У четвер, на вечорі пам’яті поета Ігоря Римарука, я трохи порозмовляла із нашим видатним перекладачем із класичних мов Андрієм Олександровичем Содоморою про сучасну школу.
Андрій Олександрович нагадав мені, що грецьке „schole” у перекладі означає „дозвілля”, а латинське „ludus” (так називали школи) означає „гра”. У сумі це мало б давати „світло”. Чи багато маємо гри, дозвілля і світла у сучасній школі? Запитання риторичне, бо бачимо щось цілком протилежне. Звичайно, діти у школі повинні не тільки бавитися, але й вчитися, але це не означає, що їм треба забивати голови якомога більшою кількістю потрібної і непотрібної інформації. Ще Сенека говорив, що знати і пам’яати – це різні речі. Наші діти, особливо це стосується середніх і старших класів – перевантажені. Сім або й вісім уроків на день, домашні завдання... Це більше, ніж робочий день дорослого! Де вже тут знайти місце для гри і дозвілля? З усіх боків лунають нарікання на міністерство, на погані програми, недолугі підручники, на те, що українську освіту руйнують. Все це так. Учителі стають заручниками ситуації, бо мусять виконувати програми, а діти стають жертвами цієї ситуації, бо не в змозі фізично виконати всі вимоги, які перед ними ставлять. Найбільш відповідальні почувають себе невдахами і аутсайдерами, які постійно чогось не встигають. І це найнебезпечніше, бо формує комплекси. І тут чи не в найкращій ситуації опиняються не надто сумлінні учні, бо не переймаються своїми оцінками і тим, що про них думають інші.
Наші діти, відпрацювавши семи-восьмигодинний день у школі, виконавши домашні завдання, у старших класах ще й мусять ходити до репетиторів, бо без цього у вуз не вступиш. Я вкрай рідко дивлюся телевізор, а цього тижня натрапила на декілька програм, присвячених школі. Так ось, майже всі учасники передач говорили про те, що без репетиторів нікуди. Я нічого не маю проти репетиторства, навпаки – якщо є така можливість, то чому б не поліпшити свій рівень знань, але я не розумію, навіщо тих сім чи вісім уроків на день! У випускному класі діти вже визначилися із напрямом, куди будуть вступати, обрали предмети для додаткової підготовки, а тут ще двадцять дисциплін, які також треба пильно вивчати, бо бал атестата став надважливим. А часу нема! Пропоную зменшити тижневе навантаження у середніх і старших класах до тридцяти годин на тиждень, бо вже невдовзі батьки отямляться і будуть шукати для своїх дітей школу не першу в рейтингах за результатами ЗНО, а ту, в якій найменше навантаження, щоб дітям залишався час для гри і дозвілля.
Ми всі – батьки, вчителі, вихователі – мусимо бути на боці дітей – прислухатися до них, підтримувати, не принижувати, не карати за не надто добрі, а то й погані оцінки, а передовсім – любити. І тоді воздасться нам, воздаться нашій освіті і Україні.
Ми ж маємо чудових учителів, яких хочу якнайщиріше привітати. Передовсім тих, які навчали і навчають моїх дітей: Любов Степанівну Калиту, Олесю Василівну Курудз, Галину Ярославівну Юзьків, Ольгу Юріївну Мазепу, Роксоляну Антонівну Погорілець, Ірину Степанівну Мицько, Вікторію Ярославівну Бойцун, Василя Володимировича Калиту (даруйте, якщо когось не згадала), а ще багатьох інших учителів, які у ці дні приймають привітання від своїх вихованців. Хочу побажати їм міцного здоров’я, гідних зарплат, належної поваги у суспільстві, а ще терплячості до наших дітей, таких часто нечемних і несумлінних.
А кожному з нас бажаю (хто, звичайно, ще не знайшов) знайти свого Учителя, а якщо дуже пощастить – стати Учителем бодай для когось.
Ярина Сенчишин