Як давно ви ходили по траві босоніж, чи ходили взагалі? Чи відчували шовкову прохолоду вранішньої роси? А колись наші пращури вважали світанкову росу цілющою. Як давно ви поверталися чи бодай-би згадували власне коріння - українське, польське, російське - яким би воно не було?
Тепер нас може врятувати тільки серце, тому що нас вже не врятував розум. А серцю потрібні небо і корені: воно не може жити в порожнечі.
Борис Гребенщиков
Івана і Купала. Давні, ще язичницькі свята завжди чомусь нагадують мені про життя і традиції моїх «пра-пра-пра…». Чому між словами стоїть «і»? Бо це приклад поєднання (заміщення?) язичницького свята божества Купала, що переважно святкують в день сонцестояння, та християнського свята Різдва Івана Хрестителя. Але зараз ми не будемо вдаватися в історію та дискусійність цього багатовікового звичаю. Наша мета інша –пройнятися красою і гармонією української природи та природності.
Як тільки сонце починає підігрівати землю подобовецьких галявин, біля водоспаду Шипіт, що біля с. Подобовець (Закарпатська область, Міжгірський район), починають ставити намети і табори ті, хто шукає єднання з природою і спокою. Поруч чиста гірська річечка, ліс, гори, галявини з чорницею, зручні затишні місця для «літнього проживання». Тут навіть є так звана резервація, де люди живуть ледь не увесь рік. А зранку приходять на пасовисько коні з села, де, до речі, завжди можна придбати домашнє молоко тощо. Дехто вже роками приїздить сюди, зустрічаючи старих друзів.
Саме на свято Купала на Шипіт приїжджає найбільше людей, адже тут святкування проходить за традиціями, а головне – традиційно. І що найцікавіше – це не є офіційний фестиваль абощо, просто люди вже десяток років отак самотужки все організовують.
Субота, день перед магічною ніччю. Люди все ще приїжджають, намети вигулькують на очах. З табору у табір ходить чоловік і закликає всіх зносити «гілля для ватри». Дівчата у лапатих розкішних запашних віночках. Квітів на галявинах значно поменшало. Хтось увібраний у вишиванки, у когось з волосся стирчать расти і стрічки, а хтось й ірокез поставив, дехто бігає босоніж. Словом, щось має статися. На галявинах суцільна какофонія: з усіх закутків лунають звуки бубнів, дарбук, там-тамів, думбеків, ну і, звичайно ж, - гітар. Загальне «О-о-о!!!», оплески і свист – починають ставити ватру. Приблизно 20 чоловіків (як не більше) спільним кряхтінням і підбадьорюванням підняли каркас з величезних гілок, а потім докидали дров всередину. У той час панк з ірокезом, горням на ланцюгу та віночком в зубах з неймовірною вправністю виліз на самий вершечок ватри і вчепив туди кимось дбайливо вплетені квіти. Все!
На галявині відчувається оживлення, люди сходяться, є маленькі діти. Атмосфера навіть не дружня, а просто – цілісна, єдина. Відчуття, що ти в одній великій родині. І зовсім не важливо чи ти хіпі, чи панк, чи металіст, чи просто людина, яка насолоджується життям – ти в Родині Шипота.
Кинули пляшку з якоюсь рідиною – варта зайнялася вертким вогнем. Свято наближається!
Багато людей купаються в 12-метровому водоспаді. В День Купала треба пройти очищення не тільки вогнем, але й водою. Не знаю, чи хтось ходив у ту ніч шукати цвіт папороті… Мені ж сподобалося біля варти: звуки етнічних ударних інструментів, які, здавалося, за руку вводять у транс; масове піднесення і якесь незбагненне відчуття щастя одного для всіх. От тобі і філантропія, яку народжує і вигодовує Шипіт, ватра та природа.
Коли гілля вже зотлівало, деякі залишилися спати біля теплого енергетично «обрядового місця». На ранок я думала, що побачу гору попелу, та ні. Попіл з того вогню вважається священним і, нібито, має цілющі властивості, як і всі трави, що були зібрані при ранковій росі після Ночі Купала.
Назад до Львова було дістатися надпроблемно. Адже всі, пригадавши традиції пращурів, пригадали, що в понеділок треба принести жертву сучасності – йти на роботу. Тому їхали з пересадкою в Стрию. Але й на зворотньому шляху, як виявилося, Шипіт не згас. У нашому вагоні їхав саксофон і гітари, що влаштували JazzBezz у електричці. Потім прийшов конкурент – циган з акордеоном. Але то був таки не конкурент – новий музичний інструмент став частиною джазової імпровізації. Навіть жінки, що до того часу були схожі на головну героїню радянського мультика «А Баба-Яга против!», перетворилися ледь не в добрих фей і зі запалом почали плескати в долоні.
Такий він, Шипіт! Відчуття, які ти забираєш з цього місця дуже подібні на любов – це єдиний скарб, який від кожного поділу тільки збільшується.