Кілька років до того, як фірма Cambridge Analytica отримала доступ до особистих даних мільйонів користувачів мережі «Фейсбук», спричинивши тим самим великий скандал, Марк Цукерберґ обговорював можливість таких «втручань» та викрадення даних з іншим топ-менеджером ФБ. Його висновок був простим: турбуватися не варто. У жовтні 2019-го журналіст Деймон Берес написав статтю «Уже надто пізно просто перестати вірити фейсбуку». Він розповів історію про те, що недавно невідомі «хакнули» особисті дані 30 млн людей, які розміщують на фейсбуці часто дуже особистий контент. Для багатьох це не просто прикрість, за версією Береса, треба міняти номери телефонів, доступи в банки, паролі, явки і хмару іншого і приватного. Фейсбук уже давно не є безпечним місцем для розміщення приватного контенту, про це нас постійно попереджають спеціалісти.
На початку 2018 року Цукерберґ уже давав пояснення американському конгресу, і це завершилося падінням вартості корпорації на фондовому ринку. За деякими оцінками, фірма втратила тоді 34 млрд фондової вартості, а найгірше – постраждала репутація цього медіа. Рік тому британський парламент опублікував 250-сторінковий звіт про судовий позов фірми розробника програм Six4Three до корпорації Facebook. Ця фірма створила програмку, яка дозволяла шукати фото фейсбучних друзів у купальниках, але фейсбук обмежив доступ іншим фірмам до даних користувачів цього соціального медіа. У процесі розгляду позову Six4Three здобула цікаві документи, які вдалося залучити комітету з диґіталізації, культури та медіа британського парламенту. Власне цей звіт і показав вищезгадану розмову Цукерберґа із Семом Лессіном, де перший написав:
«Я взагалі скептично налаштований щодо можливості стратегічного ризику щодо витоку даних, про які ви думаєте. Я погоджуюся, що з боку рекламодавця існує чіткий ризик, але я поки не розумію, як це пов’язано з рештою платформи. Я думаю, що ми надаємо інформацію розробникам програм, але я не можу згадати жодних випадків, коли ці дані просочилися від одного розробника до іншого і спричинили справжню проблему для нас. У вас є приклади цього?»
Приклад передачі даних від розробника до розробника з’явиться незабаром, коли дані 50 млн людей буде використано для політичних маніпуляцій, про які Марк Цукерберґ і не задумувався. Але мислить Марк по-нашому – якщо немає прикладу якоїсь проблеми, то чого перейматися потенційною проблемою? Вирішуватимемо проблеми по мірі їх появи. Англійською такий тип мислення називають recency bias, тобто коли особа пам’ятає лише те, що сталося недавно і не зважає на аналогічні загрози в минулому чи в інших сферах.
Соціальні медіа, як фейсбук, які насправді є монстрами-корпораціями, вже певний час викликають занепокоєння. По-перше, вони несуть реальну загрозу демократії та активно використовуються скептиками чи опонентами народовладдя. Люди «тупі і навіювані», кажуть прихильники Сталіна, ними легко маніпулювати через такі платформи, а отже краще мати таку систему влади, як у Кремлі, – все стабільно, сильно і цинічно. Але навіть якщо вдасться врегулювати дію алгоритмів та використання даних у соціальних медіа-платформах, загрози все одно зберігаються.
Однією з таких проблем є рівень фокусування на сучасності, коли ідеї та конфлікти даного короткотермінового моменту домінують та витісняють старі ідеї й уроки минулого. Йдеться про вразливість до всезагального recency bias, коли досвід минулого не враховуватиметься. Наприклад, діти, які зараз ростуть, пропускають через очі та вуха постійні ріки безкінечної інформації – такий собі мікс ідей, історій, музики-пісень, зображень тощо. Припустимо, ми могли б зафіксувати та кількісно визначити три такі потоки: нову інформацію (створену за останній місяць), відносно свіжу інформацію (створену 10–50 років тому) та стару інформацію (створену понад 100 років тому). Так-от, у соціальних медіа домінує тільки нове і свіже!
