ZAXID.NET звернувся із пропозицією до ключових кандидатів у президенти – взяти участь у черговій дискусії про Львів.
Ми закликали їх відповісти на такі запитання: яким містом є сучасний Львів? Типово радянським? Сучасним європейським? Що формує образ Львова? Яким є майбутнє нашого міста?
Розпочинає дискусію Арсеній Яценюк.
Львів – одне з небагатьох міст в Україні та всій Східній Європі, яке з самого початку створювалося як місто-проект – так само, як, приміром, Одеса чи Санкт-Петербург. Причому Львів набагато древніший. «Проектна» генетика міста - надзвичайно важливий ресурс у сучасному, «проектному» світі. Головне – правильно скористатися цим ресурсом, правильно зрозуміти, що цей ресурс може дати місту та країні сьогодні.
Від часу створення Львів мав чітке призначення - західний форпост Київської Русі. Згодом Львів став столицею Галицько-Волинської держави. Потім - східним бастіоном Польщі, Австро-Угорщини. У радянський період Львів, як і Прибалтика, – це європейське обличчя СРСР.
За часів іноземного панування Львів перетворився на великий промисловий вузол з розвиненим машинобудуванням, електронною та легкою промисловістю, сформувався як потужний культурний, освітній і науковий центр. Водночас Львів став столицею українських національно-визвольних змагань. Але у незалежній Україні Львів не грає ролі, яку він міг би грати. Ролі, яка б відповідала потенціалу цього міста.
Чому так сталося – треба спитати самих себе. Адже незалежність ми отримали, а держави не збудували. Ми не збудували держави, яка б могла наново спроектувати Львів, поставити перед ним нові завдання.
Скажу непопулярні слова: є в цьому і частка провини самого Львова. Львів завжди був на вістрі визвольних змагань. Саме тут формувалася ідеологія незалежності України, саме тут плекалася місія створення держави. Але коли Україна зрештою стала незалежною, виявилося, що проекту побудови Української держави ні в кого немає. Не було такого проекту й у західноукраїнських еліт.
Більше того, під час створення держави галицька і орієнтована на неї східноукраїнська еліта пішла на своєрідний компроміс з колишньою номенклатурою і олігархами. Заради просування власного бачення минулого на рівні державної політики «незалежники» дозволили вести антидержавницьку діяльність, яка не відповідала і не відповідає інтересу створення сильної української держави. Компроміс цей мав такий вигляд: ми вам заводи, можливість заробляти на «схемах», землю – ви нам державну українську мову, тризуб, синьо-жовтий прапор, Мазепу, УПА і Шухевича. Тепер на законодавчому рівні засуджено злочини комуністичного режиму, прийняті рішення про перейменування вулиць та демонтаж пам’яток комуністичного режиму (котрі, звісно, не втілюються, адже як такі закони можна втілити, скажімо, в Єнакієвому Донецької області?) Зате замість держави маємо закрите акціонерне товариство кількох компрадорських кланів. В результаті, нинішня Україна більше схожа на Латинську Америку, ніж Європу.
Кажемо, що не такої України ми хотіли. А якої хотіли? Невже думали, що з проголошенням незалежності, зі своєю мовою і прапором станемо сильними і все само собою прийде?
Щоб мати сильну Українську державу, яку поважають у світі, треба насамперед позбутися старих міфів. Адже ці міфи, а точніше боротьба між міфами – радянським та незалежницьким – стали зручною ширмою, за якою склалася хунта, котра приватизувала країну і владу в ній.
Сьогодні в світі кардинально змінилася ситуація. Від нас відмовилося НАТО – вустами колишнього і нинішнього генсеків. Вам, львів'янам, як і мільйонам інших українців, Брюссель на останньому саміті Україна-ЄС у Києві відмовив у європейській ідентичності. Це при тому, що з Росією ЄС обіймається спільними газогонами в обхід нашої країни і веде перемовини про скасування візового режиму.
Сьогодні більш неадекватна політика, заснована на старих міфах, яка знаходиться в полоні старих фобій. Адже європейський вибір виявився таким самим фантомом, як і слов’янська єдність.
Треба будувати суверенну Українську соборну державу, спираючись на власні сили. Я бачу Україну сильною промисловою країною, яка має взаємовигідні конкретні економічні проекти і з ЄС, і з країнами пострадянського простору. Насамперед це спільні проекти в енергетиці, транспорті, сільському господарстві та військово-промисловому комплексі.
Іншого виходу не існує. А здавати українські інтереси Росії, прикриваючись риторикою любові до Європи, як протягом 5 років це робив дехто в українській політиці, я не збираюсь. Бо Україна і є Європою, а ЄС – лише її західна частина.
У сильній Українській державі я бачу ключову роль Львова. Львів у суверенній Україні виконуватиме роль плацдарму української економічної експансії на захід. Львів буде важливим промисловим, торгівельним і транспортним вузлом у західному напрямку.
Моя позиція однозначна: Львів – це не східний форпост Європи в Україні. Львів – це західний форпост давньої європейської нації, якою є українці.
Львів – це той вузол, який не декларативно, а реально буде збільшувати взаємну залежність нашої держави з ЄС загалом та з окремими його країнами. Це те, що називається реальною інтеграцією. Адже сам ЄС почався з економіки, з так званої угоди про вугілля і сталь. Так само Донецьк, Дніпропетровськ і Харків будуть "зав'язувати" нашу економіку на вигідні для України проекти у східному напрямку. Одеса – у південному.
Львів завжди був і залишається центром діалогу культур та релігій. Тут українська культура всотувала найкращі взірці культур інших народів – польського, німецького, єврейського, вірменського. Я сам виріс у Чернівцях, де ситуація подібна. Тому переконаний, що Львів – це ще й майстерня з відтворення загальноєвропейської культурної спадщини. В умовах, коли і Захід, і Схід Європи перебувають у кризі ідентичності, це надважлива функція загальноєвропейського масштабу.
Тож позбуваймося міфів і примарних місій. Повертаймося до реальних проектів. Все-таки місто Львів король Данило задумав як західний бастіон східноєвропейської цивілізації.
Автор - лідер політичної партії «Фронт змін»