось зовсім інакше, але щоразу пишу одну і ту ж історію. Це щось на зразок прокляття і я намагаюся знайти тому пояснення. Мені здається, я нарешті його знайшов. Думаю, що моєю нав’язливою ідеєю є час. Якщо ми подивимось на усі мої книжки, то всюди він відіграє важливу роль.

Роман «Кохання триває три роки» - про часові обмеження, тимчасовість. Роман «99 франків» також починається з фрази про тимчасовість того, що відбувається. Кохання, мистецтво, ви, я, - усе тимчасове. Я думаю, що пишу щоразу для того, аби перемогти час, який втікає.

У всіх моїх книжках є людина, яка шукає утопію, шукає ідеал, а насправді намагається уникнути своєї долі, того факту, що вона є смертна. І я думаю, що головним у боротьбі із часом є бажання перемогти смерть. Один із перших написаних текстів, «Епос про Ґільгамеша», це історія чоловіка, який намагається стати безсмертним.

Список романів, які торкаються цього сюжету, є нескінченним. І я вирішив до того списку додати сучасну історію про чоловіка, який не хоче помирати. Адже у наш час відбуваються наукові відкриття, які дозволяють нам сподіватись на більшу тривалість життя. Я розповідаю у своїй книзі про можливі трагічні наслідки, які це може мати для людини як для виду. Адже щоб перемогти смерть нам доведеться якоюсь мірою перестати бути людиною. І цей процес уже поступово почався.

З появою інтернету, з нескінченою комунікацією у соціальних мережах, ми підкорилися системі, яка нас перемагає. Це перший етап зробити з людства новий вид: людей підключених. Потім настане наше повне злиття з комп’ютерами та машинами. Думаю, уже наприкінці цього століття ми перестанемо бути тими, ким ми є.

Я не висловлююсь ані за, ані проти цього процесу. Я просто спостерігаю за тим, як людство еволюціонує. Але якщо ви дочитаєте книжку «Життя без краю» до кінця, то ви зрозумієте, що я все-таки є оптимістом.

Для мене такі літературні події, як наприклад Форум видавців у Львові, є спробою опору цьому процесу. Я не присутній у соціальних мережах, але я пишу книжки й це мій спосіб реагувати на цей процес, опиратися йому. І моє побажання для вас - менше постити фотографії в Instagram, читати книжки, а не Facebook.

«Раніше я вірив у прогрес, тепер боюся майбутнього»

Між мною 30-річним та мною 50-річним мало спільного. Моє життя дуже змінилось. Головна зміна полягає в тому, що я відкрив для себе ранки. Раніше я лягав десь у сьомій, тепер в такий час я встаю.

У 30-ть років я повертався додому та тинявся серед порожніх пляшок. Тепер я повертаюсь додому і блукаю серед дитячих пляшечок. На перший погляд, змінюються лише малі деталі. А насправді раніше я вірив у прогрес, а тепер боюся майбутнього.

«Найкращим способом перемогти смерть є просто жити»

Помре кожен. Але не можна вмирати без опору. Насамперед, щоб його чинити, потрібно піти на прийом до лікаря та пройти повний медичний огляд. Це я зробив.

Я планував зайнятися спортом, їсти овочі. Але це мені не дуже вдалося. Можна зайнятися експериментами над собою. Наприклад, знати свій генетичний код (не на пам’ять, звичайно), щоб знати, що на вас чекає у майбутньому. Також зараз вчені придумали, як омолодити клітини. Звичайно, це ні до чого. Але воно якось заспокоює. Десь так, як подушки безпеки в автомобілі.

Я зараз говорю про медичний шлях. Але найкращим способом перемогти смерть є просто жити. Коли довкола вас бігає купа маленьких дітей, ви почуваєтеся молодшим.