У ХХ столітті баланс інформації змістився до нового, оскільки масово поширеними стали газети, радіо та телевізори. І цей зсув до сучасного став ще більш вираженим у ХХІ столітті, коли більшість людей почала регулярно користуватися соціальними медіа. Близько 2012 року кількість користувачів соцмереж зросла настільки, що їхні сторінки в соціальних медіа стали складними мережами, тотально просякнутими інформацією. Коли я отримав «медіа-синдром» у 2014 році, себто не міг взагалі читати новини, щоб не втрачати сон та спокій надовго, то почав просто гортати стрічку у своїх соціальний екаунтах. Виявилося, що цього цілком достатньо, щоб знати, що коїться в країні та світі. Фейсбук та інші платформи масово збільшили споживання нової інформації, і це не тільки фотографії котиків чи плітки про знаменитостей, а й щоденні або щогодинні політичні гарячі події та обурення поточними подіями. При цьому частка старої інформації щораз зменшується. Наприклад, я постійно питаю у студентів, звідки ми дізнаємося про мистецтво? І вони вперто мені кажуть, що від друзів та в соціальних мережах, а не в книжках чи музеях. Для них заклик Франка про те, що книги – це глибина, вже не діє.
Соціальні медіа підштовхують людей будь-якого віку до зосередження уваги на скандалах, жартах чи конфліктах, але ефект може бути особливо глибоким для молодих поколінь, які мали менше можливостей здобути певні концепції/ідеї та інформацію з минулого. Чи читали ваші діти Канта або Платона, перш ніж підключитися до потоків соціальних медіа?
Наші предки, мабуть, не були мудрішими за нас, але ідеї, які ми успадковуємо від них, пройшли довгий процес культурної фільтрації. Це не означає, що ці ідеї завжди правильні, але це означає, що вони, найімовірніше, будуть ціннішими в довгостроковій перспективі, ніж більшість контенту, створеного за останній місяць. Наприклад, декілька правих соціальних медіа-платформ дозволили найбільш скомпрометованій ідеології XX століття залучити тисячі молодих людей, що спраглі сенсу і належності до групи собі подібних та готові дати нацизму другий шанс. Навпаки, так звані молоді ліваки, схоже, сприймають соціалізм і навіть, у деяких випадках, комунізм з ентузіазмом, який часом здається відірваним від історії насилля ХХ століття. Різні опитування свідчать про те, що молоді люди з усього світу втрачають віру в демократію.
У листопаді 2019 року відомий британський гуморист Саша Барон Коен під час виступу у Нью-Йорку сказав: «Злочини на підставі ненависті до інших людей зростають у світі, як і напади на релігійні та етнічні меншини… всій цій ненависті та насильству сприяє кілька інтернет-компаній, які є найбільшими пропагандистськими машинами в історії». Відтак він додав: «Алгоритми цих платформ залежать від свідомого посилення типу контенту, який підтримують користувачі – це історії, які приваблюють наші найпотужніші інстинкти, викликають у користувачів обурення та страх». Ось чому ютуб показує відео з відверто неправдивою інформацією мільярди разів і постійно її пропонує іншим. Ось чому фальшиві новини перевершують реальні новини: дослідження показують, що брехня поширюється швидше, ніж правда. Барон Коен ствердив просту істину капіталізму: якщо ви їм платите, то соціальні мережі ширитимуть будь-яке лайно, брехню та дезінформацію. Він зауважив, що якби фейсбук існував у 1930-х роках, то, цілком ймовірно, він дозволив би 30-секундні ролики від партії Гітлера, які рекламували б переконання свого лідера про те, як остаточно вирішити питання з євреями. У цьому контексті український сегмент фейсбуку не додає великого оптимізму, особливо коли треба обурюватися зрадам та осуджувати опонентів. Але варто пам’ятати, що нещодавній геноцид у М’янмі (Бірма) був спровокованим ненавистю в соціальних мережах – інтернет-ненависть має своє огидне і реальне обличчя.