Також хорошим способом перемогти смерть є література. Мені здається, що всі письменники розглядають смерть як свого ворога, а літературу – як спосіб боротьби з нею. Це важка боротьба і вона програна наперед. Але якщо на цілому львівському Форумі знайдеться лише одна фраза, яка залишиться у вічності, вона вартує того, аби боротися.

«Знімати кіно – спосіб уникнути самотності»

Фільм робиться з багатьма людьми. Це те, чого мені бракує у літературному процесі. Адже коли я пишу книгу, я відчуваю себе дуже самотнім. Звичайно, є способи уникнути цієї самотності, наприклад приїхати до Львова та поговорити з вами. Але знімати кіно – один зі способів бути з людьми. Коли на афіші написано «Фільм Фредеріка Беґбедера», то це не правда. Має бути написано «Фільм Фредеріка та ще ста людей».

Також колись я працював на телебаченні та у рекламі. Це протилежна до літератури річ. Але Я там багато чому навчився. І кіно дозволяє використати це. Коли я знімаю фільм, я ніби пишу поезію японською мовою, адже це зовсім інша мова вираження.

Коли знімаєш живого актора, виникають непередбачувані ефекти. Наприклад, ви задумали комічну сцену, але коли камера наближується до обличчя акторки, виявляється, що це драма. Також я люблю у кіно втрату контролю. Але, правду кажучи, я цього шукаю всюди. Моє життя дуже добре організоване, але завжди хочеться мати момент свободи, кіно мені її дає.

«Селінджер би ніколи не приїхав на Форум видавців»

Свого часу я мав можливість зустрітись із Джеромом Д. Селінджером, але я від неї відмовився. Я був паралізований його величчю. Я вже буквально стояв перед його будинком, але я так ним захоплювався, що просто не наважився його потурбувати.

Селінджер був самітником, він ніколи не приїхав би на Форум видавців. Я не шкодую про те, що так його і не побачив, адже дорога до нього була важливішою за саму зустріч. Можливо, якби я з ним зустрівся, я не написав би роман «Уна і Селінджер» (Беґбедер є також співавтором документального фільму про Селінджера, - ZAXID.NET), який я вважаю дуже добрим.

Скажемо так, Селінджер був моєю музою. Чи варто зустрічатись зі своїми музами, я не знаю. Зрештою, історія кохання Селінджера та Уни О’Ніл – це історія кохання, яке не відбулось. Для мене загалом найцікавішими історіями є ті, що не відбулись.

«Індустрію краси я називаю фашизмом»

Індустрію краси, про яку я розповідав у романі «Ідеаль» я називаю фашизмом. Від слова fashion. Можливо, таке прагнення зовнішньої краси пов’язане із втратою інших ідеалів. Дівчата проводять купу часу, постячи фотографії в Instagram. Вони думають, що роблять це спонтанно, але їм диктує індустрія краси та моди. І вони є її жертвами, адже заради неї жертвують своїм приватним життям.

Мене лякає, як швидко все розвивається. Я опублікував книгу «99 франків» у 2000 році, тоді не існувало соцмереж. Через 18 років ситуація стала катастрофічною. І я мушу констатувати власне безсилля: застереження, які є у книзі, не мали жодних наслідків.

«Ми зіпсуємо свою планету та полетимо на інші?»

Мушу сказати, що не дуже хочу летіти на Марс: там немає природи, там пустеля. Але якби таки довелося, я взяв би велику кількість книжок. Об’ємних. Тих, які я так і не зміг дочитати до кінця. Такі, як «Улісс» Джойса, «В пошуках втраченого часу» Пруста, «Людину без властивостей» Музіля… Це наповнені та наповнені сенсом книжки, що в мене там не буде можливості скучати.

Але насправді уся ця метушня навколо польоту на Марс видається мені величезною дурницею.

Ми зіпсуємо свою планету та полетимо на інші? Це все одно, що залишити рай щоб облаштуватися у пеклі. В нас лишилося мало часу, аби врятувати нашу планету, і саме цей порятунок є важливим.

Коли я вивчав питання безсмертя, то довго розмовляв із вченим з Єрусалима. Він сказав, що десь до 2100 року наука змогла би знайти засоби проти смерті, але Земля до того не доживе.

«Писання, як хвороба, яка проявилася дуже рано»

В мене немає стратегії, щоб залучити читача. Це просто талант. Я не можу пояснити, чому мене читають, я пишу книжки сам для себе. Я писав завжди.

Це як хвороба, яка проявилася дуже рано. Перше оповідання я написав у 7 років, щоб познущатись зі свого брата, який був невігласом і не вмів кататися на водних лижах. Я недавно знайшов це оповідання, яке написав майже 50 років тому і побачив, що мій стиль майже не змінився. Тобто я дуже люблю насміхатися з інших людей.

Я не знаю, чому таке бажання приваблює багатьох людей. Якби ми знали, як організувати читацький інтерес, було би круто. Але ми не знаємо.

«Письменник - це хтось втомлений, п’яний та у транспорті»

Я не маю рецептів, як писати та де шукати натхнення. Я знаю, що спрацьовує для мене. Насамперед мене надихають подорожі. Також мені дуже добре пишеться у транспорті. Дивно, але так є. Частково я знаходжу натхнення в алкоголі. Але коли його не забагато.

Також я добре пишу, коли сильно втомлений. Чомусь фізична втома робить багато речей прозорими. Отже, письменник, який пише таки книжки, як Беґбедер, це хтось втомлений, п’яний та у транспорті.

«Захоплююсь тими, хто помер зарано»

Багато говорять про тих, хто помер зарано. Я включив їх у свою книгу. Але також вирішив додати список тих, хто помер запізно. Я захоплююсь тими, хто помер зарано. Такими як Артюр Рембо, Джеймс Дін, Емі Вайнхаус, Курт Кобейн. Такий стариган як я відчуває поряд із ними щось схоже на сором, адже не помер вчасно.

В моєму віці Френсіс Скотт Фіцджеральд уже помер, Шарль Бодлер помер, Альфред де Мюссе помер. Я такий довгожитель. Ось чому я вирішив розважитись і зробити список тих, хто вижив, навіть, я би сказав, зажився.

Те, що Дін помер надто рано, це точно. Але чи не помер занадто пізно Брандо? Чи не було би краще, якби він помер трохи раніше, ніж «Дикун». Перебільшення? Ну добре, перед фільмом «Апокаліпсис сьогодні».

«Читайте, щоб не бути ідіотами»

Читання не є для більшості людей одним із необхідних занять. Особливо у молоді. Але я не хочу бути консерватором і розпачати, що колись було краще. Я усвідомлюю, що справжніх читачів, людей, які дійсно цікавляться літературою, завжди було мало. Я усвідомлюю, що навіть мені, як письменнику, щоб читати, потрібно докладати певних зусиль.

Читання – це боротьба. Потрібно вимкнути телефон, комп'ютер, телевізор та перебувати самому у тихому середовищі. Це вимагає зусиль. Але я вважаю, вони винагороджуються. Адже це тренує мозок і він краще працює. Я би сказав молоді: читайте, щоб не бути ідіотами.

Фото: Катерина Сліпченко

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Члени «Української спілки учасників АТО» воюють за землю із мешканцями Винників
Головні новини Львова за 17 жовтня
«Люди вже звикли митися у ложці води»
Соціологи зафіксували рекордну підтримку помісної церкви в Україні
«Повільні реформи у війську – і війна на Донбасі буде довшою, ніж Перша Світова»
На хабарі затримали скандального головлікаря львівської поліклініки №6 Юрія Токарєва
У політехнічному коледжі у Керчі стався вибух. 19 загиблих, більшість з них – учні
Головного лікаря однієї з поліклінік Львова затримали на хабарі 500 доларів
До Рясного запускають експериментальний автобусний маршрут
У катастрофі Су-27 загинув заступник командира повітряного командування «Схід»